Роксолана Мережко
Історія військовослужбовця з позивним «Шекель» — це шлях від дитячого оркестру та важкого року до служби у 5 штурмовій бригаді. Колись його зброєю були барабанні палички, ритм і сцена, а сьогодні — військовий досвід, відповідальність за побратимів і готовність виконувати бойові завдання. У цьому інтерв’ю він розповідає про музику, армійський гарт, повернення до війська після звільнення, віру та плани на життя після перемоги.
Від барабанів і рок-сцени до військового оркестру
Як розпочалося твоє знайомство з музикою?
Музика з’явилася в моєму житті ще в дитинстві. Коли мені було вісім років, я почав ходити до дитячого оркестру і грав на ударних інструментах. Це був перший досвід, який згодом переріс у серйозніше захоплення та професійне навчання. Уже в дорослому віці я вступив до коледжу культури і мистецтв.
Після навчання були рок-гурти, кавер-бенди, виступи у пабах і студентських андеграундних клубах. Ми грали важку музику, зокрема хеві-метал. Для мене це була не просто розвага, а спосіб висловлювати емоції та переживання. У музиці можна передати те, що іноді складно пояснити словами.
Чому саме ударні інструменти?
Барабани завжди приваблювали мене своєю енергією. З одного боку, для початку не потрібно одразу занурюватися в складну гармонію чи теорію музики. Важливо розуміти базові принципи, правильно налаштувати інструмент і відчути ритм. З іншого боку, ударні — надзвичайно складний напрям. Руки та ноги можуть одночасно виконувати різні партії, а музикант має зберігати точність, координацію та внутрішній темп.
Коли все виходить, барабани стають основою композиції. Вони задають рух, напругу і настрій. Мені подобалося, що в цьому інструменті поєднуються фізична сила, концентрація і творчість.
Певний час я працював за фахом у Національній гвардії. Брав участь в урочистих заходах як артист військового оркестру, грав на ударних. Це був важливий досвід, адже він поєднав музику з військовим середовищем. Тоді я ще не міг передбачити, наскільки суттєво армія вплине на все моє подальше життя.
Чому у вісімнадцять років ти вирішив піти служити в зоні АТО?
На той момент я відчував, що мені бракує зрілості та внутрішньої загартованості. Я думав, що армія допоможе мені стати сильнішим, дисциплінованішим і відповідальнішим. Це було рішення, у якому поєдналися особистий вибір та бажання перевірити себе.
Військова служба стала своєрідною школою життя. Вона вчить діяти не лише тоді, коли є настрій або натхнення, а й у складних обставинах, коли втома, страх і невизначеність стають частиною кожного дня. Армія дала мені базове розуміння того, ким я є і на що здатен.
Повернення до війська та позивний «Шекель»
У 2019 році ти звільнився зі служби. Як проходив пошук себе в цивільному житті?
Я звільнився за сімейними обставинами. Після цього розпочався новий етап, коли потрібно було зрозуміти, чим займатися далі. Музика залишалася важливою частиною мого життя, але це досить специфічний професійний напрям. Тому я вирішив спробувати себе в інших сферах — зокрема, у торгівлі та маркетингу.
Військовий досвід нікуди не зник, але в цивільному житті його доводилося застосовувати по-іншому. Організованість, здатність працювати в команді, витримка та відповідальність допомагали у щоденних справах. Водночас я намагався будувати нову професійну траєкторію і зрозуміти, яким хочу бачити власне майбутнє.
Що змінилося 24 лютого 2022 року?
Повномасштабне вторгнення стало моментом, після якого вже неможливо було жити так, ніби нічого не відбувається. Я розумів, що маю певні навички та бойовий досвід, а отже, не маю права залишатися осторонь. Для людини без військової підготовки повернення до війська могло бути набагато складнішим. Я ж знав, із чим приблизно доведеться зіткнутися.
Рішення приєднатися до Сил оборони України було продиктоване совістю. Я не вважаю себе якимось винятковим воїном, але мав розуміння військової справи та усвідомлював власну відповідальність. Так я знову опинився у війську, вже в умовах повномасштабної війни, і нині служу у 5 штурмовій бригаді.
Як з’явився позивний «Шекель»?
Цей позивний пов’язаний із моїм ставленням до єврейської громади та зацікавленням єврейською культурою. Мені близькі її підходи до управління фінансами, планування та відповідального ставлення до ресурсів. Я сам цікавлюся економікою, тому позивний, пов’язаний із назвою єврейської валюти, сприймаю як символ добробуту, мудрості та прагнення до розвитку.
Позивний у війську — це не просто слово, яким до тебе звертаються. Він стає частиною твоєї ідентичності в підрозділі. У моєму випадку «Шекель» нагадує про інтереси, цінності та життєві орієнтири, які існували ще до війни.
Ти також говориш про віру в Бога. Як вона сформувалася?
Моя віра почала зміцнюватися ще під час АТО. В окопах були ситуації, які я не міг пояснити для себе звичайним збігом обставин. Бували моменти, коли, здавалося, людина мала загинути, але якимось чином залишалася живою. Для мене це стало поштовхом до переосмислення багатьох речей.
На війні особливо гостро розумієш, наскільки крихким є життя. Віра не скасовує страху і не робить людину невразливою, але допомагає зберігати внутрішню опору. Вона дає змогу не втрачати сенс навіть тоді, коли навколо небезпека, втрати та постійна невизначеність.
Музика як опора на фронті та мрії після перемоги
Чи допомагає музичне минуле у військовому житті?
Безпосередньо на бойових завданнях музичні навички, звичайно, не замінюють військової підготовки. Але музика все одно залишається частиною мене. У нашій бригаді є побратими, які також мають стосунок до музики. Ми зустрічали музикантів і серед військових, і в інших підрозділах, тому поступово сформувалося своєрідне коло людей зі спільним досвідом.
Це дуже підтримує. Коли цілодобово думаєш про війну, небезпеку, завдання та відповідальність, важливо мати можливість поговорити про щось тепле й близьке. Музика нагадує про дім, дитинство, друзів і життя, яке існувало до фронту. Навіть коротка розмова про гурти, концерти чи інструменти допомагає на деякий час повернути відчуття нормальності.
Чи сумуєш за довоєнним життям?
Після початку повномасштабної війни моє світосприйняття змінилося. Тепер життя чітко розділяється на минуле і теперішнє — на те, що було до війни, і те, що відбувається під час неї. Раніше багато речей здавалися звичайними та гарантованими. Тепер я розумію їхню справжню цінність.
Війна змушує швидко дорослішати й переглядати пріоритети. Вона показує, наскільки важливими є люди поруч, можливість спілкуватися з рідними, мати час на відпочинок і просто планувати майбутнє. Ностальгія за минулим є, але вона вже не така, як раніше. Тепер це не лише сум за мирним життям, а й усвідомлення того, що після перемоги його потрібно буде будувати заново — сильнішим і справедливішим.
Яким бачиш своє життя після завершення війни?
Після перемоги я хочу подорожувати світом, побачити інші країни та отримати новий досвід. Війна навчила мене не відкладати життя на потім. Ніщо не є вічним, тому важливо цінувати те, що маєш зараз, і не втрачати можливостей.
Водночас я хочу повернутися до України та розвивати її тут. У моїх планах — власна справа, сім’я і мирне майбутнє. Я хотів би використати отриманий досвід для того, щоб будувати, а не руйнувати. Можливо, у цьому майбутньому знову буде місце музиці: для душі, для спілкування, для зустрічей із друзями або навіть для нового творчого проєкту.
Шлях від барабанної установки до штурмової бригади здається різкою зміною життя, але для «Шекеля» ці етапи не суперечать один одному. Музика навчила його тримати ритм, армія — витримувати напругу, а війна — цінувати кожен день. Його історія — про пошук себе, силу вибору та здатність зберігати людяність навіть у найважчих обставинах.