Сергій Пономарьов
Можлива тристороння зустріч президента США Дональда Трампа, голови КНР Сі Цзіньпіна та російського диктатора володимира путіна сама по собі ще не означатиме формування нового світового порядку або дипломатичну перемогу кремля. Її потенційне значення значно складніше: кожен із лідерів переслідуватиме власні цілі, а спільний формат може виявитися радше інструментом політичного сигналу, ніж майданчиком для ухвалення конкретних домовленостей.
Про це в інтерв’ю Radio NV розповів президент громадської організації «Ліберально-Демократична Ліга України» Артур Харитонов. За його словами, головна інтрига такої зустрічі полягає не в тому, чи зможуть Трамп, Сі та путін продемонструвати публічну єдність, а в тому, які поступки кожен із них намагатиметься отримати від інших.
«Роль РФ косметична»: навіщо Трампу, Сі та путіну тристороння зустріч
Для володимира путіна сама поява за одним столом із президентом США та китайським лідером була б надзвичайно важливою з погляду пропаганди. Кремль намагався б представити це як визнання росії рівноправним центром сили, без якого нібито неможливо вирішувати глобальні питання. Однак символічний ефект не варто плутати з реальним впливом.
Роль росії в такому форматі може бути переважно косметичною. Москва не має достатніх економічних, технологічних і військово-політичних ресурсів, щоб визначати порядок денний нарівні зі Сполученими Штатами та Китаєм. Росія залишається важливою через ядерний потенціал, енергетичні ресурси, здатність створювати нестабільність і вести агресивну війну проти України. Проте це не робить кремль рівновеликим партнером Вашингтона чи Пекіна.
Путіну потрібна не лише фотографія з Трампом і Сі. Він прагнутиме домогтися легітимації власних вимог, насамперед щодо України та майбутньої архітектури європейської безпеки. Москва хотіла б, щоб питання війни обговорювали без безпосередньої участі Києва, а російські умови подавалися як одна з нібито законних позицій сторін. Саме тому будь-який міжнародний формат без України може бути використаний кремлем для нав’язування хибного уявлення про «конфлікт двох рівнозначних сторін».
Водночас для Дональда Трампа така зустріч могла б стати способом продемонструвати американським виборцям і союзникам власну здатність говорити з усіма центрами сили. Президент США зацікавлений у швидких і помітних дипломатичних результатах, а багатосторонній саміт дозволив би йому показати себе головним переговорником. Проте це не означає автоматичної готовності Вашингтона приймати російські або китайські умови.
Трамп може розглядати зустріч як інструмент тиску на Пекін і Москву. Для Китаю це сигнал про те, що США готові вести переговори без посередників і без зайвої бюрократії. Для росії — нагадування, що її міжнародне становище значною мірою залежить від рішень інших держав. У такій конструкції путін може опинитися не головним бенефіціаром, а учасником ширшої гри між Вашингтоном і Пекіном.
Чого прагне Китай і чому Пекін підтримує Росію
Китайська політика щодо росії не є безумовною союзницькою підтримкою в класичному розумінні. Пекін співпрацює з Москвою доти, доки це відповідає його довгостроковим інтересам. Китай отримує від росії дешеві енергоресурси, доступ до сировини, розширення торговельних маршрутів і можливість послаблювати західний санкційний тиск. Крім того, війна в Україні відволікає значну частину уваги США та європейських держав від азійсько-тихоокеанського регіону.
Підтримуючи РФ політично та економічно, Пекін водночас не зацікавлений у неконтрольованій ескалації. Китай не хоче, щоб війна переросла у пряме зіткнення росії та НАТО або у ядерну кризу. Такий сценарій створив би серйозні ризики для світової торгівлі, китайської економіки та стабільності міжнародних ринків.
Саме тому Китай може виступати за припинення бойових дій, але не обов’язково за мир на умовах, які відновлюють повну територіальну цілісність України та передбачають відповідальність росії. Для Пекіна важливо зберегти можливість називати себе прихильником «політичного врегулювання», не відмовляючись від стратегічного партнерства з Москвою.
Китай прагне завершення гарячої фази війни, але не поразки росії. Ослаблена, проте не зруйнована РФ зручна для Пекіна як джерело ресурсів, як інструмент тиску на Захід і як держава, залежна від китайської економіки. Водночас надто сильна росія могла б стати для Китаю конкурентом у Центральній Азії та на глобальному Півдні. Тому Пекін зацікавлений у контрольованій залежності Москви, а не в її повній перемозі.
Китай також може використати тристоронню зустріч для просування власного бачення міжнародної системи. Пекін намагатиметься показати, що глобальні проблеми нібито мають вирішуватися не через західні союзи та правила, а шляхом домовленостей між великими державами. Для України це створює небезпеку, адже такий підхід фактично відсуває на другий план суверенітет менших держав і право народів самостійно визначати майбутнє.
Чи може зустріч вплинути на війну проти України
Навіть якщо переговори Трампа, Сі Цзіньпіна та путіна відбудуться, вони не гарантуватимуть припинення бойових дій. Будь-які домовленості про Україну без участі української влади не матимуть достатньої легітимності й не зможуть забезпечити стійкий мир. Росія вже неодноразово використовувала переговорні процеси для перегрупування військ, накопичення ресурсів і спроб нав’язати вигідну їй інтерпретацію подій.
Для кремля пауза може бути лише етапом підготовки до нового наступу, якщо Москва не побачить реальної ціни за порушення домовленостей. Тому питання гарантій безпеки, контролю за виконанням угод, обміну полоненими, повернення депортованих українських дітей і відповідальності за воєнні злочини не можуть бути замінені загальними заявами про мир.
Артур Харитонов наголошує, що оцінювати подібний саміт потрібно не за протокольними жестами, а за практичними наслідками. Якщо після зустрічі посилиться тиск на Україну з вимогою односторонніх поступок, це буде вигідно лише росії. Якщо ж США та Китай вимагатимуть від кремля припинення агресії, виведення військ і створення механізмів контролю, тоді формат може мати реальне дипломатичне значення.
Важливо й те, що Трамп та Сі можуть використовувати російсько-українську війну як елемент власного стратегічного торгу. Вашингтон зацікавлений у тому, щоб зменшити ризики для Європи та вивільнити ресурси для конкуренції з Китаєм. Пекін, своєю чергою, прагне зберегти вплив на Москву і не допустити посилення американських позицій у Європі. Україна в такій ситуації ризикує стати об’єктом переговорів, якщо не матиме достатньої військової, політичної та міжнародної суб’єктності.
Тому потенційну зустріч не слід сприймати ні як автоматичну поразку України, ні як гарантований крах російської політики. Це буде складний дипломатичний процес, у якому кожна зі сторін намагатиметься використати іншу. Росія прагнутиме статусу великої держави, Китай — контролю над конфігурацією протистояння, а США — швидкого й вигідного для себе результату.
Ключовим показником стане те, чи залишиться Україна суб’єктом міжнародної політики. Будь-які рішення про завершення війни мають ухвалюватися за її участі та з урахуванням її безпеки. Інакше тристоронній формат може перетворитися на чергову спробу великих держав домовитися про долю країни без самої країни.