Туск проти «Годзилли»: чим завершиться битва за Конституційний суд Польщі

Політичне протистояння у Польщі навколо Конституційного трибуналу перетворилося на боротьбу за самі правила функціонування держави. Прем’єр-міністр Дональд Туск і його урядова коаліція намагаються змінити баланс сил у найвищому органі конституційної юрисдикції, тоді як президент Кароль Навроцький та права опозиція захищають вплив, сформований ще за часів правління партії «Право і справедливість».

Кульмінацією конфлікту стали події 14 жовтня, коли новообраний суддя Конституційного трибуналу Мацей Берек не зміг потрапити до будівлі установи. Спочатку його намагалися не пропустити протестувальники, серед яких були депутати «ПіС». Після втручання поліції доступ до трибуналу заблокував його голова Богдан Свенчковський, відомий під прізвиськом «Годзилла».

Згодом до Конституційного трибуналу прибув і президент Кароль Навроцький. Цим візитом глава держави фактично продемонстрував підтримку голови суду та поставив під сумнів легітимність нового судді. Відтак локальна суперечка навколо однієї кадрової процедури перетворилася на масштабну кризу, здатну паралізувати роботу польських державних інституцій.

Туск проти «Годзилли»: чим завершиться битва за Конституційний суд Польщі

Нинішня криза має десятирічну історію. Її витоки сягають 2015 року, коли тодішня влада, очолювана «Громадянською платформою», передбачаючи поразку на парламентських виборах, спробувала зберегти контроль над Конституційним трибуналом. Сейм мав обрати двох суддів замість тих, чиї повноваження завершувалися, але призначив одразу п’ятьох. Троє з них мали замінити суддів, чий термін спливав уже після виборів.

Після приходу до влади «ПіС» оголосила ці призначення незаконними й оперативно обрала власних п’ятьох суддів. У результаті виникла ситуація, коли дві політичні сили одночасно вважали своїх кандидатів легітимними, а рішення Конституційного трибуналу трактували вибірково. Суд визнав повноваження лише частини обраних раніше суддів, однак це не зупинило конфлікт.

Надалі «Право і справедливість» поступово сформувала більшість у Конституційному трибуналі. Суд почав відігравати не лише юридичну, а й виразно політичну роль. Одним із найрезонансніших стало рішення 2020 року, яким було скасовано можливість переривання вагітності у випадку тяжких або невиліковних вад розвитку плода. Воно спричинило масові протести по всій країні та ще більше підірвало довіру суспільства до трибуналу.

У 2022 році головою Конституційного трибуналу став Богдан Свенчковський — колишній заступник міністра юстиції та соратник Збігнева Зьобро. Через значний зріст, міцну статуру і жорсткий стиль керівництва його прозвали «Годзиллою». Для попередньої влади він був гарантією того, що навіть після зміни уряду Конституційний трибунал залишатиметься важливим центром впливу «ПіС».

Система виявилася особливо ефективною для блокування законів нової парламентської більшості. Навіть якщо уряд Дональда Туска проводив рішення через Сейм, судді, призначені за часів попередньої влади, могли поставити їх під сумнів або визнати неконституційними. Саме тому контроль над Конституційним трибуналом став для обох таборів питанням стратегічного значення.

Чому президент відмовляється визнавати нових суддів

У 2025 році у правлячої коаліції з’явилася можливість змінити співвідношення сил у трибуналі. У шістьох суддів завершувалися повноваження, а пізніше така сама процедура мала стосуватися ще двох членів суду. Теоретично це дозволяло обрати нових суддів і поступово сформувати інший склад Конституційного трибуналу.

Однак президент Кароль Навроцький погодився прийняти присягу лише у частини новообраних суддів. Інших він не визнав, посилаючись на формальні та процедурні підстави. Такий підхід дав змогу зберегти необхідний для роботи трибуналу кворум, але водночас залишити більшість за суддями, пов’язаними з попередньою владою.

Ключовою стала суперечка навколо формулювання польської Конституції. У ній зазначено, що судді Конституційного трибуналу складають присягу «перед президентом». Представники глави держави тлумачать цю норму буквально: суддя нібито не може приступити до виконання обов’язків без особистої участі президента у церемонії. Урядова коаліція наполягає, що йдеться лише про формальне інформування глави держави, а не про його право блокувати призначення.

Ця різниця у трактуванні одного конституційного положення стала підставою для масштабної інституційної боротьби. Уряд звернувся по правову оцінку до Венеційської комісії. Її позиція полягала в тому, що участь президента у призначенні суддів має церемонійний характер, а глава держави не повинен перешкоджати складенню присяги обраними кандидатами.

Хоча висновки Венеційської комісії не мають прямої юридично обов’язкової сили, для уряду Туска вони стали політичним і правовим аргументом. Саме після цього Мацей Берек склав присягу в Сеймі. Він є досвідченим юристом і раніше працював на відповідальних посадах у структурах, пов’язаних із урядами Дональда Туска. Тому його призначення сприймають як спробу змінити внутрішню конфігурацію Конституційного трибуналу.

За задумом урядової коаліції, Берек може стати фігурою, здатною об’єднати частину суддів і домогтися зміни керівництва суду. Якщо йому вдасться заручитися підтримкою щонайменше кількох членів трибуналу, це потенційно відкриє шлях до усунення Богдана Свенчковського з посади голови. Саме така перспектива пояснює жорстку реакцію «ПіС» та особисте втручання президента.

Для Дональда Туска справа також має принципове значення. Прем’єр неодноразово заявляв, що Польща фактично навчилася жити без повноцінно працюючого Конституційного трибуналу. Проте уряд не може нескінченно ігнорувати орган, здатний скасовувати або блокувати ключові законодавчі рішення. Відновлення контролю над трибуналом стало частиною ширшої кампанії з демонтажу інституційної спадщини попередньої влади.

Чи можливі два Конституційні трибунали

Події біля будівлі суду показали, що конфлікт вийшов далеко за межі юридичних дискусій. Під час протестів виникли сутички з поліцією, а політики обох таборів обмінялися звинуваченнями у провокаціях і порушенні закону. Ситуація стала ще небезпечнішою після того, як сам голова Конституційного трибуналу не допустив Мацея Берека до виконання обов’язків.

Президент Навроцький заявив, що не вважає Берека легітимним суддею. Натомість Дональд Туск наполягає: трибунал має працювати у повному конституційному складі, а всі обрані Сеймом судді повинні мати можливість виконувати свої повноваження. Обидві сторони переконані, що саме вони захищають законність, а опоненти руйнують державні інституції.

Найгірший сценарій — фактичне існування двох Конституційних трибуналів. Один із них визнаватимуть президент і права опозиція, інший — уряд та парламентська більшість. У такій ситуації рішення суду перестануть мати загальновизнану легітимність. Кожен політичний табір зможе визнавати лише ті вердикти, які відповідають його інтересам.

Теоретично виходом могло б стати повне перезавантаження Конституційного трибуналу та зміна процедури обрання суддів. Серед можливих варіантів називають вимогу конституційної більшості в парламенті. Такий механізм змусив би політичні сили домовлятися й не дозволяв би одній партії одноосібно формувати склад суду.

Однак нині важко побачити готовність сторін до компромісу. Для Туска контроль над трибуналом є умовою реалізації програми уряду. Для Навроцького та «ПіС» збереження впливу на суд — один із небагатьох способів стримувати парламентську більшість. У цій боротьбі перемога одного табору автоматично означатиме серйозну поразку іншого.

Додатковим джерелом напруження може стати майбутня боротьба за Національний банк Польщі. Якщо політичне протистояння пошириться і на цю інституцію, наслідки можуть бути значно відчутнішими для економіки. Параліч Конституційного трибуналу вже став елементом політичної реальності, але нестабільність центрального банку здатна безпосередньо вплинути на фінансові ринки, курс валюти та довіру інвесторів.

Поки що ані президент, ані прем’єр не демонструють готовності відступати. Туск прагне використати парламентську більшість і суспільний запит на відновлення незалежності судів. Навроцький спирається на президентські повноваження, підтримку правої опозиції та чинне керівництво Конституційного трибуналу. Тому битва за польський Конституційний суд, найімовірніше, триватиме ще довго.

Її результат визначить не лише долю Богдана Свенчковського чи Мацея Берека. Йдеться про те, чи зможе Польща повернути конституційним інституціям загальне визнання, чи остаточно перейде до моделі, у якій кожна зміна влади супроводжуватиметься захопленням судів, прокуратури, центрального банку та інших незалежних органів. Саме тому конфлікт Туска проти «Годзилли» є не епізодом кадрової суперечки, а випробуванням для всієї польської демократії.