Різні шляхи — одна мета: як кожен українець захищає країну

У розмовах і соцмережах можна натрапити на досить радикальні заяви: мовляв, якщо ти чоловік і не в лавах ЗСУ - ти не патріот або й зрадник. Жінки обурюються, мовляв, он мій колега замість фронту виїхав за кордон, а мій сусід відкосив за хабар. А ще, біль і злість через загибель захисників на передовій проєктується на всіх чоловіків, які з різних причин не пішли до війська.Але давайте розберемося, що за цим стоїть. По-перше, причин не опинитися на фронті чимало. Хтось має слабке здоров'я і не пройшов би медкомісію. Інший - єдиний годувальник у багатодітній родині. Ще хтось просто не має необхідних навичок і став би в ЗСУ швидше тягарем, ніж підмогою. А для когось перешкодою стає панічний страх смерті, з яким неможливо впоратися попри всі аргументи розуму. І це нормально! Будь-яка психіка інстинктивно чинить опір загрозі життю, це еволюційний механізм. Не варто засуджувати чоловіків за такі реакції.Інша справа, що війна змушує мислити категоріями "свій-чужий", без півтонів. Здається, що ті, хто зараз не на передовій - мають бути в окопах, а решта - не з нами. Бо надто вже це несправедливо, що хтось у відносній безпеці, поки його ровесники гинуть у боях. Так, ці почуття зрозумілі. Кожен, хто бодай краєм ока бачив війну чи її наслідки, переповнений емоціями. Але чи не ховається за обуренням ще й спроба впоратись із власним почуттям провини? Адже завжди є хтось, хто зробив для країни більше - пішов добровольцем у найгарячішу точку, витягнув з-під обстрілів десятки побратимів... На їхньому тлі видається, що твій внесок замалий. Тож простіше звинуватити іншого в бездіяльності, ніж чесно подивитися на себе.Або візьмемо хірурга, фахівця з унікальними навичками. Щодня він рятує життя поранених, повертає людей з того світу завдяки своїм золотим рукам. Чи можемо вимагати від нього кинути це і піти на передову? Так, він міг би бути чудовим військовим медиком. Але чи не більша користь для суспільства від його роботи в тилу? Адже зараз вижити мають шанс навіть найважчі пацієнти, а скільки б їх загинуло без його допомоги?З точки зору психології, тут спрацьовує когнітивне викривлення під назвою "ефект ореолу". Ми схильні оцінювати людину за однією найпомітнішою ознакою, ігноруючи решту. У воєнний час такою ознакою стає перебування на фронті. І всі, хто під нього не підпадає, автоматично потрапляють у категорію "не патріотів", без огляду на реальні причини і заслуги.Але ж цей хірург, умовно кажучи, обрав фронт - просто інший. Замість гранат і автомата його зброя - скальпель і знання. І він так само наражається на небезпеку, працюючи на знесилення, часом під обстрілами. Чи маємо право засуджувати його вибір?Ще типова ситуація: жінка говорить подрузі: "Мій чоловік вже рік на передовій, скучила за ним страшенно, а він все не приїздить, бо нема кому його замінити. А твій вдома сидить, ухиляється, ось через таких і війна ніяк не закінчиться!" За цими словами - біль від розлуки, страх за життя коханої людини і відчуття несправедливості. Егоїстична, ірраціональна думка: якби всі пішли, то й мій швидше повернувся б.Звісно, це лише емоції, що говорять. Розум розуміє - на війні є ротації і є призов, і хтось мусить бути в тилу, забезпечуючи життєдіяльність країни. У чоловіка подруги може бути безліч вагомих причин для звільнення від служби. Можливо, він так само страждає, що не може захистити рідних зі зброєю в руках. А може, його зброя - комп'ютер, верстат чи перо. І поки військові стримують ворога на полі бою, він робить свій внесок в економічний чи інформаційний фронт. Обидва чоловіки важливі для перемоги.Як би там не було, порівняння і суперечки "хто більший патріот" не мають сенсу і лише розколюють суспільство. Замість осуду варто спробувати поговорити відверто, дізнатися про справжні мотиви і почуття людини. А ще - задуматись про власну роль у цій війні. Можливо, ресурс, який витрачається на обурення чужим вибором, краще спрямувати на посильну допомогу іншим і країні?Та попри всю складність емоцій, ми маємо вчитися не ділити чоловіків на "героїв" і "зрадників". На жаль, наслідки такого поділу вже помітні. Чимало людей, які з поважних причин не пішли на фронт цього разу, страждають від осуду оточення і почуваються вигнанцями. Люди, від яких не залежало рішення про непридатність, все одно вважають себе ледь не дезертирами. Таке ставлення руйнує стосунки, сіє розбрат і точно не додає сил у протистоянні ворогу.Тому, мабуть, усім нам варто бути обережнішими в оцінках і більше довіряти одне одному. Так, хтось іде на фронт, а хтось у волонтери. Один день і ніч незамінний на виробництві, бо без його експертизи зупиниться випуск необхідного для армії спорядження, а інша неймовірними зусиллями підтримує лікарню, куди звозять поранених. Кожен робить, що може і це цінно. Ніхто, крім самої людини і хіба що близьких, не знає всіх нюансів її ситуації. Комусь легше здолати страх, комусь - ні. Нам варто поважати особисті кордони й не прикладати до всіх однакову мірку.І головне - пам'ятати, що ворог - за фронтом, а не всередині країни. путін би радів, якби ми почали ділити суспільство за якимись надуманими ознаками і з'ясовувати стосунки між собою. Але ми мудріші. І кожен свій імпульс злості, гніву, образи, маємо перенаправляти не на сусіда чи колегу, а на допомогу тим, хто її потребує. Не лише на передовій - скрізь. Бійцям потрібні бронежилети й тепловізори, родинам загиблих - слова співчуття й матеріальна підтримка, дітям - наставництво й надія на майбутнє. Роботи вистачить усім - і чоловікам, і жінкам. Кожна гривня і кожна хвилина часу, віддані на спільну справу наближають нашу перемогу. А вона означатиме не лише поразку зовнішнього ворога, а й перемогу над власними слабкостями й упередженнями. Тоді ми зможемо вповні пишатися не лише ЗСУ, а всіма співвітчизниками й співвітчизницями, які роблять Україну сильнішою і незламною.Читайте також: Ці фрази заборонено говорити військовим, які зараз на фронті Чого ніколи не можна говорити військовому, який повернувся з фронту: тяжкопоранений захисник пояснив Страх перед мобілізацією можна перебороти: що для цього потрібно – пояснення психологиніПідписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.