Зоряна Білокрай
Пандемія Covid-19 оголила вразливість системи догляду за людьми похилого віку у Великій Британії. Будинки для літніх людей, які мали бути одним із головних пріоритетів під час поширення нового вірусу, фактично опинилися на другому плані. У результаті мешканці та працівники закладів догляду залишилися без достатніх гарантій безпеки саме в перші, найнебезпечніші місяці пандемії.
До такого висновку дійшло офіційне публічне розслідування дій британської влади під час пандемії. Його учасники встановлюють, які рішення, бездіяльність і прорахунки сприяли поширенню інфекції серед однієї з найбільш уразливих категорій населення. За словами керівниці розслідування Гізер Галлетт, система догляду за літніми людьми розглядалася як другорядне питання, хоча саме ці заклади потребували найшвидшої та найчіткішої державної підтримки.
Масштаби трагедії підтверджують офіційні дані. У період із березня 2020 року до липня 2022 року в будинках для літніх людей Великої Британії від Covid-19 померли понад 43 тисячі людей. За кожною цифрою стоять мешканці закладів, їхні родини, медичні працівники та персонал, який часто змушений був працювати в умовах недостатнього захисту й невизначеності.
Виписування пацієнтів без достатніх запобіжників
Одним із ключових прорахунків британського уряду стало рішення масово виписувати пацієнтів із лікарень до будинків для літніх людей. У березні та квітні 2020 року близько 25 тисяч пацієнтів в Англії перевели до закладів догляду, щоб звільнити лікарняні ліжка перед очікуваним напливом хворих. На той момент обов’язкове тестування на коронавірус перед випискою ще не діяло.
Такі дії мали логічне пояснення з погляду навантаження на Національну службу охорони здоров’я. Медичній системі потрібно було терміново збільшити кількість доступних місць і підготуватися до стрімкого зростання госпіталізацій. Однак звільнення лікарень відбувалося без належної оцінки ризиків для будинків престарілих, де проживали люди з ослабленим імунітетом, хронічними захворюваннями та високою ймовірністю тяжкого перебігу Covid-19.
Особливо небезпечним стало те, що уряд не надав чітких рекомендацій щодо ізоляції пацієнтів, яких виписували з лікарень до закладів догляду. Не було достатніх інструкцій про те, як розміщувати таких людей, скільки часу їх потрібно спостерігати та як запобігати контакту з іншими мешканцями. У деяких випадках персонал не мав можливості швидко встановити, чи становить новоприбулий пацієнт інфекційну загрозу.
Пізніше Високий суд визнав політику виписування пацієнтів без належного тестування незаконною. Судове рішення стало важливим підтвердженням того, що поспіх із розвантаженням лікарень не був підкріплений достатніми заходами захисту людей у будинках для літніх людей. Помилка мала системний характер: рішення ухвалювалися на рівні центральної влади, а наслідки лягали на конкретні заклади, мешканців і працівників.
Гізер Галлетт охарактеризувала відсутність рекомендацій щодо ізоляції виписаних пацієнтів як істотне упущення. За її словами, будинки для літніх людей не отримали необхідного захисту в момент, коли ризик був найвищим. Через це вірус отримав сприятливі умови для швидкого поширення всередині закладів, де люди жили поруч, користувалися спільними приміщеннями, а персонал переміщувався між кімнатами та змінами.
Чому заклади догляду виявилися беззахисними
Проблема полягала не лише у виписуванні пацієнтів. Розслідування вказує на ширший комплекс недоліків, серед яких недостатня координація між лікарнями, органами охорони здоров’я та будинками для літніх людей. Заклади догляду часто не мали своєчасної інформації про нові правила, доступу до необхідного тестування та достатніх запасів засобів індивідуального захисту.
На ранньому етапі пандемії працівники багатьох установ не розуміли, як діяти у випадках підозри на інфекцію. Вони потребували зрозумілих алгоритмів для ізоляції мешканців, контролю симптомів, організації харчування та догляду за людьми, які не могли залишатися у своїх кімнатах самостійно. Водночас персонал перебував під значним психологічним і фізичним тиском, адже мав одночасно виконувати професійні обов’язки та захищати власні родини від зараження.
Ситуацію ускладнювала специфіка самих будинків для літніх людей. Багато мешканців потребували постійного контакту з доглядальниками, допомоги під час пересування, приймання їжі або ліків. Повністю обмежити взаємодію було практично неможливо. Навіть один випадок зараження міг швидко перетворитися на спалах у всьому закладі.
Критики дій уряду наголошують: саме тому політика щодо сектору догляду мала бути окремою та значно жорсткішою, ніж загальні правила для населення. Будинки для літніх людей не можна було розглядати лише як продовження лікарняної системи або місця, куди можна перевести пацієнтів для звільнення ліжок. Це були окремі спільноти з власними медичними, соціальними та організаційними потребами.
Показовим стало й те, що рішення часто ухвалювалися в умовах недостатнього обміну даними. Державні структури не завжди мали повну картину поширення інфекції серед мешканців і персоналу. Через це реагування могло запізнюватися, а допомога надходила вже після того, як вірус устиг поширитися.
Уроки розслідування для майбутніх пандемій
Офіційне розслідування стало найдорожчим публічним розслідуванням в історії Великої Британії. Його вартість перевищила 200 мільйонів фунтів стерлінгів. Така сума пояснюється масштабом роботи, кількістю свідчень, аналізом урядових рішень і необхідністю оцінити наслідки пандемії для різних сфер життя.
У межах розслідування вже запропонували 55 рекомендацій щодо підготовки країни до майбутніх пандемій. Їхня мета полягає не лише в тому, щоб визначити винних у минулих помилках, а й у створенні механізмів, які не дозволять повторити подібний сценарій. Серед основних висновків — необхідність заздалегідь розробити плани захисту закладів догляду, забезпечити резерви засобів індивідуального захисту та гарантувати швидке тестування всіх пацієнтів перед переведенням із лікарні.
Окрему увагу мають приділити взаємодії між системою охорони здоров’я та соціальними службами. Пандемія показала, що розподіл відповідальності між різними установами може стати небезпечним, якщо в критичний момент ніхто не координує рішення. Для будинків літніх людей потрібні зрозумілі канали комунікації, доступ до медичної експертизи та можливість оперативно отримувати підтримку від держави.
Розслідування також виявило значні втрати державних коштів на закупівлі засобів індивідуального захисту. Майже 10 мільярдів фунтів стерлінгів могли бути витрачені на маски, халати та інші засоби, які виявилися бракованими або залишилися невикористаними. Для працівників будинків догляду це означало, що навіть за наявності формальних державних закупівель необхідний захист не завжди був доступним у потрібний момент.
Політичний вимір пандемії також вплинув на довіру суспільства. Колишній прем’єр-міністр Борис Джонсон пішов у відставку в липні 2022 року після скандалу навколо вечірок на Даунінг-стрит, які відбувалися всупереч обмеженням, запровадженим його урядом. Для багатьох громадян ця історія стала символом розриву між правилами, яких вимагали дотримуватися від населення, і поведінкою представників влади.
Головний висновок британського досвіду полягає в тому, що захист літніх людей не може бути другорядним завданням під час кризи. Будь-яке рішення, спрямоване на збереження ресурсів лікарень, має враховувати ризики для будинків догляду. Якщо влада не забезпечує тестування, ізоляцію, захисне обладнання та чіткі інструкції, вірус отримує можливість поширюватися блискавично.
Публічне розслідування має відповісти не тільки на питання про те, що саме пішло не так у 2020 році. Воно також повинно визначити, як змінити систему, щоб у майбутньому люди похилого віку не опинилися на периферії державної політики. Для країни це питання відповідальності, а для тисяч родин — можливість отримати пояснення, чому їхні близькі не були належно захищені під час пандемії.