Далекий 955 рік. Княгиня Ольга приймає хрещення, син Святослав – язичник. Внук Володимир, за прикладом бабусі, також хреститься, а потім бичем, мечем і всіма іншими можливими засобами "навертає" руський люд до нового Бога. Маючи безмежну владу та можливості, київські князі все одно не змогли легко змінити релігійний лад в державі. Цей процес розтягнувся на сотні років і спричинив надзвичайну кількість конфліктів. 1054 рік. "Велика схизма", християнська церква розкололася на католицьку та православну. Розкол протягом віків свого існування супроводжувався численними богословськими суперечками, а також військовими і політичними конфліктами. Русь ще 100 років "блукала", поки визначилася – православіє. 1596 рік. Берестейська унія, наша церква виходить з-під юрисдикції Константинополя, визнаємо владу Риму. Легко і просто на папері – надзвичайно складно в дійсності. Постійне протистояння між православними та католиками переходить у погроми та криваві конфлікти. Триває боротьба понад 100 років, і аж в 1700 році остаточно Львів та Луцьк прийняли унію. 1947 рік. Псевдособор, погрози, репресії, ГУЛАГи, Сибіри, вбивства. Ми знову православні. Кінець 1980-х – початок 1990-х. Перебудова, сконав союз. В єдиного українського християнського народу аж декілька церков: УГКЦ, православна Московського та Київського патріархату, ще й автокефальна. Протистояння, конфлікти, бійки. Думаєте, це залишилось у вже далеких 1990-х? На жаль, і сьогодні в деяких містах та селах немає злагоди та порозуміння між конфесіями. Зауважмо: всі церковні рішення, поділи та розбрати виникали в часи політичних криз, і були наслідком зовсім не церковних, а політичних протистоянь. 2018 рік. Перехідний, сумнівний, гібридний політичний режим зрозумів, що українцям вартує підкинути якусь нову ідею, як б, на перший погляд, виглядала дуже привабливо, викликала захоплення і схвальні відгуки. А що ховається за цими "благими намірами" об'єднати народ в єдину церкву? Цілком можливо, що під привабливою обгорткою Томосу міститься приховане бажання підштовхнути народ до розколу країни. Так, Томос – покликаний об'єднати три українські православні церкви і створити єдину помісну. Це прекрасно, за обома руками, але це мрія, а до мрії потрібно іти довго, щиро працювати, щоб вона збулася. УПЦ КП – 45% вірян, УАПЦ – 2,4%, УПЦ МП – 21%. Ворожа до українців московська церква, відіграла одну з ключових ролей у втраті Криму і в боротьбі на Донбасі. "Батюшки" агітували не розпалювти ворожнечу між "братніми" народами, а в той же час по церквах і монастирях зберігалася зброя для ворога та переховувалися солдати ворожої армії. Вже давно зрозуміло, що Московський патріархат – це не церква, а бойовий підрозділ Російської імперії, а "батюшки" – замполіти. Сумно, але до цієї церкви належать українці, і їх, як показує статистика, 10 мільйонів. Десятки років вони жили, приймаючи думки, що транслювала Москва через своїх вірних слуг – "попів". Жили з переконанням, що "устами батюшки глаголить істина". Це потрібно брати до уваги і про це варто пам'ятати. Тільки роки навчання, просвітництва, розвиток економіки, покращення рівня життя можуть заохотити вірян московського патріархату приєднатися до української церкви. А чи можна отак просто, без підготовки, без згаданих раніше важливих кроків, державному діячу ініціювати Томос? Чи не є це, фактично, провокацією на конфлікт і в без того знедоленій країні. Нав'язування примусом і схиляння до зміни конфесії може мати сумні наслідки. Саме такий висновок напрошується, якщо навіть поверхнево згадати історію релігійних змін у державі. Захцянка передвиборчого штабу президента, може привести до затяжного, розкольного конфлікту. Цим з легкістю може скористатися наш ворог, спровокувати збройні протистояння або навіть громадянську війну. Хоча, можливо, це зовсім не захцянки, а чіткий та спланований план для знищення країни. Я за єдину церкву, але за єдину церкву в єдиній Україні. Автор: Василь Курій; Джерело: Lmn 24.uaДалекий 955 рік. Княгиня Ольга приймає хрещення, син Святослав – язичник. Внук Володимир, за прикладом бабусі, також хреститься, а потім бичем, мечем і всіма іншими можливими засобами "навертає" руський люд до нового Бога. Маючи безмежну владу та можливості, київські князі все одно не змогли легко змінити релігійний лад в державі. Цей процес розтягнувся на сотні років і спричинив надзвичайну кількість конфліктів. 1054 рік. "Велика схизма", християнська церква розкололася на католицьку та православну. Розкол протягом віків свого існування супроводжувався численними богословськими суперечками, а також військовими і політичними конфліктами. Русь ще 100 років "блукала", поки визначилася – православіє. 1596 рік. Берестейська унія, наша церква виходить з-під юрисдикції Константинополя, визнаємо владу Риму. Легко і просто на папері – надзвичайно складно в дійсності. Постійне протистояння між православними та католиками переходить у погроми та криваві конфлікти. Триває боротьба понад 100 років, і аж в 1700 році остаточно Львів та Луцьк прийняли унію. 1947 рік. Псевдособор, погрози, репресії, ГУЛАГи, Сибіри, вбивства. Ми знову православні. Кінець 1980-х – початок 1990-х. Перебудова, сконав союз. В єдиного українського християнського народу аж декілька церков: УГКЦ, православна Московського та Київського патріархату, ще й автокефальна. Протистояння, конфлікти, бійки. Думаєте, це залишилось у вже далеких 1990-х? На жаль, і сьогодні в деяких містах та селах немає злагоди та порозуміння між конфесіями. Зауважмо: всі церковні рішення, поділи та розбрати виникали в часи політичних криз, і були наслідком зовсім не церковних, а політичних протистоянь. 2018 рік. Перехідний, сумнівний, гібридний політичний режим зрозумів, що українцям вартує підкинути якусь нову ідею, як б, на перший погляд, виглядала дуже привабливо, викликала захоплення і схвальні відгуки. А що ховається за цими "благими намірами" об'єднати народ в єдину церкву? Цілком можливо, що під привабливою обгорткою Томосу міститься приховане бажання підштовхнути народ до розколу країни. Так, Томос – покликаний об'єднати три українські православні церкви і створити єдину помісну. Це прекрасно, за обома руками, але це мрія, а до мрії потрібно іти довго, щиро працювати, щоб вона збулася. УПЦ КП – 45% вірян, УАПЦ – 2,4%, УПЦ МП – 21%. Ворожа до українців московська церква, відіграла одну з ключових ролей у втраті Криму і в боротьбі на Донбасі. "Батюшки" агітували не розпалювти ворожнечу між "братніми" народами, а в той же час по церквах і монастирях зберігалася зброя для ворога та переховувалися солдати ворожої армії. Вже давно зрозуміло, що Московський патріархат – це не церква, а бойовий підрозділ Російської імперії, а "батюшки" – замполіти. Сумно, але до цієї церкви належать українці, і їх, як показує статистика, 10 мільйонів. Десятки років вони жили, приймаючи думки, що транслювала Москва через своїх вірних слуг – "попів". Жили з переконанням, що "устами батюшки глаголить істина". Це потрібно брати до уваги і про це варто пам'ятати. Тільки роки навчання, просвітництва, розвиток економіки, покращення рівня життя можуть заохотити вірян московського патріархату приєднатися до української церкви. А чи можна отак просто, без підготовки, без згаданих раніше важливих кроків, державному діячу ініціювати Томос? Чи не є це, фактично, провокацією на конфлікт і в без того знедоленій країні. Нав'язування примусом і схиляння до зміни конфесії може мати сумні наслідки. Саме такий висновок напрошується, якщо навіть поверхнево згадати історію релігійних змін у державі. Захцянка передвиборчого штабу президента, може привести до затяжного, розкольного конфлікту. Цим з легкістю може скористатися наш ворог, спровокувати збройні протистояння або навіть громадянську війну. Хоча, можливо, це зовсім не захцянки, а чіткий та спланований план для знищення країни. Я за єдину церкву, але за єдину церкву в єдиній Україні. Автор: Василь Курій; Джерело: Lmn 24.ua