“Коли ми відновили стендап в квітні, я дуже переживав, як аудиторія буде це сприймати, – каже Іван Жорноклей, стендап-комік, засновник та ведучий Ukrainian Stand-Up Agency. – Памʼятаю, під час стендапу я спілкувався з військовим та його дружиною, які самі з Бучі. І мене переклинило: що я маю сказати, щоб розвеселити цих людей? Чи відійти просто від них, подякувати? Я кажу, то ви та жіночка, яка отруїла орків пиріжками? А вона каже, що так! І давай розповідати. В нас на стендапі хлопчина розповідав, що коли в нього було поранення, він втік з лікарні, щоб трішечки відпочити. Ми потім довго з ним говорили, він розповідав про війну, про втрату своїх побратимів, і можливо, ми йому допомогли трішки”.
“Традиція українського гумору дуже давня і дуже стійка, – розповідає літературознавець Михайло Назаренко. – Гумор допомагає нам триматися там, де, здавалося б, все безнадійно, але ні! Якщо можемо подивитися на все з іронією, якщо можемо посміятися і з наших ворогів, і з самих себе, це допомагає нам під час війни”. “Здебільшого я говорю про те, що нас турбує зараз, – говорить про теми для стендапу Іван Жорноклей. – Питаю, у вас є вода вдома? І всі сміються. Так-так, в мене теж немає, я біля ТЕЦ живу, в мене ніколи нічого немає. І люди сміються щиро, відверто. Я зрозумів, що гумор допомагає боротися з будь-якою проблемою”. Зі стендапером Славою Бу доля пожартувала по-особливому.
“25 лютого в нас мав бути стендап-концерт в Херсоні, квитки були продані. Я приїхав 23-го спочатку в Херсон побачитися з друзями, потім до батьків, це місто Гола Пристань – і на ранок все почалось. Ми виходили на мітинги, ми кожного дня відчували якусь небезпеку, не розуміючи, чи можна кудись іти, чи можна їздити по місту. Ти виходиш – автомат направляють, або стріляють світлошумовими гранатами, або газом сльозогінним. Забрати могли просто з мітингів”. Пережите в Херсоні, враження від спілкування з рідними та друзями Слава Бу перетворив на стендап “Херсон – це Україна”.
“В мене бабуся не знає про війну, прикиньте! А живе вона в Україні, якщо що. Вона живе з батьками моїми, і в неї, як і в будь-якої бабусі, є набір захворювань, хвилюватися їй взагалі заборонено. На початку війни ми їй не казали взагалі, що відбувається. І зараз гра вже дуже сильно затягнулася. Ми до кінця топимо в цьому спектаклі, а бабуся, як і будь яка бабуся, дуже любить дивитися новини. І я придумав спосіб: вмикав в ютубі будь-які новини за 2021 рік. Тож в неї сьогодні Аваков, а наступного дня Порошенко томос прийняв – і вона радіє”.“Стендап мені суголосний із мандрівними дяками, із народним театром”, – проводить паралелі Остап Українець, засновник ютуб-каналу про культуру та історію “Твоя підпільна гуманітарка”.
“По-перше, тому, що то були люди, які виступали безпосередньо для публіки. Вони приходили в населений пункт і давали концерт тим, хто їх слухав. Точно так само, як стендапери реагують на питання, якими переймається їхня публіка сьогодні, так само виконавці в давнину адаптували свій репертуар до ситуації. І це був наш феномен досить тривалий час, пісенні та казкові традиції функціонували саме у такому форматі – переносилися людьми, які ходили по селах і ділилися тим, що самі знали”. Це підтверджує, що гумор для українців – складова ознака ідентичності. Адже першим фіксованим згадкам про українські жарти понад тисячу років. “Перші жарти, перша іронія є вже в літературі Давньої Русі. Наприклад, перший філософ Климент Смолятич, який дуже іронічно відповідав тим, хто йому закидав: мовляв, як може християнин читати якихось язичницьких філософів і поетів?” – наводить факти літературознавець Михайло Назаренко.
“Народний гумор – це, наприклад, лист запорожців турецькому султанові, котрого вони не писали, – каже Остап Українець. – Це не є справжній документ, це уявлення людей XIX століття про те, як міг би виглядати ось цей низовий козацький гумор. Це дуже хороший жарт, це ті самі комічні засоби, завдяки яким ми перетворюємо імперський патос на частину сміхової культури”. Минають століття, а традиції жартували лишаються незмінними. Ось фрагмент з відео на ютуб-каналі BABYLON’13 – лист “цареві” від українських військових.
“Якщо ти, падлюка, сюди прийдеш, ми тобі дамо копняка під зад, разом із жиріком паршивим і всією твоєю… армією, яника не забудь! А яника, собаку цю, на палю! Яника на палю! Або віддай нам, ми його на кол посадимо, на ялинку посадимо, на йолку!”.“Сміх є справді універсальним інструментом, сигналом “свій своєму” – свої сприймають сміх і гумор однозначно позитивно, ворог його сприймає негативно, – пояснює феномен нашого гумору психологиня Наталія Зарецька. – Тому коли твій опонент, твій ворог стикається з твоїм сміхом, він може сприйняти це як зверхність, як насмішку, як твою конкурентну перевагу”.
Саме тому вже наприкінці 19-го століття український гумор почав дратувати російських ідеологів. “На початку XIX століття вважалося навпаки: якщо українці такі смішні, жартівливі, то хай собі жартують і співають, це імперії не завадить. Але згодом стало зрозуміло, що гумор – це теж міцна зброя, – зауважує Михайло Назаренко. – Наприклад, вірші і співомовки Степана Руданського забороняли і на території російської імперії, і навіть на території Австро-Угорщини”. А за часів союзу українські жарти жорстко фільтрувалися.
“В радянський час гумор, прийнятний для влади – це шароварний гумор, коли створювався образ хитрого або тупого хохла, або схвально сприймалися жарти про елементи нашого побуту, які насправді не зачіпали основи влади, – розповідає Михайло Назаренко. – Але паралельно в той же час існувала народна сміхова культура – наприклад, анекдоти про владу. Існувала та м’яка іронія, яка присутня в химерній прозі – від “Зачарованої Десни” Довженка до “Вирію” Володимира Дрозда”. Тож не дивно, що початок великої війни Україна зустріла нескінченною кількістю мемів та жартів. А український стендап отримав новий поштовх для розвитку.
“Ми нація виживальників, – впевнена психологиня Наталія Зарецька. – А гумор – це та зброя, яка залишається навіть тоді, коли іншу зброю відібрали. Якщо ти зберігаєш свою здатність жартувати, ти вищий за ворога. Це те, що зараз демонструє не просто українська армія – весь український народ”.