Понад мільйон ветеранів вважають, що держава не захищає їхніх прав — омбудсмен

Після завершення повномасштабної війни Україна зіткнеться з масштабним викликом — забезпеченням прав і потреб мільйонів ветеранів та ветеранок. Уже зараз у державних реєстрах обліковуються понад 2 мільйони людей, які мають статус ветерана війни або відповідні підстави для його набуття. У майбутньому ця кількість може зрости до 5–6 мільйонів.

Водночас значна частина захисників не відчуває достатньої підтримки з боку держави. Моніторинг, проведений Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, свідчить: понад половина ветеранів вважають, що їхні права не захищають належним чином. Для багатьох військовослужбовців повернення до цивільного життя перетворюється на нове випробування, пов’язане з бюрократією, тривалим оформленням документів і необхідністю самостійно домагатися належних соціальних гарантій.

Понад мільйон ветеранів вважають, що держава не захищає їхніх прав

Про це розповів Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. За його словами, результати моніторингу демонструють глибоку проблему у взаємодії держави з ветеранами. Люди, які захищали країну, після звільнення зі служби часто змушені самостійно проходити складний шлях для отримання медичної, соціальної, адміністративної та фінансової допомоги.

Омбудсмен наголосив, що йдеться приблизно про один мільйон громадян, які вважають: держава не зробила достатньо для захисту їхніх прав. Значна частина цих людей втратила здоров’я під час бойових дій або була змушена залишити військову службу через поранення, захворювання чи інші наслідки війни.

За словами Дмитра Лубінця, після повернення з передової, лікування або полону ветерани нерідко стикаються не з повноцінною системою підтримки, а з необхідністю вести тривалий «бій» із державною бюрократією. Їм доводиться звертатися до різних установ, збирати численні довідки, повторно підтверджувати обставини отримання травм і чекати на рішення щодо статусу, виплат або реабілітаційних послуг.

«Уявляєте, один мільйон громадян України, які віддали частину свого життя та здоров’я? Без втрати здоров’я зараз неможливо демобілізуватися. Це апріорі люди, які отримали поранення і звільнилися з військової служби саме за станом здоров’я. І мільйон таких громадян вважають, що держава нічого не зробила і не робить для захисту їхніх прав», — зазначив омбудсмен.

Які проблеми виникають після повернення зі служби

Повернення ветерана до цивільного життя потребує комплексної допомоги. Йдеться не лише про одноразові виплати чи оформлення посвідчення. Ветеранам можуть бути необхідні тривале лікування, психологічна підтримка, протезування, фізична реабілітація, професійна адаптація, працевлаштування та допомога у відновленні родинних зв’язків.

Окремою проблемою залишається доступність державних послуг. У різних регіонах можливості ветеранів можуть відрізнятися, а складність процедур часто залежить від того, наскільки людина орієнтується в законодавстві та роботі державних органів. Для поранених військових, людей із інвалідністю або тих, хто пережив полон, додаткові адміністративні перешкоди можуть стати особливо важкими.

Не менш важливим є питання довіри. Ветерани очікують, що держава визнаватиме їхній внесок не лише на рівні публічних заяв, а й через зрозумілі та дієві механізми підтримки. Якщо оформлення допомоги затягується, рішення різних органів суперечать одне одному, а людина не отримує чітких пояснень, це посилює відчуття несправедливості та віддалення від державних інституцій.

Ефективна ветеранська політика має передбачати зрозумілий маршрут супроводу людини — від моменту звільнення з військової служби до повної соціальної та професійної адаптації. Ветеран не повинен самостійно з’ясовувати, до якої установи звертатися, які документи подавати та як оскаржити відмову. Відповідальність за координацію допомоги має бути чітко розподілена між державними органами.

Кількість ветеранів після війни може зрости до 5–6 мільйонів

Дмитро Лубінець також звернув увагу на майбутній масштаб виклику. За його оцінками, після завершення війни кількість ветеранів в Україні може становити щонайменше 5–6 мільйонів людей. До цієї категорії належатимуть не лише нинішні військовослужбовці, а й ті, хто вже звільнився зі служби, проходить лікування або потребує довготривалої реабілітації.

Таке зростання вимагатиме від держави довгострокової стратегії. Потрібно буде розширювати мережу реабілітаційних закладів, забезпечувати доступ до психологічної допомоги, створювати умови для навчання і перекваліфікації, а також підтримувати роботодавців, які працевлаштовують ветеранів. Важливим напрямом стане адаптація міської та транспортної інфраструктури до потреб людей з інвалідністю.

Особлива увага має приділятися сім’ям захисників. Повернення військового додому часто змінює звичний уклад життя всієї родини. Близькі також можуть потребувати психологічної, соціальної та юридичної допомоги. Тому ветеранська політика не може обмежуватися лише виплатами конкретній людині — вона має враховувати потреби дітей, партнерів, батьків і тих, хто здійснює щоденний догляд.

Окремим завданням є забезпечення прозорості роботи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Раніше Дмитро Лубінець наголошував, що працівники ТЦК мають використовувати бодікамери під час виконання службових обов’язків. На його думку, фіксація таких дій може сприяти дотриманню прав громадян, зменшенню конфліктів і відновленню довіри до процесів мобілізації.

Водночас будь-які зміни у сфері бронювання, відстрочок і мобілізації мають супроводжуватися чіткими правилами та зрозумілими роз’ясненнями. Люди повинні знати, які документи підтверджують їхні права, у які строки ухвалюються рішення та як можна захистити себе у випадку порушення законодавства.

Проблема захисту прав ветеранів є не тимчасовою, а стратегічною для України. Від того, наскільки швидко держава зможе усунути бюрократичні бар’єри та створити дієву систему підтримки, залежатиме не лише добробут мільйонів захисників, а й рівень суспільної довіри. Ветерани мають отримувати гарантовану допомогу без приниження, нескінченних черг і необхідності доводити право на те, що їм належить.