“Я раніше думала, що я досить сильна людина, що я можу пережити все, але ця подія, яка зі мною трапилась, це якесь максимальне приниження себе перед самою собою, навіть не перед кимось”. Аліса Коваленко – українська режисерка, яка у квітні 2014-го опинилася на Донбасі і стала однією з перших жертв сексуального насилля з боку російських військових.
“Поїхала разом зі своїм хлопцем, французьким журналістом, з яким я зустрічалася тоді. Намагалася фіксувати все, що там відбувалося. Я поїхала знімати наш український блокпост. В один з днів я мала повернутися в Донецьк, тоді вже громадський транспорт не ходив, лише таксисти або місцеві водії. І на першому ж блокпості нас зупиняють і питають таксиста: “Кого везете?”. І він каже: “А вона з українськими військовими”. На кінець 2022-го року в Україні офіційно заведено 154 кримінальні справи щодо сексуального насилля, вчиненого російськими військовими. Утім, експерти стверджують, що жертв значно більше.
Аліса пригадує, як її витягли з автівки і повели на багатогодинний допит: “Був ступор, я розуміла, що це кінець. Вони дуже дивувалися, чому я не плачу і не реагую на те, що вони мене б’ють по ногах. А в мене було емоційне заціпеніння. Вони почали лякати мене Стефаном – мовляв, заберуть його “на підвал”. Казали, що будуть ламати пальці, різати вуха і так далі”. Пізно вночі один з російських військових повіз дівчину до невідомої квартири, де наказав помитися, а її закривалені речі поклав у миску з водою: “Він не дав мені одягнутися, просто подав рушника. Схопив за плечі, посадив біля себе і каже: “Поговори зі мною, мені самотньо, ну ми ж не звірі”. Мовляв, тут приїхали допомогти братському народу і все таке. При цьому він чистив переді мною пістолет, насолоджувався тим, що він має владу”.
“Сексуальне насильство, пов’язане з війною, це не лише зґвалтування, – зауважує Марина Легенька, юристконсульт “Ла Страда – Україна”. – Такожі були випадки примусового роздягання, примусового приниження, в тому числі в оголеному вигляді. Жінок ставили на коліна. Траплялися дії сексуального характеру, коли жінок, які знаходилися в укритті, примушували обрати ту, яку окупанти зґвалтують. Вони чинили тиск сексуального характеру по відношенню до цих жінок”. “Було вже пізно, коли він сказав, що треба лягати спати, – розповідає Аліса Коваленко. – І він сказав, що ляже зі мною, аби я не втекла. Я дуже просила цього не робити, сказала, куди я реально втечу, мої документи всі у нього. Він спочатку погодився, і я вже засинала, коли прийшов і спробував гвалтувати, і я почала плакати…”
Після пережитого Аліса надовго замкнулася в собі. “Людина, яка опинилась в стані сексуального насильства, зокрема, ситуації зґвалтування, не готова про це одразу говорити, – попереджає Валерія Бондар, психолог-консультант “Ла Стада – Україна”. – Люди з близького оточення спостерігають такі зміни в поведінці як замкненість, почуття замороженності. Тобто, жертва насилля не готова до контакту, не готова ходити на роботу, не готова приділяти час своїй сім’ї, прогулянкам або іншим активностям. Вона просто перебуває цей період вдома, часто на самоті, таким чином проживає цей біль”.
Валерія Бондар працює психологом на гарячій лінії допомоги жертвам насилля. На жаль, те, що російський військовий зробив з Алісою у 2014-му, у 2022-му набуло катастрофічних масштабів: “Випадок, з яким я працювала на “гарячій лінії”, стосувався сексуального насильства щодо жінки з боку російських окупантів в присутності малолітньої дитини. Це була дитина віком до трьох років. Бувало, коли до нас телефонували саме чоловіки, які постраждали від насильства з боку російських окупантів. Наприклад, чоловік, який перетинав блокпост, хотів виїхати з окупованої території на підконтрольну Україні. І безпосередньо при цій спробі чоловіка було зґвалтовано”. Алісу протримали в полоні майже тиждень і, врешті решт, відпустили: “Думаю, зіграло роль те, що багато іноземних журналістів знали, що зі мною сталося, що я в полоні”. Про те, що сталося у незнайомій квартирі, вона нікому не сказала: “Визнання того, що с тобою це сталося – це ніби визнати себе самого слабким. І мене це найбільше травмувало”.
“Не говорити – це в першу чергу для того, аби не реретравматизувати себе тими подіями, які сталися. По-друге – аби не отримати засудження від оточення, бо дуже часто можуть говорити, що сама винна або винний. Саме такі моменті змушують постраждалих мовчати”, – пяснює поведінку жертви насилля Валерія Бондар. Саме через мовчання жертв статистика військових злочинів армії РФ не повна, а кривдники можуть залишитись безкарними. “Постраждалим важливо не мовчати, – переконана юрисконсульт Марина Легенька. – Українське законодавство не має спеціальної норми, яка передбачала би відповідальність за сексуальне насильство, пов’язане з війною, з боку російських окупантів. Тому фактично всі ці злочини сьогодні документуються, розслідуються за статтею 438 кримінального кодексу “Порушення звичаїв ведення війни”. Крім того, є міжнародні процедури і вже задокументовані факти, в тому числі і такі, за якими вже було розслідування в Україні. Ці факти передаються до міжнародного кримінального суду, аби на його рівні притягнути винних осіб до відповідальності”.
Біль від пережитого Аліса носила у собі цілий рік, поки не зустріла потрібну людину: “Це був Георг, німецький режисер документального театру, переселенць. Він запитав: “А чому для тебе це важливо?”. І я спочатку розказала про те, що була в полоні, про свій досвід. І він почав розпитувати, була такая атмосфера, що я йому дуже довірилася – і розказала повністю всю історію. І ніби щось, щось було натягнуте всередині мене, трохи розслабилось, відпустило”.Психологи зазначають, що вислухати – це найпростіше, що ви можете зробити для людини, що стала жертвою насилля. “Якщо ви бачите, що людина перебуває в такому стані, не варто їй пропонувати забутися, розвіятися, або навпаки, говорити про це, – радить бути дуже обережними із жертвами насилля психологиня Валерія Бондар. – Не потрібно змушувати людину до чогось на кшталт “зараз я візьму тебе за руку і відведу там до психолога або до поліції”. Ви можете показати, що ви є, що підтримка поруч. Якщо людина буде готова поговорити, ви готові її вислухати. Це те, що ми можемо зробити як близьке оточення”.
Сьогодні Аліса сміливо розповідає свою історію, закликаючи інших жінок не боятися. Адже винні у насиллі обов’язково мають бути покарані.“Можна звертатися напряму до Офісу Генерального прокурора. Можна звертатися до органів національної поліції за місцем свого знаходження, або безпосередньо до національної поліції, – радить юрисконсульт Марина Легенька. – Сексуальне насильство, пов’язане з війною, – це той злочин, який немає терміну давності, незалежно від того, чи постраждалий звернеться сьогодні, чи за рік, чи за два”. “Все одно настає момент, коли ти відчуваєш, що ти не можеш все це носити в собі, – каже Аліса Коваленко. – Ми не залізні і ми не можемо все самі пережити. Інколи важливо довіритися комусь, хто може тобі допомогти”.