Через тиждень запеклих і кривавих боїв у Нагірному Карабаху Вірменія готова почати переговори про припинення вогню за посередництва Мінської групи ОБСЄ. Цю заяву МЗС країни оприлюднило одразу після заяви лідерів США, Франції і Росії. Але чи дадуть такі переговори результат, і чи почнуться вони взагалі - велике питання, бо не останню скрипку у 30-річному протистоянні Вірменії та Азербайджану почала відігравати Туреччина. На думку експертів, Анкара намагається витіснити Москву, послабивши її геополітичний вплив у регіоні. З одного боку, це вигідно Україні. З іншого, чи достатньою є реакція Києва на чергову фазу військового загострення між Азербайджаном і Вірменією?
ТСН.ua розбирався, чим закінчиться чергова ескалація у Нагірному Карабаху, і якою має бути реакція Києва.
Що треба знати про цей конфлікт?
Події навколо Нагірного Карабаху на Кавказі не тотожні військовій агресії Росії в Криму і на Донбасі. Вони мають іншу природу. Проте вплив Москви на події в цьому регіоні величезний, починаючи ще з радянських часів.
Вірменія та Азербайджан були у складі Радянського Союзу, а Нагірний Карабах - автономією і контролювався Азербайджаном. Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах, який заселений переважно етнічними вірменами, спалахнув наприкінці 1980-х, коли СРСР доживав свої останні дні, і став першим на теренах радянського простору. Іскрою стало рішення регіонального парламенту про входження до складу Вірменської РСР, з чим, звісно, не погодився Баку.
Війна тривала шість років. Понад 30 тис. людей загинуло, понад мільйон покинули свої домівки. Все це супроводжувалося етнічними чистками з обох боків. Під час війни, у Нагірному Карабаху відбувся "референдум" за незалежність, визнаний лише Вірменією, а за рік була створена "Нагірно-Карабахська республіка", яку, до речі, Єреван так і не визнав.
У 1992 році створили Мінську групу ОБСЄ під головуванням Франції, Росії та США. У 1994 році вдалося підписати угоду про всеосяжне припинення вогню, проте на той час вірменські сили вже контролювали Карабах, захопивши ще й частину земель навколо нього, що належали Азербайджану.
За понад 30 років конфлікту між Єреваном і Баку з’явилося три мирні плани. Перший у 1996 році, прийнятий на Лісабонському саміті ОБСЄ: Карабаху надавався особливий статус у складі Азербайджану, разом з миротворцями і багатотисячною місією. У 2007-му - другий мирний план - Мадридські принципи. Його рушійною силою став тодішній президент Франції Жак Ширак. Території навколо Нагірного Карабаху пропонувалося повернути, а Карабаху надати тимчасовий особливий статус до референдуму, який мав визначити остаточний правовий статус регіону.
У 2008 році з'явився третій мирний план, але вже за посередництва Москви. Так званий план Сергія Лаврова - очільника російського зовнішньополітичного відомства.
Роль Росії і Туреччини
Москва завжди вела свою окрему гру. У 1992 році Вірменія вступає в російську Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ). З 1995 року у Вірменії дислокується 102-га російська військова база чисельністю близько 5 тис. осіб. У 2008 році за посередництва Росії (як тоді заявили в Кремлі) Вірменія і Азербайджан підписали Декларацію щодо Нагірного Карабаху на основі Мадридських принципів. Її ще називають мирним планом Сергія Лаврова. Проте і це не спрацювало. А вже у квітні 2016 року в ході 4-денної війни загинуло понад 500 осіб з обох сторін. Це було перше масштабне військове зіткнення від 1994 року.
Замороженим військовий конфлікт між Азербайджаном і Вірменією за Нагірний Карабах назвати складно. І, напевно, цей статус-кво з періодичними військовими зіткненнями сторін продовжувався б і далі, Росія би постачала зброю Вірменії, одночасно продаючи Азербайджану, якби не активне втручання Туреччини.
Теперішня військова криза, яка триває рівно тиждень (воєнні дії у Нагірному Карабаху спалахнули в ніч проти неділі, 27 вересня, проте хто перший почав, невідомо), за масштабністю більша за загострення 2016 року. Обидві країни ввели військовий стан (Вірменія повністю, Азербайджан лише в деяких районах) і оголосили мобілізацію. В хід йдуть танки, важка артилерія і безпілотники. Про кількість знищеної техніки, жертв серед військових і цивільних наразі говорити важко, адже інформаційний простір переповнений фейками з обох боків. Наприклад, кілька днів тому Азербайджан заявляв про 2300 вбитих військових вірмен. Вірменія це спростувала, заявивши про 2300 вбитих азербайджанців. Офіційно ж Єреван визнавав загибель понад 200 військових і цивільних.
Також з’являлася інформація про участь у бойових діях на боці Азербайджану турецької авіації. Зокрема, Міноборони Вірменії заявляло про збиття турецьким винищувачем F-16 вірменського Су-25. Туреччина і Азербайджан назвали цей закид цілковито неправдивим. Але офіційно у цій війні Анкара на боці Баку. 2 жовтня президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що сподівається на продовження наступу армії Азербайджану і звільнення всіх окупованих земель в Нагірному Карабаху.
На думку військових експертів, участь Туреччини в сьогоднішньому епізоді військового протистояння Азербайджану і Вірменії означає зміну геополітичної картини в регіоні. За словами заступника директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайла Самуся, Ердоган оцінює Росію як країну, яка вже не може контролювати ситуацію в регіоні, тому настав час змінити домінувальну позицію Москви.
"Зараз РФ перебуває у конфронтації з країнами Заходу, що об’єктивно її ослаблює. Режим Путіна має величезні проблеми. Це і Україна з Кримом і Донбасом, Білорусь, Придністров’я, економічні проблеми, падіння цін на нафту і газ, провал стратегічних газових проєктів, дипломатичні провали на всіх рівнях, санкційний тиск…Це, врешті, Навальний і Солсбері. Додаються ще й внутрішні проблеми, соціально-економічна ситуація в Росії погіршується. Тому перевіривши Росію в Сирії і Лівії, Анкара очевидно перейшла до Кавказу. В результаті цього переформатування Вірменія можливо буде вимушена офіційно увійти в Союзну державу з Росією (але поки що Вірменія не має наміру звертатися до ОДКБ за допомогою - Авт.), якщо Москва все ж візьме на себе відповідальність, як вони кажуть, за геополітичну та воєнно-політичну стабільність Вірменії", - коментує ТСН.ua Михайло Самусь.
Якою має бути реакція України?
Україна, як і решта демократичних країн світу, ніколи не визнавала "незалежність" Нагірного Карабаху, підтримуючи територіальну цілісність Азербайджану. Цієї лінії офіційний Київ дотримується вже не перший десяток років. Проте на тлі теперішньої військової кризи між Азербайджаном і Вірменією українські політики знайшли привід для чвар.
По-перше, була помітна різниця реакції нашого МЗС на теперішнє військове загострення та ескалацію у 2016-му. Чотири роки тому ми офіційно підтримали територіальну цілісність Азербайджану і закликали припинити конфлікт в рамках міжнародно визнаних кордонів. Заявою у Twitter 27 вересня МЗС виявило лише "глибоке занепокоєння". Однак вже у середу, 30 вересня, очільник відомства Дмитро Кулеба заявив: "Ми послідовно підтримували територіальну цілісність Азербайджану, так само, як Азербайджан підтримував нашу територіальну цілісність".
Непорозуміння здавалося вичерпаним. Проте наступний скандал розгорівся на тлі заяви депутатки зі "Слуги народу", заступниці співголови групи з міжпарламентських зв'язків з Азербайджаном Людмили Марченко. Вона заявила, що Україна нібито готова надати військову допомогу Азербайджану.
На це Дмитро Кулеба порекомендував депутатам "контролювати емоції". В "Слузі народу" взагалі заявили, що це особиста думка народної обраниці. Проте дуже помітною є неузгодженість позицій не те що серед окремих депутатів, а й навіть профільної депутатської групи, яка має відповідати за діалог з Азербайджаном.
"Я вважаю реакцію нашого МЗС поспішною. Треба було подивитися на реакцію і зробити певні висновки, щоб вони відповідали стратегічним інтересам, в першу чергу України", - сказав ТСН.ua член цієї депутатської групи, нардеп від "Слуги народу" Євген Шевченко.
Загалом, не враховуючи факт заяви Марченко, колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає реакцію України на чергове військове загострення між Азербайджаном та Вірменією більш-менш збалансованою, бо те, що відбувається зараз, не є зовсім аналогічним тому, що відбувалося кілька років тому. За словами дипломата, звичайно ми не можемо не наголосити на принципі територіальної цілісності Азербайджану, враховуючи, що у нас і Донбас, і Крим поки що залишаються окупованими. Але реакція, на думку Клімкіна, збалансована і має залишатися такою й надалі.
По-перше, Україна має зберігати канали спілкування і впливу з усіма гравцями, якщо вирішить вдатися до своєї гри. По-друге, в Україні дуже суттєві вірменська та азербайджанська громади, які мають свій вплив на політику, суттєві позиції в бізнесі, і Росія це може достатньо швидко використати для емоційних сплесків і маніпуляцій.
"По-перше, хто б це не почав (чергову військову фазу ескалації в Карабаху - Авт.), на сьогодні з боку Азербайджану це реально розвідка боєм. Це дійсно серйозний масштаб і одночасно ведеться справжня інформаційна війна. Тобто, за масштабом це реально безпрецендентно за останні роки. І другий момент, який дуже важливо розуміти, зараз є гра в тому числі між Росією і Туреччиною за позиціонування на всьому Кавказі, причому не тільки Південному. Ця гра може закінчитися припиненням вогню найближчим часом, і я вважаю, що вона так і закінчиться. Питання тільки в тому, на яких умовах. Я вважаю, що Туреччина для себе хоче отримати кращі умови, створивши в тому числі або формат, або більш неформальну якусь структуру навколо Нагірного Карабаху за принципом Сирії. Для Росії це звичайно суттєва втрата впливу. Це також буде уособленням нової ролі Туреччини, як регіональної потуги взагалі, і на Південному Кавказі зокрема. Це буде також впливати на енергетичну безпеку, враховуючи нафту і можливі газогони", - сказав ТСН.ua Павло Клімкін.
Чим все закінчиться?
Саміт ЄС, який відбувався 1-2 жовтня, закликав сторони до негайного перемир’я. У понеділок, 5 жовтня, з візитом до Анкари летить генсек НАТО Єнс Столтенберг. Вірменія готова до переговорів із припинення вогню за посередництва Мінської групи ОБСЄ. Та чи готовий Азербайджан? Особливо після заяв президента Франції Еммануеля Макрона, що у Нагірному Карабаху воюють сирійські джихадисти, які проникли туди через територію Туреччини.
На думку Володимира Копчака, керівника Південнокавказького філіалу Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Тбілісі), за багато років Мінська група ОБСЄ, як формат із мирного врегулювання конфлікту, повністю себе дискредитувала та вичерпала. Експерт наводить приклад ескалації липня цього року, коли Мінська група на деякий час просто дистанціювалася від проблеми. Москві тоді вдалося "загасити пожежу", проте Баку це не влаштувало.
В міжнародній реакції експерт виділяє іншу заяву Макрона в Брюсселі, де він фактично підтримав одну зі сторін протистояння, чим підвів жирну риску під функціонуванням Мінської групи ОБСЄ. Тому з дуже високою вірогідністю цей майданчик або буде переформатований за рахунок приєднання інших країн, або буде різко змінений порядок денний врегулювання.
"Звичайно, рано чи пізно ескалацію вдасться загасити. Але це абсолютно точно буде ситуативний варіант припинення вогню з новими передумовами, які будуть означати, що війна не закінчена і конфлікт не вичерпаний. Ідеальний варіант мирного врегулювання виглядає безальтернативно багато років - це відновлення територіальної цілісності Азербайджану мирним шляхом, максимальна автономія Карабаху з поверненням азербайджанських біженців і їхнє спільне проживання з вірменським населенням. Однак зараз через багаторічну політику РФ щодо "модерації" конфлікту це виглядає фантастикою. Усіма можливими способами Кремль буде досягати власної військової присутності на новій лінії розмежування. Що це означає де-факто? Появу військової бази РФ, що принципово, на території Азербайджану, скільки б земель і районів за сьогоднішній період ескалації Азербайджан не звільнив, і де б не проходила нова лінія розмежування", - сказав ТСН.ua Володимир Копчак.
Нагадаємо, військове протистояння між Азербайджаном і Вірменією за Нагірний Карабах триває вже понад 30 років. Чергова фаза ескалації почалася в ніч проти неділі, 27 вересня.
Джерело: ТСН