Про це йдеться в інтерв'ю Катерини Петренко для 24 каналу: Син скоріше зломиться, але не зігнеться, – батько військовополоненого
По-перше, людям вже просто набридло говорити. По-друге, багатьох військовополонених вже повернули. Зрозуміло, що не більшість, бо купа зниклих безвісти, а за "сєпарськими" ґратами сидить приблизно ще 140 вояків. По-третє, родичі не всіх військовополонених ведуть активну боротьбу,– прокоментував Пантюшенко.
За його словами, акції підтримки українських бранців малолюдні ще й тому, що суспільство інертне й поділене на три частини.
"Одні воюють за Україну або матеріально, морально чи духовно підтримують тих, хто воює. Інші байдужі: гуляють, веселяться, п'ють пиво. І є ще третя частина: ті, що чекають приходу Путіна. Це видно і в Білій Церкві. Сусідка моя глаголить: "Да ми всє єдіни..." "І що, – кажу, – хай Путін прийде?" – "Та він і так прідьот – порядок навідьот…", – сказав батько полоненого.
Валерія Пантюшенка можна побачити майже на кожній акції щодо українських бранців протягом цих 4 років, доки точиться війна. Батько полоненого також розповів, що йому допомагає не здаватися і боротися за звільнення свого сина.
"Я глибоковіруючий. Якби був атеїстом, тяжче пережив би смерть доньки і полон сина. У березні 2016-го померла дочка і зоставила мені двох внуків. Певне, мені Господь допомагає. А чому борюсь? Не сидіти ж склавши ж руки! Хіба мої дії – це велика боротьба? Але крапля по краплі камінь довбе..." – поділився Пантюшенко.
24.ua Валерій Пантюшенко – батько військовослужбовця окремого танкового батальйону Богдана Пантюшенка, який перебуває у полоні бойовиків 4-й рік, розповів, чому акції підтримки українських полонених малочисельні.Про це йдеться в інтерв'ю Катерини Петренко для 24 каналу: Син скоріше зломиться, але не зігнеться, – батько військовополоненого
По-перше, людям вже просто набридло говорити. По-друге, багатьох військовополонених вже повернули. Зрозуміло, що не більшість, бо купа зниклих безвісти, а за "сєпарськими" ґратами сидить приблизно ще 140 вояків. По-третє, родичі не всіх військовополонених ведуть активну боротьбу,– прокоментував Пантюшенко.
За його словами, акції підтримки українських бранців малолюдні ще й тому, що суспільство інертне й поділене на три частини.
"Одні воюють за Україну або матеріально, морально чи духовно підтримують тих, хто воює. Інші байдужі: гуляють, веселяться, п'ють пиво. І є ще третя частина: ті, що чекають приходу Путіна. Це видно і в Білій Церкві. Сусідка моя глаголить: "Да ми всє єдіни..." "І що, – кажу, – хай Путін прийде?" – "Та він і так прідьот – порядок навідьот…", – сказав батько полоненого.
Валерія Пантюшенка можна побачити майже на кожній акції щодо українських бранців протягом цих 4 років, доки точиться війна. Батько полоненого також розповів, що йому допомагає не здаватися і боротися за звільнення свого сина.
"Я глибоковіруючий. Якби був атеїстом, тяжче пережив би смерть доньки і полон сина. У березні 2016-го померла дочка і зоставила мені двох внуків. Певне, мені Господь допомагає. А чому борюсь? Не сидіти ж склавши ж руки! Хіба мої дії – це велика боротьба? Але крапля по краплі камінь довбе..." – поділився Пантюшенко.
24.ua