Тихон Гулевичук
Політика Сполучених Штатів щодо війни в Україні знову опинилася під критикою через суперечність між публічними заявами про підтримку Києва та закликами обмежити удари по російській нафтовій інфраструктурі. Оглядач британського видання The Telegraph назвав такий підхід продовженням лінії, яку раніше проводила адміністрація Джо Байдена. На його думку, Вашингтон і за президента Дональда Трампа насамперед прагне стримати зростання цін на пальне, навіть якщо це потенційно послаблює здатність України впливати на російську економіку.
Йдеться про удари по нафтопереробних заводах, терміналах, сховищах та інших об’єктах паливно-енергетичного комплексу росії. Для України вони є частиною стратегії протидії агресору: зменшення доступу російської армії до пального безпосередньо впливає на логістику, роботу військової техніки та фінансові можливості кремля. Водночас для американської адміністрації атаки на нафтову галузь росії можуть створювати ризики для світового ринку, особливо якщо вони призводять до скорочення експорту або різкого подорожчання енергоносіїв.
Чому Вашингтон побоюється ударів по нафтовій галузі росії
Сполучені Штати традиційно уважно стежать за цінами на нафту, адже вони впливають не лише на економіку, а й на внутрішню політику. Дорожче пальне швидко позначається на витратах громадян, вартості перевезень, цінах на продукти та рівні інфляції. Для будь-якого президента це чутливе питання, оскільки виборці оцінюють економічну ситуацію не за складними макроекономічними показниками, а за сумами на автозаправних станціях і в магазинах.
Саме тому обмеження атак на російські енергетичні об’єкти можуть розглядатися у Вашингтоні як спосіб запобігти додатковому шоку для ринку. Росія залишається одним із великих учасників світової торгівлі енергоносіями, а будь-які перебої з її виробництвом або переробкою здатні впливати на котирування. Навіть якщо прямий обсяг російської нафти на окремих ринках скоротився, глобальна система постачання залишається взаємопов’язаною.
Для Києва проблема полягає в ціні такої стабільності. Україна веде війну не заради абстрактного тиску на Росію, а для знищення її військового потенціалу та припинення агресії. Якщо союзники вимагають не атакувати об’єкти, які забезпечують роботу російської армії, це може сприйматися як одностороннє обмеження українських можливостей. Росія при цьому продовжує завдавати ударів по українській енергетиці, промисловості, портах і цивільній інфраструктурі.
У чому оглядач The Telegraph бачить повторення політики Байдена
За оцінкою оглядача, адміністрація Байдена також побоювалася, що українські атаки на російські нафтопереробні підприємства здатні спровокувати зростання світових цін. У попередні роки Київ отримував сигнали із закликом обережніше використовувати далекобійні засоби проти паливних об’єктів. Аргументація американської сторони будувалася навколо ризику нестабільності на енергетичному ринку та можливого посилення економічного тиску на західних споживачів.
Однак критики такої політики вважають, що вона створює нерівні правила для сторін війни. Росія може систематично бити по українських енергетичних об’єктах, намагаючись залишити міста без світла, тепла та води, тоді як Україну закликають утримуватися від атак по цілях, що мають стратегічне значення для російської економіки. У такій ситуації принцип стриманості фактично покладається лише на одну сторону.
Саме це оглядач називає «зрадою» України. Така оцінка є політично гострою, однак вона відображає ширше розчарування частини експертів і прихильників Києва. Вони вважають, що західні партнери часто ставлять на перше місце контрольованість конфлікту, а не створення умов для швидкого послаблення росії. Підтримка України в такому разі залишається важливою, але водночас обмеженою численними застереженнями.
За президентства Дональда Трампа ця суперечність стала ще помітнішою. Його політичні заяви зосереджені на прагненні до швидкого завершення війни, зниження витрат США та захисту американських економічних інтересів. Якщо до цього додати бажання уникнути стрибка цін на нафту, стає зрозуміло, чому Вашингтон може наполягати на обмеженні українських операцій проти російської енергетики.
Як така політика може вплинути на Україну
Для України удари по нафтовій інфраструктурі росії є одним із небагатьох способів безпосередньо переносити наслідки війни на територію агресора. Російська армія значною мірою залежить від стабільного постачання дизельного пального, бензину, авіаційного керосину та інших нафтопродуктів. Пошкодження переробних потужностей змушує Москву змінювати логістичні маршрути, збільшувати імпорт окремих видів пального або витрачати додаткові кошти на відновлення заводів.
Крім військового значення, атаки на нафтові підприємства мають і фінансовий ефект. Енергетичний сектор залишається основним джерелом доходів російського бюджету. Коли виробництво або переробка нафти скорочуються, держава втрачає частину податкових надходжень, а компанії змушені спрямовувати ресурси на ремонт та захист об’єктів. У довгостроковій перспективі це може посилювати навантаження на російську економіку.
Водночас такі операції мають і ризики. Вони можуть спричиняти відповідні атаки, провокувати дипломатичний тиск або ускладнювати відносини України із союзниками. Києву доводиться враховувати не лише військову доцільність, а й міжнародні домовленості, можливість ескалації та позицію держав, від яких залежить постачання зброї. Саме тому питання ударів по російській нафтовій інфраструктурі є частиною складного балансу між необхідністю самооборони та залежністю від зовнішньої підтримки.
Ключова суперечність полягає в різному баченні пріоритетів. США прагнуть стабільності ринку, передбачуваних цін і мінімізації ризиків для власної економіки. Україна прагне позбавити Росію ресурсів для продовження війни та змусити кремль відчути реальну ціну агресії. Обидві цілі можуть перетинатися, але далеко не завжди збігаються в конкретних рішеннях.
Якщо Вашингтон і надалі вимагатиме стриманості від України, це може посилити дискусії про межі американської підтримки. Для Києва важливо, щоб союзники не лише надавали зброю та фінансову допомогу, а й визнавали право України атакувати законні військові цілі на території держави-агресора. Інакше допомога ризикує сприйматися як інструмент контролю українських дій, а не як спосіб забезпечити перемогу над росією.
Ситуація навколо російської нафтової інфраструктури демонструє, наскільки тісно в сучасній міжнародній політиці переплетені безпека, енергетика та внутрішні інтереси держав. Поки Україна намагається зупинити російську агресію, Сполучені Штати змушені одночасно враховувати ціни на пальне, настрої виборців і ризик розширення війни. Для Києва ж головним критерієм залишається не стабільність світового ринку, а здатність завдати противнику таких втрат, які скоротять його можливості вести бойові дії.