Українки, які пережили російський полон, розповіли про систематичні тортури, катування та зґвалтування з боку наглядачів у тюрмах РФ.Британське видання The Telegraph знайшло чотирьох жінок, які погодилися розповісти про місяці, а в деяких випадках і роки, які вони провели в полоні.Історія 53-річної Лариси Кириченко"З мішками на голові нас повели в душові, де змусили роздягнутися. Нам довелося пройти голими на очах у чоловіків і в усіх інших, зігнувшись, крізь крижану воду", – розповідає 53-річна Лариса Кичеренко, яка служила в Національній гвардії України."Після нас змусили співати гімн Росії голяка. Ми поверталися в камери в сльозах, розгублені, заплакані, в істериці… Це було нелюдськи. Для них ми були ніким", – зазначає пані Лариса.Хоча жінки становлять меншість із загальної кількості військовополонених, захоплених Росією, такі жінки, як пані Кичеренко, кажуть, що стикають зі ще більшими загрозами, ніж чоловіки, ув’язнені разом з ними."Якщо чоловікам важко, то жінкам ще важче – багато жінок не були бійцями", – сказала вона.Пані Кичеренко разом із чоловіком та 34-річним сином у 2022 році захопили в окупованому Маріуполі після того, як їх зрадили сусіди.Сім'ю розлучили, і пані Кичеренко провела сім місяців у полоні, спочатку у тимчасовій тюрмі під Донецьком, потім в Оленівській тюрмі, потім у СІЗО.Під час тяжких випробувань пані Кичеренко змушували стояти понад 12 годин на день, її били та психологічно катували.Вона розповіла, як охоронець "притисну" її до стіни та побив металевою жердиною, а потім їй відмовили в медичній допомозі через відкриту рану."Нам постійно казали, що ми фашисти, і що якщо нас не розстріляють свої під час обміну, нас уб’є хтось інший. Загроза смерті була завжди", – згадує Лариса Кичеренко.Майже через три роки пані Кичеренко досі не возз’єдналася зі своїм чоловіком чи сином, які досі перебувають у полоні. Їй не дає спати ночами думка про те, що вони страждають так само, як і вона."Я хочу сказати їм, що люблю їх. Я був у пастці сім місяців, але думати, що вони там три роки, нестерпно", – зазначає пані Лариса.Історія військової медикині Валентини Зубко32-річна військова медикиня Валентина Зубко потрапила в полон на МК ім. Ілліча під час облоги Маріуполя."Я була готова до того, що можу померти. Я змирилася з цим. Але коли мені сказали про полон, то я вперше заплакала", – каже Валентина.Вона провела п'ять з половиною місяців у полоні в чотирьох різних в'язницях. Жінка описала, як її замкнули разом із п’ятнадцятьма іншими в камері, призначеній для двох, лише з отвором посередині підлоги як туалетом.Зубко підтвердила, що до неї застосовувалася тортури."Кожен охоронець намагався вдарити нас, коли ми йшли. Ми опускали голови, а вони ще нижче змушували нахилятися нас. Нас сильно били, і охоронцям, здавалося, це подобалося. Не було жодних причин – били просто заради розваги", – зазначає вона.Щодня жінок змушували займати болісні пози – іншу форму тортур, коли в’язнів змушували годинами поспіль стояти чи виконувати майже неможливі вправи під наглядом охоронців, які били їх, якщо вони не встигали."Ми падали б на землю, і вони б нас карали [...] Нас змушували марширувати на місці на морозі годинами поспіль, співаючи гімн Росії", – сказала вона. "Кожен день твоє єдине завдання – вижити".Пані Зубко та її посестер годували кашею, змішаною з водою, якої, за її словами, ледве вистачало, щоб вижити. "Ми були як скелети", – згадує жінка.Пані Зубко та кілька жінок, з якими спілкувався The Telegraph, повідомили, що під час повторних допитів їх били електричним струмом шнурами для худоби та силовими кабелями.Історія Сніжани Остапенко"На допитах, якщо я відповідала так, як їм не подобалося, мене били струмом", – розповідає 23-річна Сніжана Василівна Остапенко, молодший сержант 56-ї окремої механізованої бригади, яка воювала в боях за Маріуполь і завод "Азовсталь".Її схопили 16 травня 2022 року та звільнили після п’яти місяців Оленівського СІЗО.Гучномовці цілодобово звучали в її тісній камері, щоб позбавити в'язнів сну в перервах між допитами, які тривали кілька годин."Було неможливо заснути. Охоронці навіть сказали нам: "Ми годуємо вас рівно стільки, щоб ви не померли". Наче вони залишали нас живими, і не більше того. Вони намагалися повільно морити нас голодом", – розповідає Сніжана.Охоронці регулярно приставляли до її шиї ножі та виводили на вулицю, щоб показати, де "поховають її тіло" після вбивства. Вони поширювали сфальсифіковані новини про українську поразку і казали їй, що нема України, куди можна повернутися, і шансів на звільнення.Остапенко перебувала в Оленівській в'язниці 29 липня, коли внаслідок вибуху в одному з бараків загинуло 50 українських військовополонених і ще 100 було поранено – інцидент, який став відомий як бійня в Оленівській в'язниці.Москва циніно звинуватила в різанині ракету HIMARS, запущену Україною, але і ООН, і Україна заперечують ці твердження."Задовго до вибуху охорона раптово зникла. Зазвичай вони були поруч, але цього разу їх не було. Ми всі помітили це і виявилося підозрілим", – згадує жінка.Історія Людмили Гусейнової61-річну Людмилу Гусейнову затримала Росія у 2019 році ще до повномасштабного вторгнення, вона пережила три роки та 13 днів у полоні – все за те, що вона поділилася фотографією прапора опору з людьми, яких вона вважала друзями.Під час перебування в полоні пані Гусейнова зазнала сексуального насильства з боку банди охоронців і була свідком зґвалтувань солдатами багатьох жінок."Вони повернули мене обличчям до стіни і роздягли. Хтось торкнувся мене, а потім було багато рук. І вони коментували, вони сміялися, вони щипали, вони всюди мацали руками", – розповіла жінка.Пані Гусейнова розповіла, що перші 50 днів її тримали в крихітній камері разом з 20 іншими жінками, без санітарних умов і з невеликою кількістю їжі. Як і інші, вона була змушена стояти більше 12 годин на день."Одного разу я просто не витримала, у мене так боліла спина… Я подумала, ну а що буде, якщо я залізу в ліжко на 10-15 хвилин", – розповіла вона.Російські охоронці, спостерігаючи за камерою в кутку камери, відчинили двері."Вони почали кричати, кричати, "ви повинні стояти". Але я не могла швидко встати, тому що була роздягнена. Він схопив мене за ногу і скинув з верхнього двоярусного ліжка на бетонну підлогу. Я впала, але вони продовжували бити мене ногами. Пізніше я зняла одяг і побачив, що моє тіло чорне", – згадує Гусейнова.
Молодших дівчат забирали в гуртожиток, де сиділи російські солдати."Коли вони повернулися, то плакали", – сказала пані Гусейнова. За її словами, інших жінок часто ґвалтували солдати, які обіцяли їм отримати їжу або знову побачити своїх дітей."Я почула жахливі крики. Я чула, як людей били і люди кричали. Це був такий жах. У моєму житті, навіть коли мене вже били, це було не так страшно, як слухати це", – каже вона.Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.