Гончаренко представив мирний план: ключові пункти колонки для «УП»

Народний депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко запропонував поетапно домагатися припинення російських ударів по Україні через окремі домовленості за участю міжнародних гарантів. Ідея передбачає не одномоментне укладення всеохопної мирної угоди, а послідовне узгодження конкретних кроків, здатних зменшити інтенсивність бойових дій і створити умови для подальших переговорів.

У центрі запропонованого підходу перебуває теза про необхідність рухатися від найнагальніших гуманітарних питань до складніших політичних рішень. Така логіка має на меті не замінити повноцінний мирний процес, а сформувати його практичну основу. Йдеться про те, щоб кожен наступний етап залежав від виконання попереднього, а домовленості можна було перевірити за допомогою міжнародного контролю.

Поетапне припинення російських ударів

Одним із ключових пунктів плану є припинення атак на цивільну інфраструктуру та об’єкти, від яких залежить життя населення. Насамперед це можуть бути удари по енергетичних підприємствах, водопостачанню, лікарнях, школах, житлових кварталах і транспортних вузлах. За задумом, домовленість у цій сфері мала б зменшити ризики для цивільних і дати українським громадам можливість відновлювати базові послуги.

Важливою умовою такого кроку має бути взаємність. Україна не повинна отримувати лише політичні обіцянки без реального зниження загроз. Саме тому припинення ударів потребує чітких критеріїв, механізмів фіксації порушень і зрозумілих наслідків для сторони, яка не виконує взятих зобов’язань. Без цього будь-яка домовленість може перетворитися на інструмент для затягування часу або підготовки нової атаки.

Окремо може йтися про заборону атак на критично важливі об’єкти, пошкодження яких створює масштабну небезпеку для людей і довкілля. Такий підхід особливо актуальний для енергетичної системи, великих промислових підприємств і потенційно небезпечних об’єктів. Їхній захист має розглядатися не лише як питання української безпеки, а і як спільний міжнародний інтерес.

Роль міжнародних гарантів і контроль за виконанням

На думку автора пропозиції, окремі домовленості мають укладатися за участю міжнародних гарантів. Їхня функція полягала б не тільки в політичному засвідченні домовленостей, а й у контролі за їх виконанням. Для цього можуть використовуватися постійний обмін інформацією, супутниковий моніторинг, робота спеціальних спостережних груп та оперативне розслідування повідомлень про порушення.

Міжнародна участь необхідна також для того, щоб Україна не залишалася сам на сам із проблемою трактування домовленостей. У випадку російських атак Москва нерідко може заперечувати очевидні факти або висувати альтернативні пояснення. Незалежна система перевірки дозволила б швидше встановлювати відповідальних і не допускати маніпуляцій навколо умов потенційного перемир’я.

Гарантії безпеки не мають обмежуватися деклараціями. Вони повинні передбачати заздалегідь погоджені дії у відповідь на порушення. Це може бути посилення санкцій, розширення військової та фінансової допомоги Україні, дипломатична ізоляція порушника або інші заходи, які роблять зрив домовленостей невигідним. Водночас конкретний формат таких гарантій потребує окремого міжнародного узгодження.

Ще одним важливим елементом може стати регулярне оцінювання ситуації. Якщо домовленості виконуються, сторони отримують можливість переходити до наступного етапу. Якщо ж порушення повторюються, переговорний процес має повертатися до попередньої стадії або зупинятися. Така модель допомагає уникнути ситуації, коли росія використовує переговори для тиску на Україну, не відмовляючись від агресивних планів.

Що означає план для України

Запропонований підхід демонструє прагнення поєднати дипломатичний тиск із вимогами національної безпеки. Для України принципово важливо, щоб мирний процес не передбачав односторонніх поступок, юридичного закріплення окупації чи обмеження права держави на самозахист. Будь-які домовленості мають зберігати суверенітет і територіальну цілісність України, а також не створювати умов для повторення агресії.

Поетапність може бути корисною і з практичного погляду. Повне припинення війни є надзвичайно складним завданням, тоді як домовленість про конкретну категорію ударів або окрему гуманітарну проблему може стати більш досяжною. Якщо такий крок справді працює, він створює мінімальний рівень довіри для наступних переговорів. Однак кожна домовленість має оцінюватися не за заявами, а за реальними наслідками для українських громадян.

Водночас існують і ризики. Росія може спробувати використати часткове припинення вогню для перегрупування військ, поповнення запасів або посилення тиску на українське суспільство. Тому дипломатичний трек повинен супроводжуватися збереженням обороноздатності України, продовженням міжнародної військової підтримки та готовністю реагувати на будь-які порушення.

Не менш важливим є питання залучення українського суспільства та представників державних інституцій до обговорення можливих домовленостей. Мирний план не може бути ефективним, якщо його умови залишаються незрозумілими для громадян або сприймаються як нав’язані ззовні. Прозорість, публічне пояснення цілей і визначення червоних ліній допоможуть знизити ризик політичних спекуляцій.

Таким чином, ідея Олексія Гончаренка полягає у спробі вибудувати мирний процес як послідовність перевірюваних кроків. Спочатку мають бути захищені цивільні та критична інфраструктура, потім напрацьовані механізми контролю, а вже після цього можуть розглядатися ширші питання припинення війни. Головним критерієм будь-якого плану має залишатися безпека України та недопущення нової агресії. Якщо міжнародні гарантії будуть дієвими, а порушення матимуть відчутні наслідки, поетапні домовленості можуть стати одним із інструментів для зменшення російського терору і переходу до тривалого миру.