"Нехай буде достаток, нехай! Нехай все буде! Але нехай чогось не вистачає", – у цій короткій, на перший погляд, хитромудрій фразі – чи не весь зміст суспільних відносин у Союзі. Начебто всі рівні – так декларувала держава.
Але в житті реальному все було "трішки" навпаки. І ранок "гомосовєтікуса" починався з того, щоб придумати, де дістати. Що і коли діставати – питання другорядні. Голод, як відомо, не тітка і пиріжка не підсуне. Це могли зробити лише реальні люди. Вони стояли за прилавками. А для того, щоб інші не "розхватали", треба було "знайти блат".
Це було те, без чого не могли люди ні влаштуватися на роботу, ні потрапити в інститут, ні лягти до хорошого лікаря, ні влаштувати дитину в дитячий сад і так далі, і так далі, і так далі,– згадує Заслужена артиска України Тетяна Шеліга.
Але про все по порядку. Ти народився, хрестився чи не хрестився, але пішов у дитсадок, а потім у школу. По її закінченні, та при вступі у виш, молодий радянський індивідум дізнавався про себе багато цікавого: "то походження не те, то мама з татом не ті". Треба "блат". Хоч і не факт, що і це тебе врятує.
Були і ті люди, які вступали самостійно і влаштовувалися самостійно. І прикро було ось саме коли людей скидали незаслужено. Це було жахливо,– додала Тетяна Шеліга.
Після такого тільки в магазин, залити горе. Але і тут треба вміти викрутитися. "Намагалися набитися у знайомі до продавців. Були такі відчайдухи, які приходили, терлися біля прилавків і, підмигуючи, показували, що вони готові щось, а продавці в свою чергу теж шукали такі зустрічні контакти", – розповів учасник ГО "Музичний батальйон" Ярослав Гулій.
Інколи через "блат" доводилося освоювати професію не до душі, а як вже пощастить. Нерідко такими ставали і фахівцями. Люди не хотіли йти за послугами до тих, кого не знали, адже боялись потрапити на поганого спеціаліста.
Схожим чином проявляли себе люди, коли, наприклад, мова йшла про видачу квартири. Епохальна ситуація: там, аби просунутись по черзі швидше за інших, теж використовували "блат". "Блатників" недолюблювали, з такими менше товаришували, від того перші і приховували свої "таємниці". Приховували ще й тому, що за цим, як-не-як, а слідкували правоохоронці. Не дарма гуляв такий вираз: у союзі незадоволеними займається КДБ, а задоволеними – ОБХСС. Хоча це нікого не зупиняло: очі бачать, а руки роблять.
Чому високим чинам "блат" був не потрібен – дивіться у програмі.
+Відео24.ua В умовах тотального дефіциту люди умудрялися "діставати викинуте" багатьма способами. Один із найбільш надійних – по блату. Та що там казати, "свого" треба було мати не лише продавця, а і лікаря, і викладача вишу, і навіть м’ясника."Нехай буде достаток, нехай! Нехай все буде! Але нехай чогось не вистачає", – у цій короткій, на перший погляд, хитромудрій фразі – чи не весь зміст суспільних відносин у Союзі. Начебто всі рівні – так декларувала держава.
Але в житті реальному все було "трішки" навпаки. І ранок "гомосовєтікуса" починався з того, щоб придумати, де дістати. Що і коли діставати – питання другорядні. Голод, як відомо, не тітка і пиріжка не підсуне. Це могли зробити лише реальні люди. Вони стояли за прилавками. А для того, щоб інші не "розхватали", треба було "знайти блат".
Це було те, без чого не могли люди ні влаштуватися на роботу, ні потрапити в інститут, ні лягти до хорошого лікаря, ні влаштувати дитину в дитячий сад і так далі, і так далі, і так далі,– згадує Заслужена артиска України Тетяна Шеліга.
Але про все по порядку. Ти народився, хрестився чи не хрестився, але пішов у дитсадок, а потім у школу. По її закінченні, та при вступі у виш, молодий радянський індивідум дізнавався про себе багато цікавого: "то походження не те, то мама з татом не ті". Треба "блат". Хоч і не факт, що і це тебе врятує.
Були і ті люди, які вступали самостійно і влаштовувалися самостійно. І прикро було ось саме коли людей скидали незаслужено. Це було жахливо,– додала Тетяна Шеліга.
Після такого тільки в магазин, залити горе. Але і тут треба вміти викрутитися. "Намагалися набитися у знайомі до продавців. Були такі відчайдухи, які приходили, терлися біля прилавків і, підмигуючи, показували, що вони готові щось, а продавці в свою чергу теж шукали такі зустрічні контакти", – розповів учасник ГО "Музичний батальйон" Ярослав Гулій.
Інколи через "блат" доводилося освоювати професію не до душі, а як вже пощастить. Нерідко такими ставали і фахівцями. Люди не хотіли йти за послугами до тих, кого не знали, адже боялись потрапити на поганого спеціаліста.
Схожим чином проявляли себе люди, коли, наприклад, мова йшла про видачу квартири. Епохальна ситуація: там, аби просунутись по черзі швидше за інших, теж використовували "блат". "Блатників" недолюблювали, з такими менше товаришували, від того перші і приховували свої "таємниці". Приховували ще й тому, що за цим, як-не-як, а слідкували правоохоронці. Не дарма гуляв такий вираз: у союзі незадоволеними займається КДБ, а задоволеними – ОБХСС. Хоча це нікого не зупиняло: очі бачать, а руки роблять.
Чому високим чинам "блат" був не потрібен – дивіться у програмі.
+Відео24.ua