Пономарьова Мар'яна
Між Польщею та Україною спалахнув новий історичний скандал, пов’язаний із постаттю Романа Шухевича та діяльністю Української повстанської армії. Причиною загострення стало рішення Львівської обласної ради оголосити 2027 рік роком вшанування Шухевича та УПА. Для польської сторони така ініціатива виявилася неприйнятною, оскільки пам’ять про події українсько-польського протистояння залишається надзвичайно чутливою темою.
Рішення, ухвалене 20 жовтня, швидко вийшло за межі регіональної політики. Воно спричинило різку реакцію Варшави та стало черговим випробуванням для відносин між двома державами, які водночас мають спільні безпекові інтереси, підтримують тісні контакти й намагаються координувати дії в умовах повномасштабної війни росії проти України.
Чому постать Романа Шухевича викликає суперечки
Роман Шухевич є однією з найбільш суперечливих постатей української історії ХХ століття. Для частини українського суспільства він — командир українського визвольного руху, який боровся за незалежність України в умовах протистояння з нацистським і радянським режимами. Його ім’я пов’язують із прагненням створити незалежну українську державу та опором радянській окупації.
Водночас у Польщі Шухевича та УПА часто розглядають крізь призму трагічних подій на Волині та в інших регіонах, де загинули польські цивільні. Польська історична пам’ять наголошує на відповідальності українських націоналістичних формувань за насильство проти польського населення. Саме тому будь-які державні або регіональні ініціативи, спрямовані на урочисте вшанування керівників УПА, у Варшаві можуть сприйматися як нехтування пам’яттю жертв.
Українське та польське бачення цих подій істотно відрізняється. В Україні акцент часто робиться на боротьбі за незалежність, репресіях, радянській окупації та складному виборі, перед яким опинилися учасники визвольного руху. У Польщі на першому плані залишаються злочини проти цивільних, питання історичної відповідальності та необхідність вшанування загиблих. Через це одна й та сама постать у двох країнах може мати кардинально різне символічне значення.
Саме історична багатозначність постаті Шухевича перетворила рішення Львівської обласної ради на міжнародну проблему. Для Львова 2027 рік може бути нагодою нагадати про український опір і героїзм борців за державність. Для польської сторони така ініціатива виглядає як одностороння оцінка минулого, у якій недостатньо уваги приділено польським жертвам.
Як відреагували Варшава та Київ
Польська сторона відреагувала на рішення Львівської обласної ради різко. У Варшаві побоюються, що подібні кроки можуть ускладнити діалог про спільну історію та підірвати вже досягнуті домовленості щодо пошуку, ексгумації й гідного поховання жертв конфліктів минулого. Для Польщі питання історичної пам’яті є не лише академічною дискусією, а й важливою частиною суспільної та державної політики.
Особливо гостро польське суспільство реагує на використання символів УПА у публічному просторі. У багатьох польських родинах пам’ять про події на Волині передається з покоління в покоління, тому рішення про офіційне вшанування Шухевича сприймається не ізольовано, а в контексті особистих і національних трагедій.
Міністерство закордонних справ України згодом заявило, що не підтримує рішення Львівської обласної ради. Водночас українське відомство закликало польську сторону до стриманості. Така позиція демонструє прагнення Києва не допустити, щоб рішення місцевого органу влади переросло у масштабну дипломатичну кризу.
Для української влади принципово важливо розмежувати регіональну ініціативу та офіційну позицію держави. Львівська обласна рада має власне бачення історичної пам’яті, однак її рішення не обов’язково відображає підхід центральних органів влади. Саме тому МЗС України поспішило пояснити, що Київ не підтримує цю ініціативу, але водночас очікує від партнерів виваженої реакції.
Заклик до стриманості є спробою зберегти баланс між повагою до польської пам’яті та правом українців на власне бачення національної історії. Водночас така дипломатична формула не усуває головної проблеми — відсутності спільного підходу до оцінки подій, які відбувалися в роки Другої світової війни та після неї.
Чи може історичний конфлікт зашкодити відносинам
Новий скандал виник у момент, коли Польща та Україна залишаються важливими партнерами у сфері безпеки. Повномасштабна війна росії проти України змусила Київ і Варшаву тісніше співпрацювати, однак навіть стратегічне партнерство не скасовує складних питань минулого. Навпаки, на тлі активної взаємодії історичні суперечки можуть отримувати додатковий політичний резонанс.
Найбільший ризик полягає в тому, що історичні заяви та символічні рішення можуть вплинути на практичні відносини. Йдеться про контакти між урядами, взаємодію місцевих громад, культурні проєкти та діалог щодо пошукових робіт. Якщо кожна сторона наполягатиме виключно на власній версії минулого, переговори можуть зупинитися або перетворитися на обмін взаємними звинуваченнями.
Водночас нинішня ситуація не обов’язково означає остаточний розрив чи тривалу дипломатичну кризу. Україна вже дистанціювалася від рішення Львівської облради, а польська реакція може стати приводом для нового раунду переговорів про спільне вшанування жертв. Важливо, щоб обговорення не обмежувалося суперечками навколо окремих прізвищ і символів, а включало питання доступу до місць поховань, встановлення пам’ятних знаків та проведення досліджень.
Для подолання конфлікту потрібен підхід, у якому пам’ять про українських борців за незалежність не заперечує трагедії польського цивільного населення. Так само визнання злочинів проти поляків не повинно автоматично означати заперечення всього українського визвольного руху. Історія регіону складна, а спроби подати її лише в категоріях абсолютних героїв і злочинців зазвичай не допомагають досягти порозуміння.
Скандал навколо рішення Львівської обласної ради показав, наскільки вразливими залишаються українсько-польські відносини у сфері історичної пам’яті. Для Києва це сигнал, що регіональні ініціативи можуть мати міжнародні наслідки. Для Варшави — нагадування, що реакція на болючі теми потребує не лише принциповості, а й дипломатичної обережності.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від готовності обох сторін до відкритого діалогу. Якщо Україна та Польща зможуть поєднати повагу до власних національних пам’ятей із визнанням болю сусіда, нинішній конфлікт може стати не початком нового протистояння, а поштовхом до серйознішої розмови про спільну історію. Проте для цього політичним силам і громадським діячам доведеться відмовитися від використання минулого як інструменту короткострокової мобілізації суспільства.