Дата публікації «Подруга путіна» вже не та? Чому ультраправі Франції змінюють думку про Росію
Опубліковано 03.10.26 09:02
Переглядів статті «Подруга путіна» вже не та? Чому ультраправі Франції змінюють думку про Росію 115

«Подруга путіна» вже не та? Чому ультраправі Франції змінюють думку про Росію

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Головну ультраправу партію Франції потряс скандал, який знову змусив політичний Париж говорити про її давні зв’язки з росією. Йдеться не лише про окремі заяви чи симпатії до кремля, а про значно ширше питання: наскільки радикально змінилася позиція французьких націоналістів після початку повномасштабної війни проти України. Партія «Національне об’єднання», яку тривалий час асоціювали з Марін Ле Пен, намагається позбутися репутації найбільш проросійської сили у Франції. Проте минуле не зникає за один день.

Саме тому образ «подруги путіна», який закріпився за Ле Пен у європейських медіа та суспільній дискусії, досі залишається політично токсичним. Навіть якщо сьогодні представники партії говорять про підтримку України, посилення європейської оборони та необхідність протистояти російській агресії, виборці пам’ятають інше: компліментарні заяви про російського президента, виправдання його політики та спроби побудувати особливі відносини з Москвою.

Від дружби з кремлем до обережної дистанції

У минулому «Національне об’єднання» розглядало Росію як природного союзника у боротьбі проти Європейського Союзу, глобалізації та американського впливу. Для французьких ультраправих володимир путін уособлював сильну державу, консервативні цінності та жорсткий спротив ліберальному порядку. Така модель імпонувала частині партійного електорату, який виступав проти санкцій, підтримки НАТО та поглиблення європейської інтеграції.

Марін Ле Пен неодноразово прагнула представити Росію не як загрозу, а як важливого партнера Франції. Її політична сила критикувала санкції, закликала до діалогу з кремлем і виступала за стратегічне зближення Парижа та Москви. Окремі партійні діячі також підтримували ідею, що Франція має проводити незалежну зовнішню політику й не залежати від рішень Вашингтона або Брюсселя.

Після російського вторгнення в Україну така риторика стала серйозною проблемою. Війна зруйнувала зручну для ультраправих конструкцію, у якій кремль поставав альтернативним центром сили, а його агресивна політика пояснювалася «захистом національних інтересів». Масовані удари по українських містах, окупація територій і воєнні злочини зробили нейтральні формулювання дедалі менш переконливими.

Партія почала змінювати тон. Її лідери стали обережнішими у висловлюваннях про путіна, засудили вторгнення та намагалися відокремити нинішню позицію від попередніх симпатій. Проте критики вважають, що ця зміна була не стільки результатом глибокого переосмислення, скільки вимушеною реакцією на суспільні настрої. Відкрито проросійська позиція у Франції стала електорально небезпечною.

Скандал, який повернув незручні запитання

Новий скандал ударив по партії саме тому, що торкнувся її найуразливішого місця — довіри. Будь-які звинувачення у прихованих контактах, політичних домовленостях, фінансовій залежності або надмірній лояльності до Москви одразу нагадують про тривалу історію відносин «Національного об’єднання» з росією. Навіть коли йдеться про дії окремих політиків, репутаційні наслідки поширюються на всю партію.

У центрі уваги опиняється не лише питання, чи отримувала французька ультраправиця підтримку з боку російських структур. Не менш важливо, чи впливали такі зв’язки на її рішення, заяви та голосування. Для демократичної системи іноземне фінансування або політичне лобіювання небезпечні не тільки прямим втручанням у вибори. Вони створюють сумнів: чиї інтереси насправді захищає партія, коли виступає проти санкцій або закликає послабити підтримку України.

«Національне об’єднання» намагається подати скандал як атаку з боку політичних опонентів. Така тактика добре працює серед частини прихильників, які переконані, що традиційні партії та медіа навмисно дискредитують ультраправих. Водночас вона не відповідає на головне запитання: чому зв’язки з росією так довго залишалися важливою складовою зовнішньополітичної стратегії партії.

Особливо складно партії пояснити суперечність між сучасною риторикою та минулими кроками. Політики можуть заявляти, що більше не довіряють кремлю, але їхні попередні голосування, інтерв’ю та дипломатичні контакти залишаються у публічному просторі. У цифрову епоху політичне минуле легко відтворюється за кілька хвилин, тому ребрендинг не здатен повністю стерти старі позиції.

Чому зміна курсу важлива для Франції та Європи

Французька ультраправиця давно перестала бути маргінальним рухом. Вона претендує на владу, активно працює у парламенті та формує порядок денний щодо міграції, безпеки, економіки й зовнішньої політики. Саме тому її ставлення до росії має значення далеко за межами партійної дискусії. У разі посилення впливу «Національного об’єднання» позиція Парижа щодо санкцій, військової допомоги Україні та майбутнього європейської оборони могла б істотно змінитися.

Для кремля французькі ультраправі залишаються важливими не лише через можливість отримати прихильників у Європі. Їхня риторика здатна розхитувати єдність ЄС зсередини. Заклики до скасування санкцій, скорочення допомоги Києву або відмови від спільної зовнішньої політики працюють на російську стратегію навіть тоді, коли партійні лідери формально засуджують війну.

Водночас зміна позиції французьких ультраправих свідчить і про те, що суспільна підтримка відкритої симпатії до путіна зменшилася. Виборці можуть бути незадоволені санкціями, зростанням цін або військовими витратами, але це не означає автоматичної підтримки кремля. Для багатьох французів росія після вторгнення стала джерелом нестабільності, а не прикладом сильної та ефективної держави.

Тепер перед партією стоїть складне завдання: переконати виборців, що її зовнішня політика справді змінилася, а не просто отримала нову упаковку. Для цього недостатньо кількох заяв про необхідність миру. Потрібні послідовні рішення, прозорість фінансування, чітке засудження російської агресії та зрозуміла відповідь на питання про майбутнє підтримки України.

Тож «подруга путіна» вже справді не зовсім та, якою її знали раніше. Але це не означає, що французька ультраправиця остаточно розірвала з проросійським минулим. Партія змінила риторику, бо змінився політичний контекст, однак довіра повертається значно повільніше. Скандал лише оголив стару проблему: доки «Національне об’єднання» не пояснить своїх колишніх зв’язків із кремлем і не доведе незалежність власних рішень, будь-які заяви про новий курс сприйматимуться з обережністю.