Тихон Гулевичук
Чому одна людина називає колір просто блакитним, а інша розрізняє бірюзовий, лазуровий і десятки проміжних відтінків? Поширене твердження, що жінки бачать більше кольорів, ніж чоловіки, має певне наукове підґрунтя, однак усе значно складніше. На сприйняття кольору впливають не лише стать і генетика, а й будова сітківки, особливості мозку, освітлення, досвід, мова та навіть звичка звертати увагу на найдрібніші відмінності.
Колір не існує для людини як готова властивість, яку око просто «зчитує». Світло потрапляє на сітківку, де його реєструють фоторецептори, а мозок перетворює сигнали від них на знайоме відчуття червоного, зеленого, синього чи будь-якого проміжного відтінку. Тому двоє людей можуть дивитися на один предмет і бачити його трохи по-різному, навіть якщо обидва мають нормальний зір.
Який зв’язок має Х-хромосома з кольоровим зором
У сітківці людини працюють три основні типи колбочок. Одні найчутливіші до короткохвильового світла, яке мозок пов’язує із синіми відтінками, другі реагують на середні хвилі, що відповідають зеленій частині спектра, а треті — на довгі хвилі, пов’язані з жовто-червоним діапазоном. Спільна робота цих рецепторів дає змогу розрізняти величезну кількість кольорів.
Гени, що відповідають за світлочутливі білки для зеленої та червоної частин спектра, розташовані на Х-хромосомі. Саме це частково пояснює, чому порушення червоно-зеленого кольорового зору значно частіше трапляються у чоловіків. У чоловічому наборі є одна Х-хромосома та одна Y-хромосома. Якщо на єдиній Х-хромосомі міститься варіант гена, який працює нетипово, компенсувати його іншою копією немає змоги.
У жінок дві Х-хромосоми. Якщо одна з них містить генетичний варіант, пов’язаний із дальтонізмом, друга часто забезпечує нормальну копію відповідного гена. Через це жінка може не мати помітного порушення кольорового зору, але бути його носійкою. Статистично чоловіки частіше мають труднощі з розрізненням червоних, зелених, коричневих та деяких помаранчевих відтінків. Водночас це не означає, що кожен чоловік бачить кольори гірше, а кожна жінка — краще.
Порушення кольорового зору бувають різними. За одних форм людина плутає окремі відтінки, але загалом сприймає світ досить звично. За інших — кольорове розрізнення істотно обмежене. Повна відсутність кольорового зору зустрічається рідко. Частіше йдеться про особливість, за якої певні кольори здаються менш контрастними або схожими між собою за несприятливого освітлення.
Чи справді жінки бачать більше відтінків
Науковці припускають, що частина жінок може мати дещо ширші можливості для розрізнення відтінків у червоно-зеленій зоні спектра. Теоретично це пов’язано з тим, що в носійок різних варіантів генів на двох Х-хромосомах можуть формуватися трохи відмінні набори колбочок. У такому разі сигнали від сітківки потенційно містять більше нюансів.
Іноді для опису цієї гіпотези використовують поняття тетрахроматії — можливого функціонування чотирьох типів колбочок замість трьох. Проте наявність додаткового типу рецепторів ще не гарантує, що людина справді усвідомлено бачить мільйони нових кольорів. Сигнали мають правильно оброблятися мозком, а для цього потрібні відповідні нейронні механізми. Тому потенційна тетрахроматія залишається складним і не завжди очевидним явищем.
Крім генетики, значення має тренування сприйняття. Людина, яка регулярно працює з фарбами, тканиною, косметикою, фотографією, дизайном або освітленням, поступово вчиться помічати відмінності, на які інші не звертають уваги. Для художника різниця між холодним і теплим сірим може бути принциповою, тоді як для людини без такого досвіду обидва відтінки залишаться просто сірими.
Важливу роль відіграє й мова. Якщо в повсякденному житті людина часто користується назвами «кораловий», «фісташковий», «бірюзовий» чи «графітовий», вона швидше помічає та запам’ятовує відповідні відмінності. Мова не створює нові рецептори, але допомагає мозку сортувати візуальну інформацію та точніше її описувати. Саме тому словниковий запас кольорів може створювати враження, що хтось бачить значно більше, хоча частково йдеться про вміння називати побачене.
Не можна забувати й про вплив освітлення. Той самий одяг у сонячному світлі, під лампою з холодним білим спектром і в жовтуватому вечірньому освітленні може здаватися різного кольору. На сприйняття впливають сусідні предмети, колір фону, відблиски та контраст. Мозок постійно намагається визначити, яким є предмет насправді, компенсуючи зміни освітлення. Через це навіть люди з однаковими фізіологічними можливостями можуть по-різному оцінювати відтінок.
Міф про «чоловічий» і «жіночий» зір
Фраза про те, що чоловіки бачать лише базові кольори, а жінки розрізняють усі можливі відтінки, є надмірним узагальненням. Генетичні відмінності справді впливають на ймовірність певних порушень кольорового зору, але вони не визначають здібності кожної конкретної людини. Серед чоловіків є ті, хто чудово помічає найтонші нюанси, а серед жінок — ті, кому складно розрізняти окремі кольори.
До того ж сприйняття кольору не обмежується питанням «бачить» або «не бачить». Людина може правильно розрізняти червоний і зелений, але мати труднощі з близькими за тоном відтінками. Інша може швидко помічати різницю між синім і фіолетовим, проте плутати коричневий із темно-зеленим за слабкого освітлення. На результат також впливають вік, втома, стан очей, деякі захворювання та лікарські препарати.
У побуті ці особливості іноді стають помітними під час вибору одягу, фарбування стін, купівлі овочів або читання кольорових схем. Для людей із порушеннями кольорового зору незручними можуть бути світлофори без чіткої різниці у формі чи розташуванні сигналів, графіки, де дані позначені лише кольорами, та інструкції з недостатнім контрастом. Саме тому сучасний дизайн дедалі частіше використовує не тільки колір, а й підписи, символи, текстури та різні типи ліній.
Отже, Х-хромосома частково пояснює, чому чоловіки статистично частіше мають червоно-зелені порушення кольорового зору. Однак твердження, що всі жінки бачать більше, а всі чоловіки — менше, не відповідає реальності. Кольорове сприйняття формується на перетині генетики, роботи сітківки, мозкової обробки, досвіду та умов довкілля. Один називає відтінок «блакитним», інший — «лазуровим» не обов’язково тому, що бачить інший світ. Можливо, він просто точніше навчився помічати, порівнювати й називати те, що бачать обоє.