Лине Костенко - 89: самые лучшие стихи гениальной поэтессы

Стихи Лины Костенко не оставляют равнодушными никого. Она имеет силу воли и несгибаемый характер. Писательница сейчас, когда наше информационное пространство засорен бессмысленными глупостями, предпочитает молчать. И это гордое молчание - четкая позиция.

Вместе с тем, гениальная писательница говорит нам своими произведениями. Всегда актуальными и пронзительными. Подборка шедевров Лины Костенко, которые затрагивают самые тонкие струны человеческого сердца.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.І час летить, не стишує галопу.Давно нема маркізи Помпадур,і ми живем уже після потопу.Не знаю я, що буде після нас,в які природа убереться шати.Єдиний, хто не втомлюється, – час.А ми живі, нам треба поспішати.Зробити щось, лишити по собі,а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,щоб тільки неба очі голубіцю землю завжди бачили в цвітінні.Щоб ці ліси не вимерли, як тур,щоб ці слова не вичахли, як руди.Життя іде і все без коректур,і як напишеш, так уже і буде.Але не бійся прикрого рядка.Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.Не бійся правди, хоч яка гірка,не бійся смутків, хоч вони як ріки.Людині бійся душу ошукать,бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчатьСтрашні слова, коли вони мовчать,коли вони зненацька причаїлись,коли не знаєш, з чого їх почать,бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,із них почав і ними ж і завершив.Людей мільярди і мільярди слів,а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.Усе було: асфальти й спориші.Поезія – це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу

Коли я буду навіть сивою,і життя моє піде мрякою,а для тебе буду красивою,а для когось, може, й ніякою.А для когось лихою, впертою,ще для когось відьмою, коброю.А між іншим, якщо відверто,то була я дурною і доброю.Безборонною, несинхронноюні з теоріями, ні з практиками.і боліла в мене іроніявсіма ліктиками й галактиками.І не знало міщанське кодло,коли я захлиналась лихом,що душа між люди виходилазабинтована білим сміхом.І в житті, як на полі мінному,я просила в цьому сторіччіхоч би той магазинний мінімум:– Люди, будьте взаємно ввічливі! –і якби на те моя воля,написала б я скрізь курсивами:– Так багато на світі горя,люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.Землі немає, то буде небо.Немає поля, то буде воля.Немає пари, то будуть хмари.В цьому, напевно, правда пташина…А як же людина? А що ж людина?Живе на землі. Сама не літає.А крила має. А крила має!Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,А з правди, чесноти і довір'я.У кого – з вірності у коханні.У кого – з вічного поривання.У кого – з щирості до роботи.У кого – з щедрості на турботи.У кого – з пісні, або з надії,Або з поезії, або з мрії.Людина нібито не літає…А крила має. А крила має!

Про війну

Тут обелісків ціла рота.Стрижі над кручею стрижуть.Високі цвинтарні воротависоку тишу стережуть.Звання, і прізвища, і дати.Печалі бронзове лиття.Лежать наморені солдати,а не проживши й півжиття!Хтось, може, винен перед ними.Хтось, може, щось колись забув.Хтось, може, зорями сумнимиу снах юнацьких не побув.Хтось, може, має яку звістку,які несказані слова…Тут на одному обеліскує навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.Усохли верби, вижовкли рови,і дика качка тоскно обминаєрудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,і озерянин проблиски скупі.І той у небі зморений лелека,і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!У берегів потріскались вуста.Барвистих лук не знають твої весни,і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.Лелека зробить декілька кругів.Очерети із чорними свічкамиідуть уздовж колишніх берегів...

Про суть творчості

Поезія згубила камертон.Хтось диригує ліктями й коліном.Задеренчав і тон, і обертон,і перша скрипка пахне нафталіном.Поезія згубила камертон.Перецвілась, бузкова і казкова.І дивиться, як скручений пітон,скрипковий ключ в лякливі очі слова.У правди заболіла головаод часнику, політики й гудрону.Із правдою розлучені словакудись біжать по сірому перону.Відходять вірші, наче поїзди.Гримлять на рейках бутафорські строфи.Але куди? Куди вони, куди?!Поезія на грані катастрофи.І чи зупиним, чи наздоженем?Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...Але ж вони в майбутнє порожнем!Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.Бо скільки б ми не загинали пальці, –XX вік! – а й досі де-не-детрапляються іще неандертальці.Подивишся: і що воно таке?Не допоможе й двоопукла лінза.Здається ж, люди, все у них людське,але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання

спини мене отямся і отямтака любов буває раз в ніколивона ж промчить над зламаним життямза нею ж будуть бігти видноколивона ж порве нам спокій до струнивона ж слова поспалює вустамиспини мене спини і схаменище поки можу думати востаннєще поки можу але вже не можунастала черга й на мою зорючи біля тебе душу відморожучи біля тебе полум'ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!Вечірнє сонце, дякую за втому.За тих лісів просвітлений Едемі за волошку в житі золотому.За твій світанок, і за твій зеніт,і за мої обпечені зеніти.За те, що завтра хоче зеленіть,за те, що вчора встигло одзвеніти.За небо в небі, за дитячий сміх.За те, що можу, і за те, що мушу.Вечірнє сонце, дякую за всіх,котрі нічим не осквернили душу.За те, що завтра жде своїх натхнень.Що десь у світі кров ще не пролито.Вечірнє сонце, дякую за день,за цю потребу слова, як молитви.

Напомним, день рождения Лины Костенко: Украина поздравляет с 89-летием хранительницу литературы.

Как сообщал Знай.ua, иногда сигара — это просто сигара: 25 цитат Зигмунда Фрейда, которые позволят заглянуть в себя.

Также Знай.ua писал, уникальные кадры Леси Украинки: как поэтесса побывала в Египте, Крыму, Италии и на Кавказе.

Стихи Лины Костенко не оставляют равнодушными никого. Она имеет силу воли и несгибаемый характер. Писательница сейчас, когда наше информационное пространство засорен бессмысленными глупостями, предпочитает молчать. И это гордое молчание - четкая позиция.

Вместе с тем, гениальная писательница говорит нам своими произведениями. Всегда актуальными и пронзительными. Подборка шедевров Лины Костенко, которые затрагивают самые тонкие струны человеческого сердца.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.І час летить, не стишує галопу.Давно нема маркізи Помпадур,і ми живем уже після потопу.Не знаю я, що буде після нас,в які природа убереться шати.Єдиний, хто не втомлюється, – час.А ми живі, нам треба поспішати.Зробити щось, лишити по собі,а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,щоб тільки неба очі голубіцю землю завжди бачили в цвітінні.Щоб ці ліси не вимерли, як тур,щоб ці слова не вичахли, як руди.Життя іде і все без коректур,і як напишеш, так уже і буде.Але не бійся прикрого рядка.Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.Не бійся правди, хоч яка гірка,не бійся смутків, хоч вони як ріки.Людині бійся душу ошукать,бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчатьСтрашні слова, коли вони мовчать,коли вони зненацька причаїлись,коли не знаєш, з чого їх почать,бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,із них почав і ними ж і завершив.Людей мільярди і мільярди слів,а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.Усе було: асфальти й спориші.Поезія – це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу

Коли я буду навіть сивою,і життя моє піде мрякою,а для тебе буду красивою,а для когось, може, й ніякою.А для когось лихою, впертою,ще для когось відьмою, коброю.А між іншим, якщо відверто,то була я дурною і доброю.Безборонною, несинхронноюні з теоріями, ні з практиками.і боліла в мене іроніявсіма ліктиками й галактиками.І не знало міщанське кодло,коли я захлиналась лихом,що душа між люди виходилазабинтована білим сміхом.І в житті, як на полі мінному,я просила в цьому сторіччіхоч би той магазинний мінімум:– Люди, будьте взаємно ввічливі! –і якби на те моя воля,написала б я скрізь курсивами:– Так багато на світі горя,люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.Землі немає, то буде небо.Немає поля, то буде воля.Немає пари, то будуть хмари.В цьому, напевно, правда пташина…А як же людина? А що ж людина?Живе на землі. Сама не літає.А крила має. А крила має!Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,А з правди, чесноти і довір'я.У кого – з вірності у коханні.У кого – з вічного поривання.У кого – з щирості до роботи.У кого – з щедрості на турботи.У кого – з пісні, або з надії,Або з поезії, або з мрії.Людина нібито не літає…А крила має. А крила має!

Про війну

Тут обелісків ціла рота.Стрижі над кручею стрижуть.Високі цвинтарні воротависоку тишу стережуть.Звання, і прізвища, і дати.Печалі бронзове лиття.Лежать наморені солдати,а не проживши й півжиття!Хтось, може, винен перед ними.Хтось, може, щось колись забув.Хтось, може, зорями сумнимиу снах юнацьких не побув.Хтось, може, має яку звістку,які несказані слова…Тут на одному обеліскує навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.Усохли верби, вижовкли рови,і дика качка тоскно обминаєрудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,і озерянин проблиски скупі.І той у небі зморений лелека,і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!У берегів потріскались вуста.Барвистих лук не знають твої весни,і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.Лелека зробить декілька кругів.Очерети із чорними свічкамиідуть уздовж колишніх берегів...

Про суть творчості

Поезія згубила камертон.Хтось диригує ліктями й коліном.Задеренчав і тон, і обертон,і перша скрипка пахне нафталіном.Поезія згубила камертон.Перецвілась, бузкова і казкова.І дивиться, як скручений пітон,скрипковий ключ в лякливі очі слова.У правди заболіла головаод часнику, політики й гудрону.Із правдою розлучені словакудись біжать по сірому перону.Відходять вірші, наче поїзди.Гримлять на рейках бутафорські строфи.Але куди? Куди вони, куди?!Поезія на грані катастрофи.І чи зупиним, чи наздоженем?Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...Але ж вони в майбутнє порожнем!Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.Бо скільки б ми не загинали пальці, –XX вік! – а й досі де-не-детрапляються іще неандертальці.Подивишся: і що воно таке?Не допоможе й двоопукла лінза.Здається ж, люди, все у них людське,але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання

спини мене отямся і отямтака любов буває раз в ніколивона ж промчить над зламаним життямза нею ж будуть бігти видноколивона ж порве нам спокій до струнивона ж слова поспалює вустамиспини мене спини і схаменище поки можу думати востаннєще поки можу але вже не можунастала черга й на мою зорючи біля тебе душу відморожучи біля тебе полум'ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!Вечірнє сонце, дякую за втому.За тих лісів просвітлений Едемі за волошку в житі золотому.За твій світанок, і за твій зеніт,і за мої обпечені зеніти.За те, що завтра хоче зеленіть,за те, що вчора встигло одзвеніти.За небо в небі, за дитячий сміх.За те, що можу, і за те, що мушу.Вечірнє сонце, дякую за всіх,котрі нічим не осквернили душу.За те, що завтра жде своїх натхнень.Що десь у світі кров ще не пролито.Вечірнє сонце, дякую за день,за цю потребу слова, як молитви.

Напомним, день рождения Лины Костенко: Украина поздравляет с 89-летием хранительницу литературы.

Как сообщал Знай.ua, иногда сигара — это просто сигара: 25 цитат Зигмунда Фрейда, которые позволят заглянуть в себя.

Также Знай.ua писал, уникальные кадры Леси Украинки: как поэтесса побывала в Египте, Крыму, Италии и на Кавказе.