Зоряна Білокрай
Китай дедалі активніше претендує на роль одного з головних центрів сили у світі, однак його бачення міжнародної політики суттєво відрізняється від європейського. Пекін не просто критикує окремі рішення Заходу, а ставить під сумнів саму систему міжнародних відносин, яка сформувалася після завершення холодної війни. Про це заявив експерт із Південно-Східної Азії Артур Харитонов в інтерв’ю Radio NV.
За його словами, Китай зневажає всю систему, яка нині діє у світі, оскільки вважає її такою, що тривалий час формувалася під впливом Сполучених Штатів та їхніх союзників. Для Пекіна це не просто набір міжнародних правил і домовленостей, а механізм, який, на думку китайського керівництва, обмежує посилення КНР та закріплює перевагу західних держав.
Експерт наголосив, що китайське керівництво прагне не адаптуватися до наявного світового порядку, а поступово змінити його під власні інтереси. У цьому контексті Китай виступає за модель, де вплив держави визначається не лише міжнародним правом чи політичними домовленостями, а передусім економічною потужністю, військовими можливостями та здатністю нав’язувати власний порядок денний.
Як Китай сприймає Україну
Окремо Артур Харитонов звернув увагу на ставлення Пекіна до України. За його оцінкою, Китай не бачить Україну частиною Європи у політичному та цивілізаційному сенсі. Натомість китайська влада розглядає українську державу крізь призму власного бачення пострадянського простору, де Україна фактично сприймається як частина сфери впливу росії.
Таке ставлення має важливі наслідки для оцінки китайської позиції щодо російсько-української війни. Пекін може використовувати дипломатичну лексику про необхідність миру, переговорів і поваги до суверенітету, однак водночас не сприймати Україну як повністю самостійного суб’єкта європейської політики. Саме тому заяви Китаю часто залишають простір для трактувань і не містять прямого засудження дій росії.
На думку експерта, для Пекіна українське питання є частиною ширшого протистояння між глобальними центрами сили. Китай оцінює події в Україні не лише з погляду інтересів українського народу чи європейської безпеки, а й через суперництво зі Сполученими Штатами. У цій логіці будь-яке посилення Заходу розглядається як потенційна загроза китайським амбіціям.
Водночас Україна прагне остаточно закріпити себе у європейському політичному, безпековому та економічному просторі. Це суперечить підходу Москви, яка намагається зберегти контроль над українським вибором, а також китайському баченню, у якому Україна не розглядається як повноправна частина Європи. Саме ця розбіжність між українським самовизначенням і поглядом авторитарних держав є однією з причин складності міжнародної дипломатії.
Виклик міжнародному порядку
Китайський виклик світовому порядку проявляється не тільки в заявах посадовців. Пекін розширює економічну присутність у різних регіонах, зміцнює військові можливості, формує альтернативні міжнародні формати та намагається зменшити залежність від західних інституцій. Усе це свідчить про довгострокову стратегію, мета якої — створити умови для більшого впливу Китаю на глобальні рішення.
Китайська зовнішня політика дедалі менше нагадує політику обережного спостерігача. Пекін намагається виступати посередником у міжнародних конфліктах, однак його дипломатична активність не завжди означає нейтральність. Китай прагне посилити власний статус і водночас продемонструвати, що саме він може пропонувати альтернативу американському лідерству.
У випадку російсько-української війни це проявляється особливо виразно. Китай не хоче допустити повної поразки росії, оскільки розглядає її як важливого партнера у протистоянні із Заходом. Водночас Пекін зацікавлений у тому, щоб війна не призвела до неконтрольованої нестабільності, яка могла б негативно позначитися на світовій торгівлі та китайській економіці.
Саме тому китайська риторика часто поєднує заклики до припинення бойових дій із формулюваннями, які фактично уникають відповідальності росії за початок повномасштабного вторгнення. Для України це означає, що розраховувати на автоматичну підтримку Китаю не варто. Пекін діятиме насамперед відповідно до власних стратегічних інтересів.
Що це означає для України та Європи
Заява Артура Харитонова важлива передусім тому, що демонструє: ставлення Китаю до України не можна оцінювати виключно за окремими дипломатичними фразами. Необхідно враховувати ширший світогляд китайського керівництва, його ставлення до суверенітету, зон впливу та права великих держав визначати долю менших країн.
Для України це означає потребу продовжувати роботу над міжнародною підтримкою, пояснювати партнерам власну позицію та посилювати зв’язки з європейськими державами. Чим міцнішою буде інтеграція України до європейського простору, тим складніше буде представляти її як частину чужої сфери впливу.
Європа зі свого боку має враховувати не лише безпосередню загрозу з боку росії, а й глобальні наслідки посилення Китаю. Якщо Пекін та Москва спільно просуватимуть ідею, що великі держави мають право визначати майбутнє сусідів, це створить небезпечний прецедент для всієї системи міжнародної безпеки.
Таким чином, позиція Китаю щодо України є частиною масштабнішого процесу — боротьби за новий світовий порядок. Пекін прагне змінити правила міжнародної політики, посилити роль авторитарних держав і обмежити вплив Заходу. Україна в цій системі координат залишається не лише жертвою російської агресії, а й важливим символом боротьби за право держав самостійно обирати власний шлях.