Гра престолів в енергетиці. Кому не вигідні професійні атомники?

Гра престолів в енергетиці. Кому не вигідні професійні атомники? (GlavPost)

Першим завжди важко, бо вони показують дорогу іншим. Важко й тому, що перші завжди не подобаються «болоту», бо перші ці «болота» з нуля перетворюють на квітучий оазис. Першим важко, бо протистояння необізнаної більшості є рушійною силою, під тиском якої можна поховати все нове та прогресивне.

Наочно ілюструють цю аксіому останні публікації про діяльність генерального директора Рівненської АЕС Павла Павлишина. Проаналізувавши обидві статті «жовтої» преси, можна зробити висновок, що вони підготовлені одним замовником. Публікації розраховані на необізнаних в енергетиці людей, не знайомих із ситуацією в галузі, далеких від її проблем. Адже відкриттям для самих працівників РАЕС є те, що директор атомної електростанції, який займає цю посаду впродовж вже більше 8 років, є активним лобістом «зеленої» енергетики. Вірніше, всі ми знаємо, що Павлишин П. Я. завжди підтримував світову тенденцію екологічної енергетики, яка є взаємовигідним симбіозом атомної та зеленої. І потужна атомна дозволяє розвинути відновлювальну енергетику, але будь-який енергетик знає, що у нас різні «вагові» категорії. Якщо атомна енергія – це завжди «базове навантаження», то відновлювальна може виконувати роль «підстраховки» через непрогнозованість та нестабільність.

Рівненська АЕС отримала в останні роки реноме найпрогресивнішої серед українських АЕС. Адже термін експлуатації її перших трьох енергоблоків продовжено відразу на 20 років, на відміну від традиційних 10-ти. Ліценції на довготермінову експлуатацію Держатомрегулювання України не видає за «карі очі», а працівники Рівненської АЕС знають скільки довелося робити модернізацій та реконструкцій обладнання.

Діджиталізація на підприємстві «зашкалює», навіть не беремося судити, що ще не автоматизовано на РАЕС. Електростанція першою в Компанії перейшла на електронний документообіг. Вона першою ввела системи поточної експлуатаційної конфігурації, автоматизовану систему хімічного контролю, запровадила оперативно-технологічну довідку, в постійному розвитку система доступу до технологічних параметрів СПРУТ, «електронні наряди», «чек-листи», а також оплату послуг харчування, користування спортивними майданчиками та об’єктами культурно-дозвіллєвої діяльності. Все це значно зменшило використання паперу та часу. Низка інноваційних продуктів визнана позитивними практиками серед членів ВАО АЕС.

Профспілка підприємства, яка має у складі 93,6% працівників, завжди є підтримкою адміністрації. Голова ППО РАЕС Іван Мельник постійно відзначає дієвість заходів спілчан повною підтримкою та розумінням з боку адміністрації РАЕС. Це для того, щоб не вводити в оману низькопробним висловлюванням якоїсь іншої, так званої «незалежної профспілки», яка налічує менше 10 осіб від восьмитисячного колективу рівненських атомників.

Дивним є вислів, що успішну національну компанію одна людина може за чотири місяці зробити банкрутом. Це звучить абсурдно, тим більше за період, коли Павлишин П. Я. був на посаді т.в.о. президента Енергоатома блоки в резерв не виводилися. Автор «жовтих» публікацій напевне не знає, і про історію боргів Компанії, адже Енергоринок заборгував Енергоатому 11,7 млрд грн  ще до 1 липня минулого року.

За роки перебування Павлишина П. Я. на посаді директора РАЕС підприємство має стабільно високий показник виробництва електроенергії. Він навів лад у закупівлях та тендерних процедурах, провів ремонти виробничих приміщень та контрольно-пропускних пунктів, що не ремонтувалися десятиліттями, навів порядок із дисципліною. А стан об’єктів інфраструктури Рівненської АЕС викликає заздрість у працівника будь-якого підприємства, до того ж є програма введення нових.

Внесок Павла Павлишина у забезпечення ядерної безпеки відзначений вищою нагородою ВАО АЕС. Також останні два роки електростанція здобуває звання кращої з культури безпеки серед АЕС України. Все це – доказ того, що Павлишин П. Я. ефективний менеджер, здатний створити потужну команду однодумців та зміг би вивести Компанію на гідне місце серед світової атомної спільноти.

 



Проте хтось цього не бажає. Питання – чому?!

 

Юлія Паркер