Всеволод Чабанець
Росія запропонувала провести в листопаді тристоронній саміт за участю Сполучених Штатів, Китаю та росії, на якому планують обговорити можливе завершення війни проти України. За даними Wall Street Journal, Москва розглядає такий формат як майданчик для переговорів про майбутнє України, однак українського президента Володимира Зеленського до зустрічі не запрошують.
Ініціатива кремля передбачає розмову між російським лідером володимиром путіним, президентом США Дональдом Трампом і головою КНР Сі Цзіньпіном. Російська сторона прагне представити війну як питання, яке можуть вирішити великі держави без безпосередньої участі Києва. Такий підхід відповідає давній стратегії Москви, яка намагається домогтися визнання особливих сфер впливу та нав’язати власні умови завершення бойових дій.
За задумом кремля, переговори могли б стосуватися не лише припинення вогню, а й ширшого майбутнього України, її міжнародних гарантій, територіальних питань та відносин із Заходом. Водночас відсутність представників України означала б, що рішення щодо держави обговорювали б без самої держави. Саме тому запропонований формат може викликати гостру реакцію Києва та його міжнародних партнерів.
Чому Москва хоче говорити без України
Виключення Володимира Зеленського з потенційного саміту має для кремля кілька політичних цілей. По-перше, росія прагне продемонструвати, що саме вона визначає порядок денний міжнародних переговорів. По-друге, Москва намагається послабити позиції українського керівництва та створити враження, що питання війни можуть вирішуватися за межами українсько-російського діалогу.
Для російської пропаганди такий сценарій був би вигідним і з символічного погляду. Путін отримав би можливість виступити на рівних із лідерами США та Китаю, водночас представляючи Росію як одну з держав, що нібито мають право визначати майбутнє цілої частини Європи. Кремль може використати цю ідею для просування тези про «новий світовий порядок», у якому долю менших країн вирішують глобальні центри сили.
Однак подібний формат суперечить базовому принципу міжнародної дипломатії: домовленості про майбутнє країни мають ухвалюватися за її участю. Україна неодноразово наголошувала, що будь-які переговори про завершення війни повинні враховувати її суверенітет, територіальну цілісність і право самостійно визначати власне майбутнє.
Яку роль можуть відіграти Трамп і Сі Цзіньпін
Участь Дональда Трампа в такій зустрічі могла б надати російській пропозиції особливої ваги. Президент США раніше заявляв про бажання домогтися швидкого завершення війни, тому Москва може розраховувати на те, що Вашингтон буде зацікавлений у прямому діалозі з кремлем. Для путіна це шанс перевести переговори з питання припинення агресії у площину масштабного торгу між росією та Сполученими Штатами.
Водночас американська позиція не обов’язково збігатиметься з російськими очікуваннями. Для Вашингтона важливими залишаються питання безпеки Європи, майбутнього НАТО, міжнародних гарантій для України та недопущення повторення агресії. Будь-яке рішення, нав’язане Києву без його згоди, може створити нові ризики для всієї європейської системи безпеки.
Китай у запропонованій конструкції відіграє окрему роль. Пекін підтримує контакти з Москвою та прагне позиціонувати себе як одного з головних посередників у глобальних конфліктах. Участь Сі Цзіньпіна могла б посилити міжнародну вагу саміту, проте одночасно виникає питання, чи готовий Китай підтримати саме російський сценарій завершення війни.
Китайська влада зацікавлена у стабільності, передбачуваності міжнародної торгівлі та збереженні власних зв’язків із Європою. Відкрита підтримка угоди, яку Україна вважатиме капітуляцією, може завдати Пекіну дипломатичних і економічних збитків. Тому Китай, ймовірно, намагатиметься зберегти простір для маневру, виступаючи за переговори, але не обов’язково погоджуючись із кожною вимогою кремля.
Що означає можлива зустріч для України
Для Києва принциповим є те, щоб Україна залишалася безпосереднім учасником будь-якого переговорного процесу. Виключення Зеленського з обговорення майбутнього країни могло б створити небезпечний прецедент, коли агресор, його партнери та інші великі держави отримують можливість ухвалювати рішення без згоди держави, яка зазнала нападу.
Українська влада, найімовірніше, наполягатиме на тому, що мирний процес має базуватися на міжнародному праві, гарантіях безпеки та чітких механізмах контролю за виконанням домовленостей. Просте припинення вогню без вирішення питання довгострокової безпеки може стати лише паузою перед новою агресією. Саме тому Київ зацікавлений не в декларативному саміті великих держав, а в переговорах, де українська сторона матиме повноцінний голос.
Запропонований росією тристоронній саміт також може бути елементом дипломатичного тиску на Сполучені Штати та Європу. Москва прагне показати, що здатна самостійно формувати альтернативні міжнародні формати, а також підштовхнути західні країни до обговорення поступок. Водночас сама поява такої пропозиції не означає, що зустріч гарантовано відбудеться або що її учасники погодяться на російські умови.
Найближчими місяцями ключовим питанням залишатиметься реакція Вашингтона, Пекіна та Києва. Якщо Сполучені Штати наполягатимуть на участі України, російський задум може втратити практичний сенс. Якщо ж ідею переговорів без Зеленського почнуть розглядати як прийнятний варіант, це посилить побоювання щодо можливого рішення долі України без її згоди.
Майбутнє України не може визначатися винятково домовленостями між глобальними державами. Будь-який стійкий мир залежатиме від того, чи буде враховано позицію українського суспільства, чи матиме Київ реальні гарантії безпеки та чи нестиме росія відповідальність за наслідки агресії. Саме ці питання визначать, чи стане запропонований саміт кроком до завершення війни, чи лише черговою спробою кремля нав’язати світові власні правила.