Чим ближчим буде колапс росії, тим небезпечнішою вона ставатиме. Інтерв'ю з Сунгуровським

Розмова з відомим публіцистом і експертом — стисло, але глибоко. Ми обговорюємо, як змінюється поведінка кремлівської верхівки у міру наростання внутрішнього тиску і потрясінь, і чому колапс росії може перетворитися на джерело нових, непередбачуваних загроз. Наведене інтерв'ю з Сунгуровським дає змогу зрозуміти логіку дій режиму та підказує, як готуватися до найгірших сценаріїв.

Чим ближчим буде колапс росії, тим небезпечнішою вона ставатиме. Інтерв'ю з Сунгуровським

Питання: Як ви оцінюєте поточну внутрішню ситуацію в росії і ризики, пов'язані з її можливим колапсом?

Сунгуровський: Ситуація в росії нагадує систему, що довго була під тиском — політичним, економічним, соціальним. Коли тиск зростає, структура починає ламатися там, де найменше очікують. Головна помилка спостерігачів — вважати, що колапс означатиме миттєвий кінець загроз. Навпаки, у момент розпаду «стабільності» режим може стати більш агресивним, бо втрачає здатність до довгострокового планування і переходить до тактики виживання. Від цього страждають як сусіди, так і міжнародні інституції.

Як змінюється логіка агресії під час внутрішніх криз

Підвищення рівня страху у правлячих еліт породжує ряд небезпечних реакцій. По-перше, посилюється репресивна машина всередині країни — арешти, зачистки і пошук «внутрішніх ворогів». По-друге, зовнішня агресія використовується як інструмент для відвернення уваги від внутрішніх невдач. Тобто, кремль може свідомо ескалувати конфлікти або вдаватися до провокацій, щоб мобілізувати суспільство та виправдати надзвичайні заходи.

Існує також третій, ще більш небезпечний аспект — дезінтеграція централізованого командування. Коли зв'язні ланки слабшають, у деяких регіонах або серед окремих силових груп з'являються актори, які діятимуть автономно. Така фрагментація значно підвищує ризик непередбачуваних ударів, саботажу і навіть використання нестратегічної зброї. Саме тому теза «чім ближче колапс, тим небезпечніша країна» має під собою фактичне підґрунтя.

Питання: Чи йдеться лише про військову агресію, чи є інші форми загроз?

Сунгуровський: Доповню: загрози різного типу. Кібернапади, інформаційні операції, диверсійні акції, енергетичний шантаж — все це інструменти, які можуть активізуватися одночасно. У кризовий момент вкрай небезпечними стають і випадкові інциденти — помилки в комунікації, паніка на кордонах, неконтрольовані міграційні потоки. Сусіди вже відчувають тиск, але масштаби проблем зростатимуть, якщо не буде міжнародної координації та підготовки.

Особливо небезпечним є поєднання внутрішньої деградації та збереження великої кількості важкої зброї на території країни. Якщо централізована система контролю послабне, ризик крадіжок, продажу озброєнь на чорному ринку або передачі їх нелояльним групам різко зростає. Цей фактор треба враховувати в усіх сценаріях реагування.

Що робити сусідам і міжнародній спільноті

За словами Сунгуровського, ключові завдання — підвищення готовності і мінімізація ризиків. По-перше, необхідна координація обміну розвідданими серед західних союзників і сусідніх країн, щоб швидко ідентифікувати нові загрози. По-друге, потрібно зміцнювати захист критичної інфраструктури: енергетичної, транспортної, комунікаційної. По-третє, слід підготувати плани гуманітарної та безпекової відповіді на масові переміщення населення та можливі хвилі біженців.

Дипломатична лінія також важлива: підтримка режимів нестабільності через санкції має супроводжуватися механізмами для запобігання небезпечним ескалаціям. Необхідно створювати «зони деескалації» і домовленості про мінімальні правила поводження з ядерними та іншими небезпечними матеріалами, навіть якщо це звучить утопічно в сучасному політичному контексті.

І нарешті, інформаційна робота — пояснення суспільствам, чому варто готуватися і які заходи безпеки приймати. Паніка — найгірший радник, але інформованість і готовність знижують ризики непередбачуваних ланцюгових реакцій.

Інтерв'ю завершується закликом до пильності й розуміння: падіння режиму не означає автоматичне зникнення загроз. Навпаки, у фазі руйнації вони можуть примножуватися. Саме тому сьогодні важливо діяти на опереження, зміцнювати альянси і готуватися до комплексної відповіді на виклики, які виникнуть у разі розвалу старої системи.

Цей текст — нагадування про те, що політика руйнування і втечі від відповідальності породжує зони небезпеки, і що безпосередня підготовка до цих сценаріїв може врятувати життя та сприяти стабільності в регіоні.