«Джойс виглядає пристойніше»: кого пропонують замість пам'ятника Булгакову в Києві

Після демонтажу на Андріївському узвозі пам'ятника російському письменнику Михайлу Булгакову, що простояв 19 років, у суспільстві почалася жвава дискусія про те, кого слід встановити натомість. Ця тема миттєво зайняла простір соцмереж, місцевих медіа та професійних спільнот — від істориків і скульпторів до простих киян, які щоденно прогулюються старовинною вулицею. У центрі обговорення — не лише конкретні імена, але й ширша питання культурної політики, історичної пам'яті та того, яким має бути обличчя Києва в публічному просторі.

«Джойс виглядає пристойніше»: кого пропонують замість пам'ятника Булгакову в Києві

У дискусіях однією з найпомітніших пропозицій стало встановлення скульптури Джеймса Джойса. Такий варіант підтримують ті, хто вважає, що Андріївський узвіз має стати своєрідним міжнародним культурним майданчиком — місцем, де зустрічаються світова література, мистецтво та туристичні маршрути. Підтримувачі ідеї з Джойсом підкреслюють, що образ ірландського модерніста пасує до атмосфери вуличних кав'ярень, книжкових крамниць і літературних фестивалів, які проводять на узвозі.

Водночас багато хто пропонує повернути акцент на українську культуру. Імена, які звучать у коментарях та зверненнях до влади, різняться — від класиків, як-от Леся Українка чи Іван Франко, до сучасних митців, письменників і громадських діячів, які символізують опір, свободу слова та національну ідентичність. Частина активістів вважає, що в центрі Києва має стояти пам'ятник жінці-літераторці чи діячці, яка довго була маргіналізована в публічній історичній пам'яті.

Ще одна популярна пропозиція — не відтворювати черговий портрет або постать, а замовити сакральну, абстрактну інсталяцію. Такі варіанти аргументуються бажанням уникнути чергових політичних суперечок навколо персони і створити універсальний символ, що промовлятиме до різних поколінь і національностей. Пропонують також інтегрувати елементи локальної історії Андріївського узвозу та його архітектурної спадщини.

Аргументи «за» і «проти»: культурний та політичний контекст

Кожна пропозиція має як прихильників, так і опонентів. Прихильники іноземних постатей, зокрема Джойса, наполягають на відкритості міського простору для міжнародної культури і туристичного потенціалу. Вони зазначають, що такий пам'ятник може привернути додаткову увагу до Андріївського узвозу як мистецького кластера і підсилити імідж Києва як європейського культурного центру.

Опоненти, навпаки, підкреслюють етичний та політичний аспект: демонтаж Булгакова пов'язаний із ширшою хвилею декомунізації та дерусифікації, тож заміна має бути символічно осмисленою. Для багатьох важливо, щоб новий пам'ятник відображав українську ідентичність, пам'ять про боротьбу за незалежність та культурну самобутність. Окрім того, звучать аргументи про необхідність широкого громадського обговорення та конкурсного відбору, аби уникнути поспішних рішень, що можуть викликати нові суспільні розколи.

Практичний бік дискусії також важливий: питання авторських прав, фінансування, розміру та матеріалів скульптури, а також те, як новий об'єкт впишеться в історичне середовище Андріївського узвозу. Скульптори наголошують на потребі професійного підходу — архітектурно-містобудівної експертизи, експертних комісій і публічних презентацій проектів перед остаточним ухваленням.

Як може розвиватися процес і що означає результат для міста

Рішення про встановлення нового пам'ятника — це не лише художня, але й адміністративна процедура. Місто може оголосити відкритий конкурс, запросити експертні ради, провести громадські слухання й залучити донорські кошти або гранти. Такий прозорий процес підвищить довіру громадськості та дасть змогу обрати проєкт, який матиме широку підтримку.

Для Києва результат цієї історії матиме довгостроковий ефект: що саме з'явиться на місці демонтованого пам'ятника, формуватиме суспільну пам'ять і туристичні наративи. Пам'ятник може стати предметом гордості, місцем зустрічей і культурних подій — або ж новим полем суперечок. Саме тому експерти радять вибирати рішення, яке поєднує художню якість, історичну відповідальність і відкритість до діалогу.

Поки ж Андріївський узвіз перебуває у трансформації: містяни та відвідувачі продовжують дискутувати, пропонувати ідеї та шукати компроміси. Незалежно від остаточного вибору, ця дискусія — показник активної громадянської позиції та того, як сучасне українське суспільство переосмислює своє минуле і формує візію майбутніх публічних просторів.