Звільнений з полону воїн розповів, як підтримати військових у російських тюрмах

Під час обміну цього тижня вдалося повернути 150 українських захисників. Деякі з них були у важкому стані, з ампутаціями. Серед них були 23 офіцери, решта - сержанти та солдати. Частина з них провела у полоні вже майже три роки. Повернувшись додому зізнаються, за такий довгий час буває важко втримати в пам'яті обличчя рідних людей і не втратити надію.І як найбільшу цінність показували нашій знімальній групі короткі послання, які приходили їм у російські застінки. Про те, чому так важливо писати листи нашим в полон - у матеріалі кореспондентки ТСН Наталії Нагорної. Кожен обмін - це чіткі процедури. Тому родичам після такої довгоочікуваної зустрічі треба знову чекати. Поки звільнені з полону переодягнуться, пообідають і поспілкуються з лікарями. Після цього вже можна поспілкуватися і розповісти, що саме їх допомогало триматися у полоні.Родина - і дорослі, і малі чекають на Георгія. Або тата Гошу, як каже маленький Свят. Йому було три, коли той потрапив в полон. Тепер вже шість і він дуже радіє, що батькові сподобалась його шапка - з логотипом Національної гвардії. Георгій виходить до родини і розказує - сина міг і не впізнати, якби не той самий лист, який прорвався у тюрму. Батько чотирьох дітей, лікар з Маріуполя - Сергій Дорошенко за три роки полону теж отримав один лист. Він сам зупиняє нас і просить дещо передати рідним, які чекають своїх з полону."До мене дійшов лише один лист матері. І цей лист зігрівав мене майже півроку. Я його запам'ятав повністю. Я можу його цитувати, і кожне слово в ньому зігрівало мене там. Є люди, які були поряд зі мною, котрим приходили листи з фото на тому аркуші, звичайний принтер. Не вкладене фото. І під написами було фото жінки, дружини, матері, навіть домашнього собаки. Того, який є той вогник родини, який надає змогу витримати все це нелюдське ставлення. Тому пишіть, пишіть листи. Я сподіваюся, вони дійдуть і вам відповідатимуть", - каже Сергій.