5 річниця анексії Криму, або Важкий груз для Росії

Рівно 5 років минуло від дня офіційної анексії Криму – 18 березня 2014 року Путін підписав так званий Договір про приєднання Криму та Севастополю до РФ.

Як відомо, усіх злочинців тягне на місце скоєння злочину – це досить відомий й підтверджений психологічний факт – то ж Путін сьогодні у річницю анексії вирушив до Криму. Вирушив туди літаком, й, на жаль, приземлення відбулося успішно. Тепер кремлівський карлик катається півостровом, розглядає, що ж він таке вкрав 5 років тому.

Але давайте будемо чесними із собою – для більшості українців втрата Криму минула майже непомітно. Звісно, дуже шкода тих кримських гір, того південного узбережжя з його пляжами, тих карколомних автомобільних серпантинів... Але прості українці всьому дуже швидко знайшли заміну в найближчому закордонні. Румунія, Болгарія, чорноморське узбережжя Туреччини – морський там відпочинок, виявляється, може бути за ті ж гроші, що і в Криму, от тільки сервіс та інфраструктура в рази кращі.

Проте, для кількох сотень тисяч кримчан, які були патріотами України і не змогли змиритися з життям в окупації – для них анексія Криму Росією стала вироком на вимушену еміграцію. Вони втратили свій дім, а їхні серця та могили рідних назавжди залишилися там – на підконтрольному нині Росії півострові.

Вороги чи "авбадітєлі"?

Зараз можна дуже довго розмірковувати над тим, як же ж так сталося, що 16 березня 2014 року на влаштованому під дулами російської армії так званому референдумі мало не 97% мешканців півострова проголосували за "возвращение в родную гавань". Утім, тільки фальсифікаціями та підтасовками таку високу цифру пояснити важко. Адже, погодьтеся, більшість мешканців Криму ніколи не вважали Україну своєю Батьківщиною й вони радо вітали прихід російських окупантів. Це для нас з вами ті "зелені чоловічкі" були окупантами, а для більшості кримчан вони були, на жаль, "асвабадітєлямі".

Для мене особисто реальними цифрами рівня підтримки Росії у 2014-му є співвідношення українських армійців, які вийшли на материк, і тих, хто вирішив заради більшої зарплатні зрадити присязі й залишитися на півострові служити Кремлю. Вірних присязі виявилося значно менше третини. Ну, а серед цивільних, для яких, як ви розумієте, вірність Україні взагалі порожній звук, ситуація була, звісно, ще гіршою – щонайменше троє з чотирьох кримчан купилися на обіцянки багатої Москви. Тут варто розуміти, що проросійські кримці були вельми налякані Євромайданом, який тоді тільки-но завершився. Оскільки інформацію про Революцію Гідності вони споживали переважно з російських телеканалів, тому й ставлення до нової київської влади було відповідним. Усі ці фактори й зіграли свою роль: "зелених чоловічків" в Криму вітали квітами.

Але я все ж таки не візьму на себе сміливість оголосити їх зрадниками, тих наших співгромадян, які паспорт з тризубом радо поміняли на паспорт з двоголовою куркою. Це був їхній свідомий вибрів і Бог їм суддя, як то кажуть – вони свідомо обміняли свою Батьківщину і свої свободи на кращу годівницю. Свідомо обміняли свою знесилену мати на заможну й багату мачуху. То ж зрадниками я їх називати не буду, а от рабами – можу.

Чи виграли вони від того, що змінили собі міцного хазяїна Януковича на міцну руку Путіна, напевно, вони вважають, що виграли, адже дійсно і пенсії там тепер вищі, і зарплати, і кредити, і дороги росіяни їм будують. Ну, а те, що разом з пенсіями та зарплатами до них прийшли московські ціни, те, що дороги росіяни будують для швидшого пересування своєї бронетехніки, адже з Криму просто роблять величезну військову базу – то вже інша розмова.

Тягар на плечі РФ

Єдине чому я радий, так це тому, що анексія Криму стала для Путіна справжнім капканом. Він протягом 5 років так і не домігся її легалізації в очах міжнародної спільноти, так і не зміг обміняти Крим на Донбас та Сирію. Протягом 5 років і Сполучені Штати, і Європейський Союз в один голос твердять, що Крим – це Україна і що Росії доведеться Крим повертати. Й поки Росія цього не робить, вона втрачає шалені гроші через міжнародні санкції – мова про мільярди доларів. То ж, це лише питання часу, коли саме Крим, ця валіза без ручки, яку і нести важко й кинути шкода, стане для Москви вже непідйомним вантажем.

Коли саме це станеться важко прогнозувати – точно не раніше смерті Путіна, або ж його силового відсторонення від влади. Перспектива на найближчий час, хіба що в нього станеться серцевий напад, коли сьогодні у Севастополі танцюватиме на святкуванні анексії під Маріну Хлєбнікову, репера Тіматі та свого улюбленого гурту "Любе".

Рівно 5 років минуло від дня офіційної анексії Криму – 18 березня 2014 року Путін підписав так званий Договір про приєднання Криму та Севастополю до РФ.

Як відомо, усіх злочинців тягне на місце скоєння злочину – це досить відомий й підтверджений психологічний факт – то ж Путін сьогодні у річницю анексії вирушив до Криму. Вирушив туди літаком, й, на жаль, приземлення відбулося успішно. Тепер кремлівський карлик катається півостровом, розглядає, що ж він таке вкрав 5 років тому.

Але давайте будемо чесними із собою – для більшості українців втрата Криму минула майже непомітно. Звісно, дуже шкода тих кримських гір, того південного узбережжя з його пляжами, тих карколомних автомобільних серпантинів... Але прості українці всьому дуже швидко знайшли заміну в найближчому закордонні. Румунія, Болгарія, чорноморське узбережжя Туреччини – морський там відпочинок, виявляється, може бути за ті ж гроші, що і в Криму, от тільки сервіс та інфраструктура в рази кращі.

Проте, для кількох сотень тисяч кримчан, які були патріотами України і не змогли змиритися з життям в окупації – для них анексія Криму Росією стала вироком на вимушену еміграцію. Вони втратили свій дім, а їхні серця та могили рідних назавжди залишилися там – на підконтрольному нині Росії півострові.

Вороги чи "авбадітєлі"?

Зараз можна дуже довго розмірковувати над тим, як же ж так сталося, що 16 березня 2014 року на влаштованому під дулами російської армії так званому референдумі мало не 97% мешканців півострова проголосували за "возвращение в родную гавань". Утім, тільки фальсифікаціями та підтасовками таку високу цифру пояснити важко. Адже, погодьтеся, більшість мешканців Криму ніколи не вважали Україну своєю Батьківщиною й вони радо вітали прихід російських окупантів. Це для нас з вами ті "зелені чоловічкі" були окупантами, а для більшості кримчан вони були, на жаль, "асвабадітєлямі".

Для мене особисто реальними цифрами рівня підтримки Росії у 2014-му є співвідношення українських армійців, які вийшли на материк, і тих, хто вирішив заради більшої зарплатні зрадити присязі й залишитися на півострові служити Кремлю. Вірних присязі виявилося значно менше третини. Ну, а серед цивільних, для яких, як ви розумієте, вірність Україні взагалі порожній звук, ситуація була, звісно, ще гіршою – щонайменше троє з чотирьох кримчан купилися на обіцянки багатої Москви. Тут варто розуміти, що проросійські кримці були вельми налякані Євромайданом, який тоді тільки-но завершився. Оскільки інформацію про Революцію Гідності вони споживали переважно з російських телеканалів, тому й ставлення до нової київської влади було відповідним. Усі ці фактори й зіграли свою роль: "зелених чоловічків" в Криму вітали квітами.

Але я все ж таки не візьму на себе сміливість оголосити їх зрадниками, тих наших співгромадян, які паспорт з тризубом радо поміняли на паспорт з двоголовою куркою. Це був їхній свідомий вибрів і Бог їм суддя, як то кажуть – вони свідомо обміняли свою Батьківщину і свої свободи на кращу годівницю. Свідомо обміняли свою знесилену мати на заможну й багату мачуху. То ж зрадниками я їх називати не буду, а от рабами – можу.

Чи виграли вони від того, що змінили собі міцного хазяїна Януковича на міцну руку Путіна, напевно, вони вважають, що виграли, адже дійсно і пенсії там тепер вищі, і зарплати, і кредити, і дороги росіяни їм будують. Ну, а те, що разом з пенсіями та зарплатами до них прийшли московські ціни, те, що дороги росіяни будують для швидшого пересування своєї бронетехніки, адже з Криму просто роблять величезну військову базу – то вже інша розмова.

Тягар на плечі РФ

Єдине чому я радий, так це тому, що анексія Криму стала для Путіна справжнім капканом. Він протягом 5 років так і не домігся її легалізації в очах міжнародної спільноти, так і не зміг обміняти Крим на Донбас та Сирію. Протягом 5 років і Сполучені Штати, і Європейський Союз в один голос твердять, що Крим – це Україна і що Росії доведеться Крим повертати. Й поки Росія цього не робить, вона втрачає шалені гроші через міжнародні санкції – мова про мільярди доларів. То ж, це лише питання часу, коли саме Крим, ця валіза без ручки, яку і нести важко й кинути шкода, стане для Москви вже непідйомним вантажем.

Коли саме це станеться важко прогнозувати – точно не раніше смерті Путіна, або ж його силового відсторонення від влади. Перспектива на найближчий час, хіба що в нього станеться серцевий напад, коли сьогодні у Севастополі танцюватиме на святкуванні анексії під Маріну Хлєбнікову, репера Тіматі та свого улюбленого гурту "Любе".