Роксолана Мережко
Заява Дональда Трампа про те, що Україні варто «обрати нового президента» після критики Володимиром Зеленським рішення щодо російського дизельного пального стала одним із найгостріших епізодів у сучасних відносинах Києва та Вашингтона. Для українського суспільства такі слова звучать особливо болісно, адже йдеться не просто про суперечку між політиками, а про можливе втручання у питання, яке належить до суверенного вибору громадян.
Водночас оцінювати цю ситуацію лише через емоційну категорію «зрада» було б надто спрощено. У політичній логіці Трампа жорстка публічна заява може бути інструментом тиску, способом підняти ставки перед переговорами або сигналом для внутрішньої американської аудиторії. Тому головне питання полягає не тільки в тому, наскільки образливими є слова президента США, а й у тому, які практичні рішення можуть стояти за цією риторикою.
Чому Трамп заговорив про зміну українського президента
Безпосереднім приводом для заяви стала критика Зеленським підходу Вашингтона до російського дизельного пального. Для Києва будь-які закупівлі енергоресурсів, пов’язані з росією, мають не лише економічний, а й безпековий вимір. Російські доходи від продажу нафти та нафтопродуктів прямо або опосередковано підтримують військову машину кремля. Саме тому українська влада послідовно наполягає на посиленні санкційного тиску та скороченні можливостей Москви фінансувати війну.
Трамп, натомість, може розглядати це питання прагматично: як частину глобальної торгівлі, енергетичної стабільності або потенційного механізму для майбутніх домовленостей. Його політичний стиль передбачає жорстке реагування на публічну незгоду, особливо якщо критика адресована безпосередньо американській адміністрації. У такій системі координат заява про «нового президента» може бути не сформованою вимогою провести вибори негайно, а політичним сигналом: українське керівництво, яке відкрито заперечує Вашингтону, ризикує втратити прихильність Білого дому.
Однак для України принципово важливо розділяти внутрішню легітимність влади та зовнішню політичну підтримку. Президент не стає нелегітимним лише тому, що його критикує іноземний лідер. Українська політична система має власні конституційні процедури, а проведення виборів під час воєнного стану пов’язане з безпекою, участю військовослужбовців, голосуванням мільйонів переміщених осіб і громадян на тимчасово окупованих територіях.
Чи означає це готовність США тиснути на Київ
Публічна риторика Трампа справді може свідчити про готовність посилювати тиск на українську владу. Йдеться не обов’язково про прямий ультиматум, а про поєднання політичних заяв, дискусій щодо військової допомоги, вимог до переговорного процесу та очікування швидких поступок. Для адміністрації США головним критерієм може бути не символічна перемога України, а досягнення домовленостей, які Вашингтон зможе представити як завершення або замороження конфлікту.
Саме тут виникає найбільший ризик для Києва. Якщо американська сторона вирішить, що Україна має погодитися на компроміс заради швидкого припинення бойових дій, інтереси української безпеки можуть відійти на другий план. Домовленість без надійних гарантій здатна перетворитися на паузу, яку росія використає для відновлення армії, накопичення ресурсів і підготовки нового наступу.
Водночас тиск на Україну не означає автоматичної готовності Вашингтона прийняти всі вимоги кремля. Для Трампа важливе збереження ролі США як головного учасника міжнародного врегулювання. Американський президент може прагнути показати виборцям, що саме він здатен примусити сторони до переговорів. У такому разі різкі заяви на адресу Зеленського є частиною ширшої стратегії, спрямованої на те, щоб зробити Київ більш поступливим і водночас продемонструвати Москві можливість політичного діалогу.
Проблема полягає в асиметрії тиску. Україна залежить від західної військової, фінансової та дипломатичної підтримки значно більше, ніж росія готова залежати від американських закликів. Кремль може використовувати переговори для затягування часу, висувати максималістські вимоги та паралельно продовжувати бойові дії. Якщо ж Вашингтон тиснутиме переважно на Київ, це створить небезпечний прецедент, коли держава, що захищається, змушена виправдовуватися за небажання приймати невигідні умови.
Зрада чи політичний розрахунок: що означають останні рішення
Називати позицію Трампа «зрадою» можна лише в політичному та моральному сенсі, якщо під цим мається на увазі відмова від попередньої логіки підтримки України. Формально Сполучені Штати не зобов’язані безумовно погоджуватися з кожним рішенням Києва. Але союзницькі відносини передбачають повагу до демократичних процедур і розуміння того, що українські застереження щодо росії виникли не з політичної впертості, а з реального досвіду агресії.
З іншого боку, зовнішня політика рідко будується лише на симпатіях. Для Трампа Україна може бути елементом масштабнішої угоди, у якій враховуються відносини США з Європою, Китаєм, росією, енергетичними ринками та американськими виборцями. Такий підхід можна назвати політичним розрахунком: Вашингтон намагається зменшити витрати, посилити власні переговорні позиції й отримати результат, який виглядатиме переконливо на внутрішній арені.
Для Києва це означає необхідність діяти одночасно на кількох рівнях. По-перше, українська влада має чітко пояснювати партнерам, чому поступки щодо санкцій, енергетики чи територіальних питань можуть мати довгострокові наслідки. По-друге, важливо зберігати двопартійну підтримку у США та поглиблювати співпрацю з європейськими державами. По-третє, будь-які переговори повинні спиратися не на персональні домовленості, а на зрозумілі гарантії безпеки, механізми контролю та відповідальність росії за порушення угод.
Окремим викликом стане питання українських виборів. Воно не може вирішуватися під зовнішнім тиском або ставати умовою для отримання допомоги. Вибори мають відбутися відповідно до українського законодавства, у безпечних умовах і з можливістю повноцінної участі громадян. Будь-яка спроба використати виборчий процес як інструмент тиску лише посилить внутрішню нестабільність і зіграє на користь російської пропаганди.
Отже, останні заяви Трампа свідчать про зміну тональності американської політики, але ще не дають підстав остаточно стверджувати, що Вашингтон готовий пожертвувати інтересами України заради угоди з кремлем. Найімовірніше, йдеться про жорсткий переговорний стиль і прагнення домогтися від Києва більшої поступливості. Для України це небезпечний сигнал, однак не вирок. Вирішальними будуть не окремі публічні фрази, а конкретні рішення щодо військової допомоги, санкцій, дипломатичних форматів і гарантій майбутнього миру.