"Латання дірок" не вирішує боргову кризу на балансуючому ринку, – Прокіп

Ситуація на балансуючому ринку останнім часом привертає підвищену увагу як учасників ринку, так і регуляторів. Накопичення заборгованостей, зриви розрахунків та тимчасові рішення створюють ілюзію виходу з кризи, але не усувають її кореневі причини. Експертні оцінки свідчать, що просте «латання дірок» не дає довготермінового ефекту і може лише відтермінувати більш серйозні наслідки для всіх сторін ринку.

"Латання дірок" не вирішує боргову кризу на балансуючому ринку, – Прокіп

За словами експерта Прокіпа, тимчасові механізми покриття дефіцитів та косметичні зміни в правилах розрахунків не ліквідують системний дефіцит ліквідності. Він підкреслює, що ключовими проблемами залишаються відсутність прозорих механізмів розрахунків, нерівномірна структура ризиків між учасниками та слабка інституційна спроможність ринку реагувати на шоки. Тому, на його думку, необхідні структурні реформи, а не лише оперативні «латки».

Чому взаємозаліки та інші тимчасові інструменти не вирішують проблему

Взаємозаліки між учасниками ринку дійсно можуть зменшити кількість «грошових замикань» у короткому періоді та полегшити проведення операцій у межах однієї доби. Проте такий інструмент має обмежену дієвість, коли йдеться про системну проблему боргової кризи. По-перше, взаємозаліки знімають симптоми, але не змінюють модель формування ціни та розподілу ризику. По-друге, вони посилюють міжкорпоративну залежність: у випадку банкрутства одного учасника ризик поширюється на інші компанії, які мали з ним взаємні заліки. По-третє, без надійного механізму контролю та прозорої звітності взаємозаліки можуть стати інструментом приховування реальної нестабільності.

Прокіп також зазначає, що «латання дірок» часто супроводжується збільшенням державних або гарантованих зобов’язань, що у довгостроковій перспективі здорожчують енергетичні ресурси для кінцевих споживачів. Це створює соціальну та політичну напругу і знижує інвестиційну привабливість галузі.

Необхідні кроки для стабілізації ринку

Щоб перейти від тимчасових рішень до системного відновлення, Прокіп пропонує низку конкретних заходів. По-перше, впровадження механізмів централізованого клірингу або центрального контрагента дозволить зменшити кредитні ризики та зробити розрахунки більш прогнозованими. По-друге, потрібно посилити вимоги до резервування і забезпечення платіжної дисципліни учасників, включно з прозорими правилами маржинальних вимог та автоматизованими системами контролю.

По-третє, важливим є розвиток вторинних ринків та інструментів хеджування, що дозволить розподілити ризики між ширшим колом гравців і зменшити концентрацію заборгованостей. По-четверте, необхідна координація між регулятором, операторами ринку та державою для розробки планів ліквідації старих боргів без створення додаткових фіскальних тягарів.

Також варто відокремити короткострокові заходи від довгострокових реформ: тимчасові фінансові ін’єкції або взаємозаліки можуть бути допустимі як засіб уникнення системного ризику в кризовій ситуації, але лише за умови паралельного запуску прозорих механізмів реструктуризації та прозорої комунікації з усіма учасниками ринку.

У підсумку, позиція Прокіпа чітка: «латання дірок» без фундаментальних змін у правилах гри лише відтерміновує неминучі проблеми. Для сталого функціонування балансуючого ринку потрібні інституційні зміни, прозорі механізми розрахунків, ефективне управління ризиками та відповідальність усіх учасників процесу. Лише така послідовна стратегія здатна подолати боргову кризу і відновити довіру на ринку.