Тихон Гулевичук
Журналіст і військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Самуїл Проскуряков загинув під час боїв за Херсонщину у жовтні 2022 року. Водночас офіційне підтвердження його загибелі родина та побратими отримали лише через чотири роки. Ця історія стала ще одним нагадуванням про високу ціну російсько-української війни, а також про тривалий і складний шлях, який проходять близькі зниклих безвісти військовослужбовців.
Самуїл Проскуряков загинув під час боїв на Херсонщині
Самуїл Проскуряков поєднував дві важливі для суспільства ролі: працював у журналістиці та захищав Україну зі зброєю в руках. Після початку повномасштабного вторгнення він став військовослужбовцем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. У складі підрозділу боєць виконував завдання на одному з найнапруженіших напрямків фронту.
У жовтні 2022 року Самуїл Проскуряков брав участь у боях за Херсонщину. Саме в цей період зв’язок із ним було втрачено. Відтоді його доля залишалася невідомою, а рідні жили в очікуванні будь-якої інформації, яка могла б пролити світло на обставини зникнення.
Для родин військових, які не повернулися з бойового завдання і тривалий час вважаються зниклими безвісти, невизначеність стає окремим випробуванням. Відсутність офіційного підтвердження не означає завершення пошуків або можливості поставити крапку в пережитому. Близькі продовжують чекати новин, звертаються до відповідних служб і сподіваються на встановлення правди.
У випадку Самуїла Проскурякова цей період тривав чотири роки. Лише після завершення необхідних процедур його офіційно визнали загиблим. Таким чином, дата загибелі пов’язана з жовтнем 2022 року, а підтвердження його статусу відбулося значно пізніше.
Чотири роки очікування для родини та побратимів
Офіційне визнання загибелі Самуїла Проскурякова має важливе значення для його родини. Воно дає змогу підтвердити факт загибелі військовослужбовця, належним чином вшанувати його пам’ять і надалі вирішувати передбачені законодавством питання. Водночас жодні документи не можуть скасувати біль утрати, яка для близьких фактично почалася ще в момент зникнення зв’язку.
Чотири роки без звістки — це роки постійного очікування, сумнівів і надії. Рідні не мали остаточної відповіді щодо того, що сталося з військовим під час боїв. Кожне повідомлення про пошук зниклих, кожна нова інформація з фронту могла сприйматися як можливість дізнатися правду. Саме тому офіційне підтвердження, попри всю його трагічність, припиняє болісну невизначеність.
Ім’я Самуїла Проскурякова залишиться пов’язаним не лише з обставинами його загибелі, а й із його професійним шляхом. Журналісти, які стають до лав Сил оборони, продовжують служити суспільству вже в іншій ролі. Їхній досвід роботи з інформацією, відповідальність і здатність бачити важливі деталі є цінними як у мирному житті, так і під час захисту держави.
Для колег Самуїл був журналістом, а для побратимів — військовослужбовцем, який виконував свій обов’язок у надзвичайно складних умовах. Ці два виміри його життя доповнюють один одного та допомагають зрозуміти масштаб утрати. Україна втрачає не просто захисника, а людину, яка могла розповідати про події, свідчити про них і водночас безпосередньо боронити свою країну.
Пам’ять про полеглого захисника
Загибель Самуїла Проскурякова сталася під час боїв за Херсонщину — регіон, який у перші роки повномасштабної війни залишався одним із ключових напрямків протистояння. На півдні українські військові щодня ризикували життям, виконуючи бойові завдання та стримуючи російську агресію. За кожним таким повідомленням стоять конкретні люди, їхні родини, професії, мрії та плани, перервані війною.
Історія Самуїла Проскурякова також нагадує, що долі багатьох захисників тривалий час залишаються невідомими. Пошук зниклих безвісти, встановлення обставин загибелі та офіційне підтвердження статусу можуть тривати роками. За кожним випадком стоїть родина, яка має право знати правду й отримати належне ставлення до пам’яті свого близького.
Самуїл Проскуряков загинув, захищаючи Україну на Херсонщині у жовтні 2022 року. Через чотири роки його загибель отримала офіційне підтвердження. Для суспільства це ще одна нагода згадати про ціну свободи та подякувати військовим, які стали на захист держави. Для родини — болісна, але важлива звістка, що дозволяє зберегти пам’ять про нього як про журналіста, воїна і людину, яка віддала життя за Україну.