Чому справи про розкрадання 23 млрд грн у «Дельта Банку» має розслідувати НАБУ

Історія «Дельта Банку» стала одним із найскладніших епізодів українського банківського та фінансового сектору. Йдеться не лише про банкрутство великої фінустанови, а й про можливе виведення значних активів, кредитування пов’язаних структур, використання фіктивних операцій та подальше відмивання коштів. За оцінками, сукупний обсяг потенційних збитків і сумнівних фінансових операцій може сягати 23 млрд грн. Якщо ці обставини підтвердяться, справа матиме не приватний, а загальнонаціональний масштаб, адже втрати зрештою лягли на державу, вкладників і систему гарантування вкладів.

Саме тому розслідування можливого розкрадання коштів у «Дельта Банку» має здійснювати орган, наділений спеціальними повноваженнями, досвідом роботи зі складними корупційними схемами та гарантіями інституційної незалежності. Таким органом є Національне антикорупційне бюро України. Водночас будь-які твердження про вину конкретних осіб мають бути підтверджені доказами та встановлені виключно судом. Однак суспільство має право вимагати повного, неупередженого й прозорого розслідування обставин, які могли призвести до багатомільярдних збитків.

Чому справа «Дельта Банку» має ознаки підслідності НАБУ

Національне антикорупційне бюро створене для розслідування найбільш небезпечних корупційних правопорушень, особливо тих, що стосуються великих сум, діяльності високопосадовців, державних підприємств і фінансових установ, які мають системне значення для економіки. Потенційні зловживання у «Дельта Банку» відповідають одразу кільком критеріям, важливим для визначення підслідності.

По-перше, можливий розмір збитків є надзвичайно великим. Сума у 23 млрд грн не може розглядатися як звичайний комерційний конфлікт між акціонерами, менеджментом і кредиторами. Це масштаб, який потенційно впливає на бюджет, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, державні банки та мільйони громадян. Коли фінансові втрати приватної установи компенсуються за рахунок публічних ресурсів, питання набуває ознак суспільно значущого злочину.

По-друге, у подібних справах зазвичай ідеться не про один епізод, а про розгалужену систему рішень. Сумнівна видача кредитів, оформлення позик на пов’язані компанії, переуступка прав вимоги, використання застав із завищеною вартістю, транзит коштів через низку юридичних осіб і виведення активів за кордон можуть бути частинами однієї схеми. Для її встановлення необхідно дослідити діяльність власника банку, членів правління, кредитного комітету, наглядових органів, позичальників і контрагентів.

По-третє, такі розслідування вимагають доступу до фінансової аналітики, міжнародної правової допомоги та сучасних методів відстеження активів. Звичайне провадження, зосереджене на окремому кредитному договорі або одному факті службового зловживання, не дасть повної картини. НАБУ має спеціалізовані підрозділи, здатні аналізувати великі масиви банківських документів, рух коштів, корпоративні зв’язки та прихованих бенефіціарів.

Можливі механізми розкрадання та відмивання коштів

У центрі уваги слідства мають бути рішення, ухвалені правлінням і кредитним комітетом «Дельта Банку». Необхідно перевірити, чи видавалися кредити компаніям, які могли бути прямо або опосередковано пов’язані з колишнім власником фінустанови Миколою Лагуном, його діловими партнерами або менеджерами банку. Важливо встановити, чи відповідали позичальники вимогам платоспроможності, чи існувала реальна застава та чи планувалося повернення кредитів.

Окремий напрям розслідування — можливе кредитування компаній без належної оцінки ризиків. Якщо фінансова установа видає значні кошти структурам без достатніх активів, зрозумілої господарської діяльності або стабільних доходів, це може свідчити не про помилку менеджменту, а про свідоме виведення ресурсів. Особливо важливо з’ясувати, хто фактично контролював такі компанії, куди вони спрямовували отримані кошти та чому кредити не поверталися.

Потенційне відмивання коштів могло здійснюватися через ланцюги переказів між пов’язаними підприємствами. Кошти могли проходити через рахунки кількох юридичних осіб, маскуватися під оплату товарів, консультацій, інвестицій або погашення фіктивної заборгованості. Після цього активи могли вкладатися в нерухомість, цінні папери, іноземні компанії чи інші фінансові інструменти. Завдання слідства — не лише зафіксувати факт неповернення кредитів, а й простежити повний маршрут грошей від моменту їх видачі до кінцевого отримувача.

Не менш важливо перевірити операції, проведені напередодні визнання банку неплатоспроможним. У цей період могли укладатися угоди з відчуження активів, змінюватися умови кредитування, списуватися штрафи та відсотки, переоформлюватися заставне майно. Такі дії потребують оцінки на предмет законності, економічної обґрунтованості та можливої спрямованості на завдання шкоди вкладникам і кредиторам.

Для повноцінного розслідування також слід встановити роль посадових осіб, які погоджували ризикові операції. Якщо рішення приймалися колегіально, це не означає автоматичної відсутності відповідальності. Необхідно визначити, хто готував документи, хто надавав неправдиві або неповні висновки, хто підписував рішення та хто отримував вигоду від їх виконання. Водночас слідчі мають відокремити умисні дії від професійних помилок і довести кожен епізод належними доказами.

Чому саме НАБУ здатне забезпечити об’єктивність

Справи про можливе розкрадання коштів у великих банках часто мають значний політичний та економічний вплив. У них можуть бути зацікавлені колишні власники, керівники підприємств, посадовці, кредитори та особи, які отримали активи за заниженою вартістю. Через це існує ризик затягування розслідування, втрати документів, тиску на свідків або спроб перевести увагу на другорядні епізоди.

НАБУ має працювати над справою незалежно від статусу фігурантів, їхніх фінансових можливостей і зв’язків. Ключовим показником ефективності має бути не кількість публічних заяв, а здатність слідства сформувати доказову базу, яка витримає перевірку в суді. Для цього необхідні допити працівників банку, фінансово-економічні експертизи, аналіз електронного листування, дослідження рішень кредитного комітету та перевірка руху коштів за всіма пов’язаними рахунками.

Важливе значення має й співпраця НАБУ зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. Саме процесуальна взаємодія слідчих і прокурорів може забезпечити належну кваліфікацію дій, своєчасне звернення до суду, арешт активів та підготовку обґрунтованих підозр. Якщо гроші або майно були переміщені за межі України, необхідно використовувати механізми міжнародної правової допомоги та домагатися їх розшуку, арешту й повернення.

Окремо слід наголосити на необхідності захисту інтересів вкладників і держави. Повернення активів має бути не менш важливим результатом справи, ніж притягнення винних до відповідальності. Для цього потрібно встановити місцезнаходження нерухомості, корпоративних прав, коштів на рахунках та іншого майна, яке могло бути придбане за рахунок виведених ресурсів. Арешт активів на ранньому етапі допоможе не допустити їх подальшого відчуження.

Розслідування «Дельта Банку» має стати перевіркою спроможності держави реагувати на масштабні фінансові злочини. Якщо багатомільярдні збитки залишаються без належної правової оцінки, це створює небезпечний сигнал для всього банківського сектору: великі власники та менеджери можуть розраховувати на безкарність, а суспільство — лише компенсувати наслідки їхніх рішень.

Передача або концентрація ключових епізодів у межах розслідування НАБУ дозволить розглядати події системно, а не як сукупність розрізнених порушень. У справі необхідно встановити реальний масштаб збитків, усіх учасників можливих схем, джерела та кінцевих отримувачів коштів. Лише так можна забезпечити прозорість, повернення активів і довіру громадян до правосуддя. При цьому остаточні висновки щодо вини будь-яких осіб має зробити суд після всебічного та неупередженого розгляду доказів.