Роксолана Мережко
Під час повномасштабної війни будівництво укриттів для атомних електростанцій набуло не лише інженерного, а й стратегічного значення. Захисні споруди мають убезпечити працівників, критичне обладнання та системи управління від уламків, вибухової хвилі й інших наслідків можливих атак. Саме тому кожен великий платіж у цій сфері має бути максимально прозорим, обґрунтованим і контрольованим.
На цьому тлі привертає увагу інформація про те, що «Енергоатом» додатково спрямував 1,4 млрд грн компанії, яку пов’язують із підозрілим або недостатньо прозорим бізнес-бекграундом. Йдеться про кошти, призначені для робіт на об’єктах атомної енергетики, зокрема для спорудження захисних конструкцій. Сама сума є значною, а тому в суспільства закономірно виникають запитання щодо підстав такого фінансування, якості виконання робіт і походження підрядника.
Чому будівництво укриттів для АЕС є особливо чутливою сферою
Атомні електростанції належать до об’єктів критичної інфраструктури. Їхня безпека залежить не лише від роботи реакторів, а й від надійності допоміжних систем, фізичного захисту, резервного живлення, зв’язку та готовності персоналу діяти в надзвичайних умовах. Будь-які будівельні роботи на території АЕС повинні відповідати підвищеним технічним вимогам і проходити багаторівневий контроль.
Укриття для працівників та елементів інфраструктури не можна розглядати як звичайний будівельний об’єкт. Тут важливі розрахунки міцності, якість бетону й арматури, дотримання проєктних рішень, герметичність, вентиляція, протипожежні системи та можливість автономної експлуатації. Навіть формальні відхилення від документації можуть створити ризики, які проявляться лише під час реальної атаки.
В умовах війни держава змушена діяти швидко. Однак терміновість не повинна перетворюватися на виправдання для непрозорого вибору підрядників або неконтрольованого збільшення вартості робіт. Надзвичайні обставини, навпаки, вимагають чіткішого документування кожного рішення, адже йдеться одночасно про бюджетні кошти та ядерну безпеку.
1,4 млрд грн — це ресурс, який потребує окремого пояснення. Громадськість має розуміти, за яким договором і на яких умовах були перераховані кошти, що саме змінилося у вартості або обсязі робіт, чи були виконані попередні зобов’язання та які гарантії отримав замовник. Якщо йдеться про додаткове фінансування, необхідно пояснити, чому початкового бюджету виявилося недостатньо.
Підрядник із питаннями до репутації
Особливу увагу привертає не лише сума, а й бекграунд компанії, яка отримує державне фінансування. Для підрядника, що працює на стратегічних об’єктах, важливими є досвід виконання складних інженерних проєктів, наявність персоналу й техніки, фінансова спроможність, податкова дисципліна та відсутність ознак фіктивної діяльності.
Підозри можуть виникати, якщо фірма не має достатньої історії великих будівельних контрактів, демонструє різке зростання оборотів, залучає субпідрядників без зрозумілої ролі або має зв’язки з компаніями, які раніше фігурували у конфліктах навколо державних закупівель. Окремим сигналом є ситуація, коли юридична особа отримує багатомільярдний ресурс, хоча її власні активи, штат і виробничі можливості не відповідають масштабу замовлення.
Водночас сам факт згадок у журналістських матеріалах, судових спорах чи базах даних не доводить порушення закону. Оцінка діяльності компанії має ґрунтуватися на офіційних документах, умовах договорів, актах виконаних робіт та висновках компетентних органів. Проте замовник зобов’язаний реагувати на репутаційні ризики ще до переказу коштів, а не після того, як проблеми стають публічними.
Для об’єктів атомної енергетики перевірка підрядника повинна бути глибшою, ніж звичайна оцінка цінової пропозиції. Варто досліджувати кінцевих бенефіціарів, зв’язки керівників, фінансові потоки, можливість конфлікту інтересів і фактичну спроможність виконати контракт. Якщо значна частина робіт передається іншим компаніям, це також має бути прозоро пояснено.
Що має перевірити «Енергоатом» і держава
Перше питання стосується правової підстави для додаткового спрямування 1,4 млрд грн. Необхідно встановити, чи було укладено додаткову угоду, чи змінився кошторис, чи проводилася повторна оцінка проєкту та хто погоджував збільшення фінансування. Важливо також з’ясувати, чи не стало додаткове фінансування способом обійти конкурентні процедури.
Друге питання — фактичне виконання робіт. Публічний контроль має охоплювати не тільки перерахування грошей, а й відповідність результату технічним вимогам. Для цього потрібні незалежний технічний нагляд, лабораторні дослідження матеріалів, перевірка обсягів будівництва та зіставлення фактичних витрат із ринковими цінами.
Третій напрям — відповідальність посадовців. Якщо рішення про фінансування ухвалювалися без належного аналізу ризиків, це має стати предметом службової та, за наявності підстав, кримінальної перевірки. Водночас такі перевірки не повинні паралізувати будівництво або створювати додаткові загрози для безпеки станцій. Оптимальним рішенням є паралельний контроль: роботи тривають, але всі платежі прив’язані до підтверджених етапів і результатів.
Четверте питання — доступ до інформації. Навіть якщо частина даних про об’єкти АЕС має обмежений доступ, це не означає, що суспільство не може отримати узагальнені відомості про вартість, строки, підрядників і статус виконання робіт. Засекречування технічних характеристик не повинно приховувати фінансові рішення, які не становлять державної таємниці.
Будівництво укриттів на атомних електростанціях є необхідним і невідкладним завданням. Але війна не скасовує принципів доброчесності, а бюджетна терміновість не може бути індульгенцією для непрозорих контрактів. Якщо «Енергоатом» справді додатково спрямував 1,4 млрд грн компанії з неоднозначною репутацією, замовник має детально пояснити логіку цього рішення та підтвердити, що кошти використовуються за призначенням.
Без незалежної перевірки цієї історії довіра до будівництва захисних споруд залишатиметься під питанням. А у сфері ядерної безпеки довіра має базуватися не на заявах, а на документах, перевірених обсягах робіт, відповідальних підрядниках і персональній відповідальності тих, хто розпоряджається державними коштами. Саме це визначатиме, чи стануть нові укриття реальним елементом захисту під час війни, чи перетворяться на ще один приклад неефективного використання ресурсів.