На Київщині вже безкоштовно зводять будинки для постраждалих, які втратили все своє майно

Їх будують фактично на тому ж місці, де стояли зруйновані оселі. Цю пілотну програму чиновники хочуть взяти за основу для всієї області, зараз підраховують необхідний кошторис та темпи будівництва, йдеться в ТСН.

На місці, де стояв будинок Валентини тепер будівельний кран, а поруч майбутнє житло. Будівельники взялися накривати дах.

Тут вона жила разом з чоловіком та двома синами, це був дім її прабабусі. Своїми силами його відбудовували та ремонтували. Чоловік робив усе власними руками, та війна перевернула все догори-дригом. Жінка втратила не лише дім, на фронті загинув її чоловік Валерій.

«Ми його поховали 25 березня і через три дні я дізнаюсь, що наш будинок згорів, був знищений, наш і сусідів, але чесно після новини про смерть чоловіка, то якось будинок… Якби він був живий, мені б взагалі не було страшно», - каже зі сльозами жінка.

Чоловік один із перших пішов на війну ще в 14 році, тож коли отримав повістку в лютому - без вагань поїхав на фронт. Загинув Валерій під час мінометного обстрілу в місті Ізюм на Харківщині. «У нас ще 15 числа у сина було день народження, то я йому ще говорила, що я чекаю привітань і син чекає, а коли нам зателефонували і сказали, то ми до останнього не вірили. Думали, можливо помилка, це не він, але, на жаль, підтвердились», - розповідає жінка.

Після звільнення села від окупантів Валентина одразу приїхала додому і застала суцільну руїну. Коли їй показали проект нового будинку - одразу погодилась на участь в пілотній програмі.

«Це виходить буде кухня-вітальня, буде одна спальня, друга спальня. Діти, коли дивились проєкт, обирали, де хочуть собі кімнату, вже починають фантазувати. Я казала, що хай вони фантазують, щоб відпволікатись від поганих думок. Хай обирать колір стін, диван чи постіль, хай розплановують своє життя, їм дуже тяжко, вони були дуже близькі з баткьом», - твердить Валентина.

Поруч зводять іще один будинок. Це будуть типові проєкти для всіх. «Вже зведено дві коробки, залиті армопояси. І починається монтаж покрівлі», - каже керівник відділу матеріально-технічного забезпечення Дмитрівської сільської ради Олександр Іванчук.

Одноповерхові будинки - 98 квадратних метрів. Голова Дмитрівської громади каже, в першу чергу обирали сім'ї, які окрім втрати житла мали складні життєві обставини.

Чому саме це село стало першим - голова громади каже, бо не зволікали. Коли обласна адміністрація їм запропонувала таку можливість, одразу погодились. «Я знаю, що спочатку вели переговори в Макарові, але там в Макарівській громаді люди щось не могли наважитись. Не давали згоду, бо їх не влаштовувало, які будинки, а в нас люди, або можливість отримати допомоги і рухатись, або сидіти і вибирати. Тож вони вирішили, що давайте рухатись, давайте робити», - каже голова Дмитрівської територіальної громади Дідич Тарас.

Село Дмитрівка розташоване за 15 кілометрів від Києва. Під час потужних боїв тут було пошкоджено одночасно кілька вулиць, 50 будинків зруйновано вщент, але поки тут взяли відбудовувати лише 15 із них.

Загалом в Дмитрівській громаді повністю зруйновано 340 приватних осель. На сусідній вулиці люди самостійно потроху розгрібають руїни. Віталій каже, ремонтує сарай, щоб було де зимувати.

«У нас прильот був в сарай. Його намагаємось зробить до зими, щоб десь жить. Бабуся була дома, то вона на нарахувала 15 прильотів з боку Бучі», - розповідає чоловік.

В рамках пілотного проекту людям обіцяють звести стіни, перекрити дах, поставити вікна та двері. А от внутрішні роботи - не передбачені. Отже, далі, кажуть у громаді, будуть шукати інших спонсорів. Цей проєкт обласна адміністрація запустила за рахунок меценатів.

На Київщині вщент зруйновано понад чотири з половиною тисячі приватних будинків.

«Я думаю, що ми можемо орієнтуватися на цифру мільйон 300 тисяч гривень на один будинок і далі їх просто помножати на кількість будинків. Ми розуміємо, що обласного бюджету не вистачить на відбудову 5 тисяч приватних будинків. Звичайно ми будемо звертатись до уряду, щоб саме на цю програму було додатково просити гроші», - каже Олексій Кулеба.

Валентині ще складно уявити свій новий дім. Але вона мріє якнайшвидше повернутись у рідне подвір'я. В місце, з яким пов’язані спогади про її загиблого чоловіка та найкращі моменти життя.

Читайте також:

"Немислимо": міжнародні прокурори фіксують жахи на Київщині і не вірять, що таке коїлось в ХХІ столітті

"Нас і бомбили авіаударами, ми в підвалі жили": волонтери вмовили виїхати із Соледара родину з чотирма дітьми

Дзвінки до Кремля зі згоди Зеленського і зброя, яка необхідна: головні заяви лідерів ЄС у Києві