Ірма Шелест
Вибір юридичних радників державними установами часто відбувається у зоні, де формальні правила закупівель перетинаються з поняттями терміновості, конфіденційності та спеціалізованої експертизи. Саме тому контракти на правовий супровід Національного банку України, НАЕК «Енергоатом» та інших великих державних структур регулярно викликають запитання: чому мільйонні послуги отримують окремі юридичні фірми, а широкого відкритого конкурсу громадськість не бачить?
Йдеться не лише про розмір гонорарів. У подібних угодах важливіше інше: як визначали потребу в послугах, хто формував технічне завдання, чому обрали конкретну компанію, чи порівнювали її пропозицію з конкурентами та наскільки обґрунтованою є ціна. Державний замовник може діяти в межах законодавства, однак це не означає, що кожне рішення автоматично є зрозумілим для суспільства.
Адвокати для НБУ й мільйонні поради «Енергоатому»: хто отримав контракти
У випадку з державними підприємствами та регуляторами юридичні послуги можуть охоплювати судові спори, міжнародний арбітраж, санкційні питання, реструктуризацію боргів, захист активів і супровід складних енергетичних проєктів. Такі справи справді потребують вузькопрофільних фахівців, а іноді й команди, яка вже має досвід роботи з конкретною юрисдикцією або міжнародною установою.
Саме цей аргумент найчастіше використовують для пояснення вибору юридичної фірми без класичного відкритого тендера. Замовник посилається на унікальність послуг, обмежені строки або необхідність залучити радника, який володіє спеціальними знаннями. Для НБУ додатковим фактором може бути конфіденційність інформації, пов’язаної з банківським наглядом, міжнародними спорами та стабільністю фінансової системи. Для «Енергоатому» — критичність ядерної енергетики, захист інфраструктури та значні ризики потенційних судових претензій.
Однак винятковість справи не повинна перетворюватися на універсальне виправдання. Якщо державна структура укладає договір на значну суму, суспільство має право розуміти хоча б базові параметри рішення: предмет послуг, очікуваний результат, методику визначення вартості, строк дії угоди та порядок контролю виконання.
У відкритих даних зазвичай можна побачити назву підрядника, суму договору, дату укладення та загальний опис предмета закупівлі. Проте формулювання на кшталт «юридичні послуги» або «консультаційний супровід» не дають відповіді, що саме отримує замовник за мільйони гривень. Без деталізації складно оцінити, чи йдеться про повноцінне представництво в міжнародному процесі, чи про підготовку окремих висновків і консультацій.
Чому держустанови обирають юристів без відкритих торгів
Причин може бути кілька. Перша — переговорна процедура або прямий договір, якщо замовник вважає, що послуги може надати лише конкретний виконавець. Наприклад, фірма вже веде пов’язану справу, володіє матеріалами конфлікту або має команду, яка спеціалізується на певній галузі права. Заміна радника у розпал спору іноді справді здатна погіршити позицію державної компанії.
Друга причина — терміновість. Судові строки, арешт активів, загроза примусового виконання рішення або необхідність терміново подати документи за кордоном можуть не залишати часу для тривалої конкурентної процедури. Утім, терміновість має бути підтверджена конкретними обставинами, а не лише загальним посиланням на важливість питання.
Третя — спеціалізація. Ринок юридичних послуг неоднорідний. Не кожна компанія має досвід у спорах щодо енергетики, банківського регулювання, санкцій або міжнародного арбітражу. Якщо замовник може довести, що потрібна експертиза є рідкісною, вибір обмеженого кола радників може бути логічним.
Є й менш очевидний фактор — довіра. Державні установи часто працюють із юридичними фірмами, які вже представляли їх у складних справах. Для посадовців це спосіб зменшити ризик помилки, адже невдалий захист у суді може коштувати бюджету набагато дорожче за гонорар адвокатів. Проблема полягає в тому, що довіра, сформована всередині установи, не завжди підкріплена публічними критеріями.
Окремо слід враховувати практику залучення іноземних радників. Коли спір розглядається в іншій країні або за правилами міжнародного арбітражу, українська фірма може працювати разом із закордонною командою. У такому разі вартість послуг зростає через погодинні ставки, витрати на експертів, переклади, поїздки та підготовку доказів. Але навіть тоді в договорі бажано бачити зрозумілі обмеження бюджету та механізми погодження додаткових витрат.
Де проходить межа між законністю і прозорістю
Відсутність відкритого аукціону сама по собі не доводить порушення. Закон може дозволяти замовнику укласти прямий договір або застосувати спеціальний порядок. Проте законність процедури не скасовує вимоги до доброчесності, економності та підзвітності. Державні кошти мають витрачатися не лише формально правильно, а й так, щоб рішення можна було пояснити громадянам.
Найбільші ризики виникають тоді, коли договір має розмитий предмет, необмежений бюджет і відсутні вимірювані результати. У такій ситуації замовнику важко довести, що він отримав належний обсяг роботи. Ще складніше оцінити, чи не були кошти спрямовані на послуги, які можна було виконати силами власного юридичного департаменту.
Для запобігання сумнівам державні структури могли б оприлюднювати розширене обґрунтування вибору радника без розкриття чутливої інформації. Йдеться про опис проблеми, критерії відбору, кількість потенційних виконавців, очікуваний результат і максимальну суму витрат. Якщо справа конфіденційна, частину матеріалів можна публікувати із прихованими деталями, але без повного замовчування логіки рішення.
Важливим запобіжником є порівняння цін. Навіть коли відкритий тендер неможливий, замовник може отримати комерційні пропозиції від кількох компаній або провести попередні консультації з ринком. Це не гарантує автоматичної економії, проте дозволяє перевірити, чи відповідає гонорар складності роботи та ринковим умовам.
Не менш важливим є контроль після завершення договору. Публічний звіт має показувати, які документи підготовлено, у яких засіданнях або переговорах брали участь адвокати, як змінилася позиція установи та чи досягнуто заявленої мети. Для судового спору результатом може бути виграш, мирове врегулювання або зменшення потенційних збитків. Для консультаційного проєкту — конкретний правовий висновок чи пакет документів.
Історії з контрактами для НБУ, «Енергоатому» та інших стратегічних установ демонструють системну проблему: громадськість часто бачить фінальну суму, але не бачить процесу, який до неї привів. Через це будь-який великий договір сприймається як потенційно непрозорий, навіть якщо юридична фірма справді виконала складну та необхідну роботу.
Відповідь на питання, чому державні установи обирають юридичні фірми без відкритих торгів, не може бути однозначною. Частина таких рішень пояснюється специфікою справ, частина — терміновістю, а частина може бути наслідком слабкого планування або надмірної закритості. Саме тому ключовим критерієм має стати не лише наявність правової підстави для прямого контракту, а й можливість незалежно перевірити його необхідність, ціну та результативність.
Поки державні замовники не пояснюватимуть вибір радників детальніше, мільйонні юридичні договори залишатимуться предметом підозр і розслідувань. Прозорі правила, конкурентне порівняння та звітність за результатами здатні зменшити ці ризики й водночас не позбавити установи можливості залучати найкращих фахівців у критично важливих справах.