Клопотенко назвав українські страви, що можуть стати надбанням ЮНЕСКО

Українська кухня дедалі впевненіше виходить за межі домашньої традиції та стає важливою частиною культурної дипломатії. Відомий кухар і популяризатор української гастрономії Євген Клопотенко розповів, які страви, на його думку, заслуговують на всесвітню славу та можуть у майбутньому претендувати на визнання як важливі елементи нематеріальної культурної спадщини.

За словами кулінара, українська кухня не обмежується борщем, хоча саме ця страва вже стала одним із найвідоміших символів України у світі. Її сила полягає у різноманітті регіональних рецептів, сезонних продуктів і способів приготування, що передаються в родинах із покоління в покоління. Саме живу традицію, а не лише окремий рецепт, можуть оцінити на міжнародному рівні.

Які українські страви можуть зацікавити світ

Серед страв, які Євген Клопотенко вважає гідними широкого визнання, особливе місце посідають вареники. Їх готують у різних регіонах України, використовуючи найрізноманітніші начинки: картоплю, сир, капусту, гриби, вишні, мак або квасолю. Вареники можуть бути святковими та повсякденними, солодкими й солоними, пісними або скоромними. Така універсальність демонструє, наскільки глибоко страва вкорінена в українській культурі.

Ще одним важливим елементом гастрономічної спадщини є голубці. У різних областях України їх загортають у капустяне або виноградне листя, начиняють рисом, пшоном, гречкою, м’ясом чи грибами. Рецепти можуть суттєво відрізнятися, однак сама традиція приготування голубців пов’язана з родинними святами, великими застіллями та гостинністю. Саме такі культурні смисли роблять страву цікавою не лише як кулінарний виріб.

Клопотенко також звертає увагу на банош — гуцульську страву з кукурудзяної крупи, яку зазвичай подають із бринзою, шкварками або грибами. Банош є прикладом того, як природні умови регіону впливають на формування кухні. У Карпатах він став частиною локальної ідентичності, а спосіб його приготування часто пов’язують із відкритим вогнем, дерев’яною ложкою та особливою консистенцією готової страви.

Не менш самобутнім є куліш. Цю густу страву з пшона здавна готували мандрівники, козаки та селяни. Куліш не має єдиного незмінного рецепта: до нього додають цибулю, сало, м’ясо, овочі, зелень або гриби. Його цінність полягає в простоті, поживності та зв’язку з історією українського народу. У сучасній кухні куліш може отримувати нові інтерпретації, але його основа залишається впізнаваною.

Чому гастрономічна спадщина важлива для України

Українські страви розповідають про історію країни не менш виразно, ніж пісні, вишивка чи народні обряди. У рецептах збереглися особливості землеробства, клімату, торгівлі та побуту різних регіонів. Наприклад, використання зернових, буряка, капусти, картоплі, бобових і сезонних ягід свідчить про тісний зв’язок української кухні з місцевими продуктами та господарським календарем.

Окремої уваги заслуговують деруни, які особливо поширені на Поліссі та в інших північних регіонах. Приготування цієї страви здається простим, однак смак залежить від сорту картоплі, способу натирання, кількості борошна та температури смаження. Деруни подають зі сметаною, грибною підливою, шкварками або м’ясом, а в сучасних ресторанах їм часто надають нового вигляду, не втрачаючи традиційної основи.

До переліку страв, здатних зацікавити іноземну аудиторію, можна віднести й налисники. Тонкі млинці з сиром, маком, яблуками, м’ясом або грибами мають багато локальних варіацій. Вони поєднують прості доступні інгредієнти з великими можливостями для святкової подачі. Налисники легко зрозуміти людям з інших країн, адже подібні страви існують у багатьох кухнях світу, але українські начинки та традиції приготування надають їм власного характеру.

Важливими для популяризації є також пампушки, які найчастіше асоціюють із борщем. Ароматні дріжджові булочки з часником і зеленню можуть бути самостійним елементом українського столу. Їхня присутність у родинних обідах показує, що національна кухня формується не тільки з основних страв, а й із доповнень, соусів, хліба та способів подачі.

Як українські страви можуть отримати світове визнання

Для потенційного внесення кулінарної традиції до переліків нематеріальної спадщини важливо представити не просто назву страви, а весь культурний контекст. Йдеться про історію рецепта, регіональні відмінності, особливості святкового приготування, роль родини та громади. Також мають значення живі носії традиції — люди, які продовжують готувати страви за звичаями своїх предків і навчають цього наступні покоління.

Саме тому українській кухні потрібна системна популяризація. Рецепти мають з’являтися в меню ресторанів, шкільному харчуванні, кулінарних книжках і телевізійних проєктах. Водночас важливо не спрощувати традиційні страви до туристичних символів. Світові варто показувати їхню різноманітність: від поліських дерунів і козацького кулешу до карпатського баноша та святкових голубців.

Визнання на міжнародному рівні може допомогти зберегти локальні рецепти, які поступово забуваються. Воно також здатне підтримати фермерів, виробників традиційних продуктів, етнографів і кухарів, що працюють із регіональною спадщиною. Коли страва стає відомою далеко за межами країни, зростає інтерес до її історії, походження та справжнього способу приготування.

Думка Євгена Клопотенка полягає у тому, що українська кухня має значно більший потенціал, ніж звичний набір популярних страв. Вареники, голубці, банош, куліш, деруни, налисники та інші рецепти можуть стати основою для міжнародного гастрономічного діалогу. Їхня цінність — у поєднанні смаку, регіонального колориту, родинної пам’яті та історії народу. Саме це робить українські страви не просто їжею, а частиною культурної спадщини, яку варто берегти й відкривати світові.