Воювати можна, лишитися — ні: чому іноземні захисники України ризикують депортацією

Іноземці йдуть на фронт, отримують поранення і державні відзнаки, але залишаються вразливими перед системою, яка не завжди визнає їхню жертву. Для багатьох добровольців і контрактників український паспорт — це не питання зручності, а питання безпеки та майбутнього. Попри прийняття закону про множинне громадянство та декларативне спрощення процедур, сотні захисників роками чекають на легалізацію свого статусу і стикаються з ризиком депортації.

Воювати можна, лишитися — ні: чому іноземні захисники України ризикують депортацією

За офіційними та неофіційними даними, тисячі іноземців приїхали до України після повномасштабного вторгнення, щоб воювати на боці ЗСУ або допомагати у волонтерських підрозділах. Серед них — ветерани з бойовим досвідом, підготовлені інструктори, медики та техніки. Багато хто віддав найцінніше — здоров’я або життя — за територіальну цілісність та свободу країни. Проте фактичне місце перебування на території України, відсутність оформлених документів чи формальні порушення міграційного режиму призводять до того, що колишні бойові побратими опиняються під загрозою видворення.

Головні причини ризику депортації — це не лише бюрократія, а й цілий комплекс правових та практичних перешкод. По-перше, багато добровольців прибувають за туристичними або гуманітарними візами, які не дозволяють довготривалого проживання або служби у військових формуваннях. По-друге, процедури отримання посвідки на проживання чи громадянства вимагають часу, документів з рідної країни та проходження численних перевірок безпеки. По-третє, деякі іноземці мають кримінальні справи або заборони на виїзд у країнах походження, що ускладнює легалізацію.

Як законодавство і практика не завжди працюють на захисників

Уряд України ухвалив низку рішень, спрямованих на спрощення набуття громадянства для іноземців, які захищали країну. Проте на практиці реалізація цих норм зустрічає системні проблеми. Серед них — відсутність чітких алгоритмів для військових підрозділів, розбіжності в тлумаченні критеріїв "служби збройним силам", недостатня координація між Міноборони, МВС і ДМС. Ще одна складність — вимога доказів участі у бойових діях: накази, рапорти, витяги з військових книжок. Часто такі документи в добровольчих підрозділах оформлені фрагментарно або втрачено під час бойових дій.

Додатково, іноземні захисники можуть стати мішенню політичних і юридичних ризиків. Якщо в їхній країні походження служба за кордоном розглядається як кримінально карана, вони ризикують бути притягнутими до відповідальності і в разі повернення. Також існують приклади, коли місцеві органи влади інтерпретують наявність іноземців у підрозділах як порушення міграційних правил і ініціюють процедури видворення.

Депортація може статися з різних причин: непродовження чи перевищення терміну перебування, відсутність посвідки на тимчасове чи постійне проживання, порушення місцевих законів, оформлені на підставі недійсних документів або без належного повідомлення щодо участі у військових діях. Навіть нагороди і поранення не завжди стають перешкодою для міграційних процедур.

Які ж можливі кроки для вирішення проблеми? По-перше, держава може створити спеціальний швидкий механізм надання тимчасового захисту та прискореної натуралізації для іноземців, які довели участь у захисті України. Такий механізм повинен передбачати узгодженість дій між Міноборони, Державним міграційним службою та Міністерством закордонних справ: автоматичну фіксацію участі у бойових частинах, видачу довідок і спрощений порядок отримання посвідки на проживання.

По-друге, необхідно розвивати систему правової допомоги для іноземців — доступ до адвокатів, консультацій щодо статусу, допомога у підготовці пакетів документів. По-третє, корисним стане міжнародне співробітництво: робота з посольствами країн походження для врегулювання питання подвійного громадянства та запобігання переслідуванню добровольців на батьківщині.

Підсумок: віддати життя чи здоров’я за країну — це моральний та громадянський подвиг, який має знаходити відгук у державній політиці. Захисники, незалежно від походження, заслуговують на гарантії безпеки, документальну підтримку та шляхи до легалізації. Інакше ризик депортації перетворить вдячність суспільства у формальний штамп без реальної турботи про тих, хто стояв на передовій. Україна, яка потребує добровольців і міжнародної підтримки, має відпрацювати чіткі, швидкі та людяні механізми для тих, хто став на її захист.