Битва на Курській дузі: "перемога" Червоної армії насправді була поразкою, – Die Welt

Золота Божа матір панує на сніжно-білій, дивно витягнутій вгору каплиці. Пам'ятник на південний схід від російського села Прохоровка, зведений під час правління Бориса Єльцина, нагадує про тріумф Червоної армії в "найбільшій танковій битві Другої Світової війни" саме тут, 12 липня 1943 року.

Золота Божа матір у Прохорівці

Взагалі-то, цей пам'ятник має бути негайно демонтованим. Тому що результати останніх досліджень, які спираються на безсумнівно справжні фото, підтверджують: під Прохоровкою не було ні радянської перемоги, ані взагалі великої танкової битви. Насправді, на цьому п'ятачку, західніше від нинішнього меморіалу, більш ніж 200 танків радянського 29-го танкового корпусу провели своєрідну вимушену атаку камікадзе.

Німецький військовий історик Карл-Хайнц Фрізер вже кілька разів повторно вказував на це, серед іншого – під час інтерв'ю виданню Die Welt. Але тепер його намагання деміфологізації танкової битви під Прохоровкою, які спиралися на документи з німецьких та російських архівів, а також на свідоцтва очевидців, були достеменно підтверджені оптичними доказами.

Карл-Хайнц Фрізер

Його британський колега Бен Уітлі нещодавно знайшов у зазвичай не вельми помітному архіві німецьких фотографій повітряної розвідки Східного фронту, який зберігається в американському Національному архіві в Колледж Парк (штат Меріленд) кілька знімків, які з переконливою ясністю підтверджують катастрофічну поразку Червоної армії під Прохоровкою. Його стаття про це з'явилася нещодавно.

Полковник Бундесверу Фрізер, який нещодавно вийшов у відставку, відповів на запит Die Welt: "Існування цих повітряних знімків стало також і для мене повною несподіванкою". Справді, він тепер може почувати, що його думки знайшли підтвердження: невідомі досі фото підкріплюють його аналіз, який базується на документах, майже повністю.

Щоправда, ці світлини можна роздивитися лише за допомоги спеціальної оптики, яка є наявною в Колледж Парк. Приклади, наведені в статті Уітлі, дають лише невеличкий огляд справжньої якості архівної знахідки.

За існуючою вже протягом десятиліть версією битви під Прохорівкою, того 12 липня 1943 року, в понеділок, в межах німецької наступальної операції "Цитадель", приблизно 850 радянських та 800 німецьких танків, ніби два рицарських війська, накинулися одні на одних. Радянська пропаганда стверджувала, що при цьому було знищено 400 танків Вермахта.

Німецький "Тигр" на полі бою 

Насправді ж, 186 німецьких бойових машин билися проти 672 радянських; надвечір цього дня втрати становили приблизно 235 танків Червоної армії та 5 танків Вермахту – і все це на площі в кілька квадратних кілометрів.

Поле, на якому відбулася вирішальна битва, було прострілюваним п'ятачком безпосередньо західніше висоти 252,2 – тут тепер побудовано меморіал "перемоги" єльцинських часів. Звідси схил, паралельний до насипу, веде вниз, в долину.

Через те, що між насипом та густим лісом на півдні звідси, а також так само непрохідним для танків річковим стоком Псьолу на півночі малася прогалина, радянські сапери викопали глибоку траншею, яку можна було подолати лише посередині, через містки. Коли вранці 12 липня 1943 року маса радянських танків, ніби сталева лавина, полинула по схилові додолу з висоти 252,2, вона натрапила на цю траншею глибиною в 4,5 метри. Штучна перешкода була позначена на карті командувача Павла Ротмістрова – але, схоже, він її проігнорував.

Курська битва. Пересування військової техніки

В будь-якому разі, його танки скупчилися перед вузьким мостом – і являли собою ідеальні цілі для двох батальйонів Другого танкового корпусу СС, які були розташовані на тому боці траншеї. З німецького боку, в битві взяли участь, окрім інших, розхвалений німецькою пропагандою командир танкового взводу "Тигрів" Міхаель Віттман, син райхсміністра закордонних справ Рудольф фон Ріббентроп та адьютант Гіммлера Йоахім Пайпер.

22-річний Ріббентроп змальовував у своїх спогадах "інферно з вогню, диму, палаючих Т-34, загиблих та поранених". Ерхард Гюрс, солдат під командою Пайпера, коротко підвів підсумок: "Це було пекло". Чотири важких танка PKW-IV Віттмана знищили до 55 танків. Після битви ділянка на схід від траншеї виглядала, ніби танковий цвинтар.

Схоже на те, що німецькі генерали не повірили звітам про успіх віж власних фронтових офіцерів й тому надіслали після битви до поля, де вона відбулася, розвідувальні літаки. Їх фото, зроблені 14 та 16 липня 1943 року, а також на початку серпня, тепер знайшов та розшифрував Уітлі.

На них можна побачити лише між танковою траншеєю та висотою 252,2 більш ніж сотню знищених середніх Т-34 та легких Т-70, а також штурмові гармати радянського 29-го танкового корпусу. Трохи далі на північний схід Уітлі зміг ідентифікувати 55 радянських танків, знищених чотирма "Тиграми" Віттмана: тридцять два Т-34, дванадцять Т-70 та одинадцять доставлених із Великої Британії "Черчиллів".

Рідко буває, що аналіз битви, зроблений на основі документації, настільки точно підтверджується фотографіями, як підтвердив Бен Уітлі роботу Фрізера. До речі, наприкінці – невелика поправка: німецький військовий історик, виходячи з офіційних даних, вважав, що танковий корпус СС повністю втратив лише три танки. Насправді, їх було п'ять.

Автор: Свен Фелікс Келлергоф, ведучий редактор історичної редакції Джерело: Die Welt Переклад: Борис Немировський