Ірма Шелест
Питання звільнення з військової служби громадян, які тривалий час виконують завдання в складі Сил оборони України, залишається одним із найчутливіших у суспільстві. На нього чекають військовослужбовці, їхні родини, представники громад та всі, хто уважно стежить за перебігом мобілізації й реформуванням законодавства у сфері оборони.
Член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський в інтерв’ю Radio NV спрогнозував, що питання звільнення тих, хто служить в армії давно, може бути вирішене у короткостроковій перспективі. Водночас конкретні умови, строки та механізм такого звільнення мають бути визначені окремими законодавчими рішеннями.
Що відомо про перспективу звільнення військових
Під час повномасштабної війни значна кількість військовослужбовців перебуває на службі тривалий час без можливості повернутися до цивільного життя. Для багатьох із них це означає багаторічне виконання бойових або забезпечувальних завдань, постійне перебування в умовах підвищеного ризику та відсутність чіткого розуміння, коли саме можна буде завершити службу.
Саме тому тема демобілізації та звільнення військових із великим терміном служби регулярно порушується на рівні парламенту, уряду й громадського суспільства. Йдеться не лише про бажання окремих військовослужбовців повернутися додому. Тривала служба впливає на стан здоров’я, сімейні обставини, професійне майбутнє та можливість підтримувати дітей і близьких.
За словами Веніславського, у короткостроковій перспективі можливе просування рішення, яке врегулює статус військових, що служать найдовше. Однак це не означає автоматичного звільнення всіх громадян, які перебувають у війську певний період. Законодавці мають одночасно врахувати потреби оборони, ситуацію на фронті, наявність підготовленого поповнення та спроможність підрозділів виконувати завдання після ротацій.
Короткострокова перспектива у цьому контексті означає можливість ухвалення відповідних рішень найближчим часом, але не встановлює конкретної дати завершення служби для кожного військового. Остаточні параметри залежатимуть від змісту законопроєктів, позиції військового командування та результатів парламентського розгляду.
Чому питання залишається складним
Головна проблема полягає в необхідності поєднати право військовослужбовців на відпочинок і звільнення з потребою держави забезпечувати оборону. Під час воєнного стану порядок проходження військової служби регулюється спеціальними правилами. Вони передбачають, що можливість звільнення може залежати від підстав, стану здоров’я, сімейних обставин, віку, висновків військово-лікарських комісій та інших визначених законом умов.
Окремого підходу потребують військові, які виконують завдання без тривалих ротацій або фактично перебувають у підрозділах із високим бойовим навантаженням. Для них важливими є не тільки формальна тривалість служби, а й характер виконуваних завдань, час перебування безпосередньо в зоні бойових дій, кількість відпусток і можливість відновлення.
Водночас просте встановлення однакового терміну для всіх категорій військовослужбовців може створити додаткові труднощі. Армія складається з підрозділів різного призначення, а заміна досвідчених бійців потребує підготовки нових військових. Тому будь-яка модель звільнення має передбачати поетапність, ротації та гарантії для підрозділів, які продовжують виконувати бойові завдання.
Ще одним важливим аспектом є справедливість. Військові та їхні родини очікують зрозумілих правил, які однаково застосовуватимуться до всіх. Якщо критерії звільнення будуть нечіткими, це може посилити напругу серед особового складу. Натомість прозорий порядок із визначеними строками, черговістю та винятками дасть змогу зменшити невизначеність.
Які рішення можуть розглядатися надалі
Законодавче врегулювання може передбачати кілька напрямів. Серед них — визначення мінімального терміну безперервної служби, після якого військовослужбовець отримує право на розгляд питання про звільнення або тривалу ротацію. Також може йтися про пріоритет для тих, хто тривалий час перебуває в районах бойових дій, має підтверджені проблеми зі здоров’ям або потребує догляду за членами сім’ї.
Важливо розмежувати поняття демобілізації, ротації та звільнення. Демобілізація зазвичай стосується ширшого процесу завершення служби для визначених категорій або всього складу, тоді як ротація означає заміну військовослужбовців і повернення їх до іншого місця служби чи на відпочинок. Звільнення може відбуватися лише за конкретними підставами, передбаченими законодавством.
Для реалізації можливого рішення державі також знадобляться додаткові ресурси. Потрібно буде готувати резерв, проводити навчання мобілізованих громадян, комплектувати бойові частини та забезпечувати належну медичну й психологічну підтримку військових. Без цього навіть ухвалений закон може залишитися складним для практичного виконання.
Окрему увагу, ймовірно, приділятимуть документальному підтвердженню тривалості служби та характеру виконаних завдань. Військовослужбовцям важливо розуміти, які документи необхідні для подання рапорту, хто ухвалюватиме рішення та в які строки воно має бути розглянуте. Чітка процедура допоможе уникнути зловживань і неоднакового трактування норм.
Заява Федора Веніславського свідчить про те, що проблема військових із тривалим терміном служби залишається в полі уваги Верховної Ради. Однак до моменту ухвалення остаточних законодавчих змін чинні правила продовжують діяти. Тому військовослужбовцям варто орієнтуватися лише на офіційно затверджені рішення та роз’яснення уповноважених органів.
Для українського суспільства це питання має не тільки політичне, а й соціальне значення. Держава повинна одночасно гарантувати стійкість оборони та демонструвати, що внесок військових не залишається поза увагою. Врегулювання порядку звільнення тих, хто служить найдовше, може стати важливим кроком до більш справедливої системи проходження військової служби в умовах війни.