Стаття у виданні The Times та інтерв'ю речника Українського координаційного штабу з питань лікування військовополонених, Петра Яценка, підтверджують інформацію про те, що Росія продає українських полонених на "чорному" ринку. Зокрема, розповідається про так званих "кадировців", які купують українських військовополонених з інших підрозділів з метою обміну їх на своїх власних.
Україні вдалося повернути одного з бійців, якого після "викупу" з полону так званої "ДНР" відвезли до Грозного у Чечні. Ця історія свідчить про жорстокість російських дій та приголомшливі випадки порушення прав людини.
Одним з таких героїв є 40-річний В’ячеслав Левицький, український військовий, який добровольцем приєднався до оборони України ще у 2022 році. Він мужньо захищав українську землю на різних напрямках, зокрема, у Херсонській, Миколаївській областях та на Донбасі. Під Авдіївкою у Покровському, де він отримав поранення, бої були особливо запеклими.
Поранений і потрапивши в полон до так званих "ДНРівців", Левицький вижив, хоча провів у полоні п'ять днів і важко постраждав. Його розповідь про страждання та мужність відображає важкі та небезпечні умови, у яких перебувають українські бійці під час бойових дій на фронті.
У полоні росіяни пораненому В’ячеславу не надали належної допомоги, натомість нещадно били, намагаючись отримати інформацію про ЗСУ. Каже, боявся найгіршого."Спочатку просто допит був, потім нагріли кочергу, але, слава Богу, шмалити не шмалили, але били так як боксерську грушу", – зазначив він. Таке було неможливо і уявити!А потім трапилося те, чого не міг очікувати ніхто.
До так званих “ДНРівців” прийшли бойовики Кадирова і зробили їм пропозицію: продати полоненого В’ячеслава до їхнього полону. Згодом змученого та все ще тяжко пораненого українського бійця уже везли до чеченської столиці – міста Грозний. Там нарешті його доправили у госпіталь, утім лікарі ампутували В’ячеславу всі 4 кінцівки – і руки, і ноги.
"Ноги були простріляні. (Російський. – Ред.) лікар хотів їх врятувати, але каже, що пішла гангрена. Я тільки на 10 добу потрапив в лікарню. Каже, якби раніше привезли, можна було б ті рани врятувати. Каже, пішла гангрена і треба ампутувати ноги, навіть дали папірець, щоб я підписав, що даю згоду", – пригадує захисник.Після одужання його відвезли в підвал, де тримали разом із 60 іншими українськими в’язнями. Всіх їх готували до обміну з п’ятьма чеченцями.
Вийти з російського полону В’ячеславу вдалося лише за 3 місяці, у червні 2023 року. Мати бійця пам’ятає той момент як сьогодні – їй подзвонили і попередили, що її син Славік змінився."Мені дзвінок 11 червня: "Мамо, це я – Славік". Як я їхала до нього, кажуть, а ви знаєте, що там з Славіком? Кажу, що ні. І мені показали, як він виходив з полону відео, і тоді я вже побачила, що у нього немає рук. Ні рук, ні ніг. Мені було страшно. Ну нічого, головне живий", – зазначає мама військового.
Наразі ж В’ячеслав Левицький лікується в центрі реабілітації для військових “Super Humans” у Львові, вже навчився їсти та користуватися планшетом без рук. Тепер чоловіку треба навчитись ходити. Його ж історію вивчили в Українському координаційному центрі з питань лікування військовополонених і розповіли її журналістам британського The Times.
Ця історія дійсно повинна бути розповсюджена по всьому світу, щоб люди знали, на що насправді здатні росіяни. Їхня цинічна нешляхетність не знає меж, і ці нові випадки продажу українських полонених на "чорному" ринку - тільки один з ілюстрацій цього.
Вже у 2015 році було відомо про зникнення сотень українських військовополонених, яких продали в рабство в Чечні, Адигеї та Осетії. Цей позорний факт стосується не лише військових, але й цивільних осіб, волонтерів та членів родин, які приїжджали відвідати своїх близьких. Влада так званих "республік", які контролювалися Росією, свідомо не включала їх до списків полонених, щоб пізніше продати їх на чорному ринку. Ці історії не тільки шокують, а й свідчать про безмежну жорстокість та беззаконня російських окупаційних сил. Це - злочини проти людства, які вимагають негайного міжнародного реагування. Розповіді самої жертви, як В'ячеслава Левицького, а також інших українських героїв, є невичерпним джерелом мужності та стійкості. Їхні переживання в полоні свідчать про непереможний дух українського народу та нестримну волю до перемоги. Ці злочини росіян мають бути ретельно досліджені та висуджені відповідно до міжнародного права. Це не лише питання відповідальності перед Україною, але й перед всім світом, який має зреагувати на ці події з відповідними санкціями та заходами.