Ірма Шелест
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив про намір внести до переліку небажаних осіб у Польщі депутата Львівської обласної ради Святослава Шеремету. Причиною стало рішення Львівської обласної ради проголосити 2027 рік роком Романа Шухевича, Української повстанської армії та Олега Ольжича. Польська сторона вважає таке рішення болісним для двосторонніх відносин і таким, що загострює суперечки довкола складної історичної спадщини.
За словами Радослава Сікорського, Святослав Шеремета був одним з авторів ідеї щодо тематичного року. Очільник польського зовнішньополітичного відомства також пов’язав українського посадовця з реконструкцією дивізії «Галичина» Ваффен-СС. Водночас сам конфлікт навколо рішення Львівської обласної ради має ширший характер, адже стосується не лише конкретного чиновника, а й підходів України та Польщі до оцінки подій XX століття.
Що вирішила Львівська обласна рада
Рішення про проголошення 2027 року роком Романа Шухевича, Української повстанської армії та Олега Ольжича депутати Львівської обласної ради ухвалили під час сесії 20 жовтня. Ініціатори пропозиції наголошували на необхідності вшанувати діячів українського визвольного руху, які, на їхню думку, відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність України.
Для Львівщини тема Української повстанської армії має особливе суспільне значення. У регіоні регулярно проводять меморіальні заходи, наукові дискусії та культурні події, присвячені національно-визвольному руху. Прихильники рішення обласної ради вважають, що відзначення ювілейного або тематичного року може сприяти популяризації української історії, вшануванню полеглих і поширенню знань про боротьбу за державність.
Водночас у Польщі постаті, пов’язані з УПА, сприймають крізь призму трагедії польського цивільного населення на Волині та в інших регіонах. Польські політики традиційно вимагають від української сторони чіткої оцінки злочинів проти поляків, належного вшанування жертв і недопущення героїзації людей, яких у Польщі вважають відповідальними за насильство. Саме ця відмінність у трактуванні історії стала основою нової дипломатичної суперечки.
У заяві Радослава Сікорського згадується Роман Шухевич, якого польський міністр назвав командиром УПА та пов’язав із наказами про виселення і вбивство поляків. Такі формулювання демонструють позицію офіційної Варшави щодо рішення Львівської обласної ради. Українська сторона, зі свого боку, наголошує на ролі Шухевича в боротьбі проти нацистського та радянського тоталітарних режимів і трактує його передусім як учасника українського визвольного руху.
Реакція польської влади на рішення про рік УПА
Заява міністра закордонних справ Польщі стала продовженням критики, яку раніше висловили інші представники польського уряду. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що проголошення 2027 року роком УПА у Львівській області шкодить відносинам двох держав. На його думку, рішення українського регіонального органу влади не відповідає принципам взаємної чутливості, необхідної для діалогу між Україною та Польщею.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск також розкритикував рішення Львівської обласної ради. Його позиція свідчить, що питання не залишилося на рівні заяв окремих польських політиків, а набуло значення для урядової політики Варшави. У такій ситуації історична дискусія може впливати на інші напрямки українсько-польських контактів, зокрема на політичний діалог, співпрацю місцевих органів влади та гуманітарні проєкти.
Можливе внесення Святослава Шеремети до списку небажаних осіб означатиме персональні обмеження на в’їзд до Польщі. Такий крок є політичним сигналом і демонструє готовність польської влади реагувати на рішення українських регіонів, якщо вони, на думку Варшави, суперечать польському баченню історичної пам’яті. Водночас ідеться саме про позицію польської сторони, тоді як остаточні юридичні наслідки залежатимуть від оформлення відповідного рішення та його застосування.
Ситуація навколо Святослава Шеремети показує, наскільки чутливими залишаються питання національної пам’яті у відносинах України та Польщі. Навіть рішення обласної ради може мати міжнародний резонанс, якщо воно стосується постатей і організацій, оцінка яких у двох країнах кардинально відрізняється. Для Києва та Варшави це створює додаткову потребу в прямому діалозі, щоб історичні суперечки не перетворювалися на постійне джерело політичної напруги.
Історична пам’ять як чинник українсько-польських відносин
Україна та Польща мають спільний досвід боротьби з тоталітарними режимами, однак пам’ять про минуле в кожній країні формувалася по-різному. Для значної частини українського суспільства Українська повстанська армія є символом опору та прагнення до незалежності. У польському суспільстві УПА часто асоціюється з насильством проти польського населення. Обидві оцінки залишаються важливими для внутрішньої політики, освіти, культури та публічних комеморацій.
Через це питання про проведення року УПА потребує особливо виваженого підходу. Будь-які меморіальні заходи можуть сприйматися не лише як внутрішня культурна політика Львівщини, а й як сигнал сусідній державі. Якщо такі рішення ухвалюються без попередніх консультацій, вони здатні посилити взаємні звинувачення та ускладнити пошук спільної мови щодо ексгумації, поховань і вшанування жертв минулих конфліктів.
Водночас дипломатична реакція Польщі не скасовує права української громади на власне бачення історії та вшанування діячів визвольного руху. Ключовим питанням залишається те, у якій формі це відбуватиметься. Відкриті дискусії, участь істориків, доступ до архівів і повага до пам’яті жертв можуть допомогти уникнути спрощених оцінок та політизації складних сторінок минулого.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від реакції української та польської влади, а також від готовності сторін відокремити історичні дослідження від ситуативної політичної конфронтації. Рішення про 2027 рік у Львівській області вже стало причиною різких заяв на найвищому рівні. Тепер воно може вплинути й на персональний статус Святослава Шеремети, якого польський міністр назвав автором ініціативи про рік УПА.
Конфлікт довкола цієї ініціативи засвідчує, що українсько-польські відносини потребують не замовчування суперечностей, а системної роботи з історичною пам’яттю. Для обох країн важливо зберігати можливість діалогу, навіть коли оцінки минулого залишаються протилежними. Саме від цього залежатиме, чи стане тема 2027 року черговим чинником політичного загострення, чи поштовхом до серйознішого обговорення спільної та болючої історії.