Місто, котре окупанти залишили останнім був – Хуст.
Українці з нетерпінням чекали визволення, адже стали жертвами агресії в перший день Другої Світової – 1 вересня 1939 року.
Після 6 років німецької окупації радянські війська зустрічали з квітами, адже вірили що визволення принесе мир і спокій. Проте тих, хто вижив в горнилі війні тоталітарна влада одразу записала у зрадники.
Коли тікали німці, а вони ж тоді награбували продуктів, мішки з борошном, з зерном і то все позалишали, то всі діти і не тільки, селяни позбігалися і давай те все підбирати,– згадала дитина війни Лариса Шулежко.
Офіційно Днем визволення вважають – 28 жовтня 1944 року, але історики кажуть, що дата умовна.
Це визволення центру Закарпаття - Ужгород, Хуст. А далі йшли бої і підтвердженням цьому є похоронки на українців, які загинули в 1 та 2 декаді листопада. На сучасних кордонах ще ішли бої, хоча юридично територія ця була чехословацькою під окупацією Угорщини,– наголосила співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні Наталія Гамарник.
Та восени 1944-го вже було зрозуміло, що плани Гітлера щодо України не здійснились.
За 40 місяців війни Україна втратила від 8 до 10 мільйонів людей. Найбільше загиблих було серед мирного населення. Нацисти спалили більше 700 українських міст і селищ та понад 28 тисяч сіл. З них майже 500 разом з людьми. Ще 2 мільйона 400 тисяч українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Були підірвані сотні підприємств, у вогні загинули бібліотечні фонди, музеї та колекції.
Після війни більше 500 тисяч цінних речей і документів повернули. Сотні тисяч ще чекають на повернення, зокрема, з Росії. Вигнавши ворога, українці нетямили себе від щастя. Та ейфорію швидко замінив страх.
Каральні заходи щодо тих, хто був в окупації радянською владою розроблялись ще коли територія визволялась. Влада вже вирішувала, як буде розбиратися з тими, хто жив в окупації,– наголосила Наталія Гамарник.
Сім'я Лариси Шулежко, одразу відчула ті переслідування на собі. Бо її мама після визволення отримала тавро зрадниці. Через те, що для створення дитячого будинку просила допомоги у німців. Вона ж намагалася за будь яку ціну врятувати сиріт.
Олександра Шулежко
Зате у 90-х ,Олександрі Шулежко, присвоїли звання "Праведник народів світу", адже серед врятованих дітей були і єврейські діти.
Після війни переслідувань зазнали кримські татари. Одразу після звільнення півострова їх депортували у найвіддаленіші регіони Союзу. Мовляв, за те що співпрацювали з німцями.
У цьому обвинувачували усіх , хто зміг вижити на окупованій території або повернувся з німецької неволі. Усіх прирівнювали до зрадників. З родичами зниклих безвісти теж не церемонилися. Не має похоронки – немає допомоги від держави.
Відтак, ті хто вижив у тій страшній війні намагалися приховати, що були на окупованій території. Вільно говорити про це змогли лише після розвалу Союзу.
+Відео24.ua 28 жовтня – День визволення України від нацистів, 74 роки тому з території нашої країни вигнали нацистів.Місто, котре окупанти залишили останнім був – Хуст.
Українці з нетерпінням чекали визволення, адже стали жертвами агресії в перший день Другої Світової – 1 вересня 1939 року.
Після 6 років німецької окупації радянські війська зустрічали з квітами, адже вірили що визволення принесе мир і спокій. Проте тих, хто вижив в горнилі війні тоталітарна влада одразу записала у зрадники.
Коли тікали німці, а вони ж тоді награбували продуктів, мішки з борошном, з зерном і то все позалишали, то всі діти і не тільки, селяни позбігалися і давай те все підбирати,– згадала дитина війни Лариса Шулежко.
Офіційно Днем визволення вважають – 28 жовтня 1944 року, але історики кажуть, що дата умовна.
Це визволення центру Закарпаття - Ужгород, Хуст. А далі йшли бої і підтвердженням цьому є похоронки на українців, які загинули в 1 та 2 декаді листопада. На сучасних кордонах ще ішли бої, хоча юридично територія ця була чехословацькою під окупацією Угорщини,– наголосила співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні Наталія Гамарник.
Та восени 1944-го вже було зрозуміло, що плани Гітлера щодо України не здійснились.
За 40 місяців війни Україна втратила від 8 до 10 мільйонів людей. Найбільше загиблих було серед мирного населення. Нацисти спалили більше 700 українських міст і селищ та понад 28 тисяч сіл. З них майже 500 разом з людьми. Ще 2 мільйона 400 тисяч українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Були підірвані сотні підприємств, у вогні загинули бібліотечні фонди, музеї та колекції.
Після війни більше 500 тисяч цінних речей і документів повернули. Сотні тисяч ще чекають на повернення, зокрема, з Росії. Вигнавши ворога, українці нетямили себе від щастя. Та ейфорію швидко замінив страх.
Каральні заходи щодо тих, хто був в окупації радянською владою розроблялись ще коли територія визволялась. Влада вже вирішувала, як буде розбиратися з тими, хто жив в окупації,– наголосила Наталія Гамарник.
Сім'я Лариси Шулежко, одразу відчула ті переслідування на собі. Бо її мама після визволення отримала тавро зрадниці. Через те, що для створення дитячого будинку просила допомоги у німців. Вона ж намагалася за будь яку ціну врятувати сиріт.
Олександра Шулежко
Зате у 90-х ,Олександрі Шулежко, присвоїли звання "Праведник народів світу", адже серед врятованих дітей були і єврейські діти.
Після війни переслідувань зазнали кримські татари. Одразу після звільнення півострова їх депортували у найвіддаленіші регіони Союзу. Мовляв, за те що співпрацювали з німцями.
У цьому обвинувачували усіх , хто зміг вижити на окупованій території або повернувся з німецької неволі. Усіх прирівнювали до зрадників. З родичами зниклих безвісти теж не церемонилися. Не має похоронки – немає допомоги від держави.
Відтак, ті хто вижив у тій страшній війні намагалися приховати, що були на окупованій території. Вільно говорити про це змогли лише після розвалу Союзу.
+Відео24.ua