Всеволод Чабанець
Підготовка енергетики України до зимового періоду залишається недостатньою, попри досвід попередніх опалювальних сезонів і розуміння масштабів загроз. Російські атаки по об’єктах генерації, мережах передачі та розподільчій інфраструктурі продемонстрували, наскільки вразливою є система. Однак частина проблем пов’язана не лише з воєнними ризиками. На місцях досі не завершені необхідні роботи, громади не мають достатнього резерву обладнання, а передані міжнародними партнерами когенераційні установки в окремих випадках залишаються невстановленими або непідключеними.
Про це в інтерв’ю Radio NV розповіла членкиня наглядової ради аналітичного центру We Build Ukraine Вікторія Войціцька. За її словами, енергетика України входить у зиму в умовах, коли запас міцності системи обмежений, а кожна нова атака може створити проблеми не тільки для промисловості, а й для побутових споживачів, лікарень, водоканалів та теплопостачальних підприємств.
Чому енергетична система України не готова до зими
Ключова проблема полягає в тому, що підготовку до зими не можна зводити лише до ремонту пошкоджених електростанцій або накопичення запасів палива. Енергосистема складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів. Якщо не працює підстанція, пошкоджена лінія електропередачі або відсутня можливість швидко перемкнути споживачів на інше джерело, навіть наявна генерація не гарантує стабільного електропостачання.
Після масштабних обстрілів Україна втратила частину теплової та гідрогенерації, а окремі об’єкти потребують тривалого відновлення. Деякі енергетичні потужності можуть бути повернуті в роботу лише частково, із суттєвими обмеженнями. Водночас зимове споживання традиційно зростає через опалення, короткий світловий день і підвищене навантаження на електромережі. У таких умовах навіть незначний дефіцит потужності здатен спричинити аварійні або стабілізаційні відключення.
Вікторія Войціцька звертає увагу на те, що на загальнодержавному рівні часто говорять про великі енергетичні об’єкти, але значно менше — про стан місцевих мереж. Саме громади відповідають за роботу котелень, систем водопостачання, каналізації, лікарень і пунктів обігріву. Якщо місцева інфраструктура не має автономного живлення, то навіть відносно коротке відключення електроенергії може спричинити каскадні наслідки.
Особливо вразливими залишаються міста, де централізоване теплопостачання залежить від великих котелень. Їхня робота потребує не тільки газу чи іншого палива, а й стабільного електропостачання для насосів, автоматики та систем управління. Тому резервні генератори, когенераційні модулі та розподілена генерація мають бути не формальним пунктом у звіті, а реально готовим до запуску комплексом.
Когенераційні установки є, але вони не працюють
Однією з найбільш показових проблем експертка називає ситуацію з когенераційними установками, які міжнародні партнери передали Україні ще раніше. Таке обладнання дає змогу одночасно виробляти електроенергію і тепло, а отже, може стати важливою підтримкою для громад під час проходження зими. Проте сама передача установки не означає, що вона вже забезпечує місто енергією.
Для запуску когенерації потрібні підготовлений майданчик, підключення до газових мереж, електричні комунікації, системи відведення тепла, проєктна документація, дозвільні процедури та фахівці для експлуатації. Якщо хоча б один із цих елементів не готовий, дороге обладнання може місяцями залишатися на складі або працювати не на повну потужність.
Проблема також полягає у відсутності чіткої відповідальності. Громада може очікувати, що монтаж забезпечить центральна влада, місцеве підприємство — що кошти на інфраструктуру надійдуть з державного бюджету, а донори — що отримувач самостійно підготує об’єкт до встановлення. У результаті виникає управлінська пауза, яка в умовах війни коштує особливо дорого.
Когенераційні установки повинні розглядатися як частина цілісної системи, а не як окреме обладнання. Їхня ефективність залежить від того, чи може громада забезпечити паливо, технічне обслуговування, захист від можливих атак і швидке відновлення після пошкоджень. Також важливо заздалегідь визначити, які об’єкти отримуватимуть тепло та електроенергію в першу чергу: лікарні, насосні станції, укриття, котельні чи житлові квартали.
Непрацюючі або не підключені установки є не просто втраченим ресурсом. Вони свідчать про слабку координацію між державними органами, місцевим самоврядуванням і міжнародними партнерами. Щоб виправити ситуацію, необхідний відкритий перелік переданого обладнання із зазначенням його місця перебування, технічного стану, відповідального оператора та термінів введення в експлуатацію.
Що ще можна виправити до початку опалювального сезону
Повністю усунути всі ризики до зими неможливо, однак значну частину проблем можна зменшити завдяки практичним рішенням. Передусім потрібно завершити інвентаризацію енергетичних об’єктів у громадах. Йдеться не лише про великі електростанції, а й про котельні, водоканали, лікарні, насосні станції та підприємства критичної інфраструктури. Для кожного такого об’єкта має бути зрозуміло, яке резервне джерело живлення він має та скільки часу здатен працювати автономно.
Другий напрям — прискорення монтажу вже наявного обладнання. Якщо когенераційна установка або генератор передані громаді, необхідно встановити конкретний дедлайн для їх запуску. У разі затримки мають бути зрозумілі причини: відсутність проєкту, проблеми з підключенням, нестача коштів чи технічних спеціалістів. Це дасть змогу швидко спрямувати допомогу саме туди, де вона потрібна найбільше.
Третім завданням є розвиток розподіленої генерації. Великі електростанції залишаються основою енергосистеми, але концентрація потужностей робить її вразливою до ударів. Невеликі газопоршневі установки, когенерація, сонячні електростанції з накопичувачами та резервні дизельні генератори можуть підтримати критичні об’єкти й зменшити навантаження на загальну мережу. Водночас такі рішення мають впроваджуватися не хаотично, а відповідно до планів розвитку громад.
Важливою умовою є також захист енергетичних об’єктів. Фізичне укріплення, протиповітряна оборона, резервні канали зв’язку та можливість швидкого ремонту мають бути частиною підготовки до зими. Енергетики повинні мати запас трансформаторів, кабелю, комутаційного обладнання та матеріалів, адже швидкість відновлення часто залежить не тільки від кількості працівників, а й від доступності необхідних комплектуючих.
Окрему увагу слід приділити прозорості використання коштів і міжнародної допомоги. Громади та споживачі мають розуміти, які об’єкти модернізують, скільки обладнання отримано і коли воно почне працювати. Такий контроль не є зайвою бюрократією. Він допомагає виявляти проблеми до настання холодів і не дозволяє важливим ресурсам залишатися невикористаними.
За оцінкою Вікторії Войціцької, головним викликом для України є не тільки нестача генерації, а й нездатність швидко перетворити наявні ресурси на дієву систему. Техніка, міжнародна підтримка та досвід фахівців уже є, проте вони не завжди об’єднані спільним планом. Саме тому підготовка енергетики України до зими потребує щоденного управлінського контролю, чіткої відповідальності та координації між усіма рівнями влади.
Україна може пройти опалювальний сезон навіть за складних умов, якщо зосередиться на реальних, а не формальних результатах. Запущені когенераційні установки, захищені мережі, резервне живлення критичної інфраструктури та підготовлені аварійні бригади здатні суттєво підвищити стійкість громад. Але для цього рішення потрібно ухвалювати вже зараз, адже взимку виправляти недоліки буде значно складніше.