Сергій Пономарьов
Президент США Дональд Трамп, ймовірно, відчуває відверту неприязнь до президента України Володимира Зеленського. Ця ворожість бере початок ще з часів першого президентського терміну Трампа. Тоді відмова української влади брати участь у схемі розслідування щодо Джо Байдена призвела до першого імпічменту Трампа.
Саме тому нинішні заяви американського лідера про Україну та її президента складно розглядати лише як ситуативну реакцію на перебіг війни. За зовнішньою різкістю політичних висловлювань може стояти давній особистий конфлікт, посилений образою, відчуттям політичної несправедливості та переконанням Трампа, що українська сторона свого часу завдала удару по його репутації.
The Atlantic: звідки походить конфлікт Трампа із Зеленським
Як зазначають американські оглядачі, ключовою подією стала розмова між Трампом і Зеленським у 2019 році. Американський президент вимагав від української влади розслідувати діяльність Джо Байдена та його сина Гантера Байдена. У Вашингтоні ці вимоги сприйняли як спробу використати зовнішню політику для внутрішньополітичної боротьби напередодні президентських виборів.
Українська влада не погодилася перетворювати державні інституції на інструмент американського виборчого протистояння. Після оприлюднення інформації про розмову розпочалася політична криза, яка завершилася першим імпічментом Дональда Трампа. Хоча Сенат не усунув його з посади, сам процес став серйозним ударом по його президентству та залишив глибокий слід у політичній пам’яті Трампа.
Для Зеленського та його команди відмова від участі в такій кампанії була питанням державної обережності. Україна не хотіла опинитися заручником американської внутрішньої політики, особливо в умовах протистояння з росією та залежності від підтримки Сполучених Штатів. Водночас Трамп міг сприйняти цю позицію зовсім інакше — як особисту невдячність або свідоме протистояння.
Імпічмент не зник із політичної пам’яті Трампа. Для нього ця історія стала символом змови опонентів, несправедливого ставлення медіа та небажання союзників допомогти у боротьбі з політичними конкурентами. Зеленський, хоч і не був ініціатором американського розслідування, опинився в центрі подій і став одним із головних персонажів тієї кризи.
Особисті образи та прагматичний розрахунок
Антипатія Трампа до Зеленського може мати не лише емоційний, а й політичний вимір. Дональд Трамп відомий схильністю персоніфікувати міжнародні відносини. Він часто оцінює лідерів інших держав не тільки за їхньою політикою, а й за тим, наскільки вони демонструють особисту лояльність, готовність визнавати його роль та підтримувати його політичний стиль.
Зеленський натомість став одним із найпомітніших світових лідерів, які наполягають на необхідності постійної американської допомоги Україні. Його публічні звернення, заклики до посилення санкцій проти росії та вимоги передати сучасне озброєння можуть сприйматися Трампом як тиск. Американський президент може вважати, що Київ недостатньо демонструє вдячність за підтримку Вашингтона або намагається втягнути США у війну на умовах України.
Однак за гострою риторикою стоїть і цілком прагматична боротьба за політичний вплив. Для Трампа важливо показати американським виборцям, що саме він здатен ухвалювати рішення щодо зовнішньої політики. Зеленський, зі свого боку, намагається переконати міжнародних партнерів у тому, що безпека України безпосередньо пов’язана з безпекою Європи та всього демократичного світу.
Ці підходи майже неминуче породжують напруження. Українська сторона говорить мовою безпеки, міжнародного права та довгострокових гарантій. Трамп часто використовує мову угод, вигоди, витрат і політичної ефективності. Коли такі різні системи координат стикаються, персональні конфлікти можуть швидко перерости у серйозні дипломатичні проблеми.
Водночас не варто пояснювати всі рішення американського президента лише особистою неприязню. Політика США щодо України залежить від Конгресу, позиції виборців, оцінок військових радників, стану американської економіки та ширшого бачення майбутнього міжнародного порядку. Проте особисте ставлення лідера держави здатне впливати на тон переговорів, пріоритети адміністрації та готовність іти на компроміси.
Чому це важливо для України
Для Києва потенційний конфлікт між Трампом і Зеленським є серйозним викликом. Україна не може дозволити собі залежати від особистих симпатій чи антипатій окремих політиків, навіть якщо йдеться про президента Сполучених Штатів. Саме тому українській дипломатії доводиться шукати підтримку не лише в Білому домі, а й у Конгресі, європейських столицях, міжнародних організаціях та суспільствах країн-партнерів.
Важливим завданням для української влади є також збереження максимально стриманої публічної комунікації. Будь-яка різка відповідь на слова Трампа може бути використана його політичними опонентами або прихильниками як доказ нібито невдячності Києва. Водночас надмірна поступливість створює ризик втрати власних інтересів під час переговорів про військову допомогу, гарантії безпеки та можливі домовленості щодо завершення війни.
Позиція Зеленського полягає в тому, що мир не може бути досягнутий ціною капітуляції України. Трамп, своєю чергою, прагне продемонструвати здатність швидко завершувати міжнародні конфлікти та укладати масштабні політичні угоди. Якщо ці цілі не будуть узгоджені, особисте напруження між двома лідерами може стати додатковим фактором нестабільності.
Головний висновок полягає в тому, що ставлення Трампа до Зеленського сформувалося під впливом кількох чинників. Серед них — події, пов’язані з першим імпічментом, відсутність очікуваної політичної лояльності, різне бачення війни та конкуренція за вплив на громадську думку. Відтак нинішня антипатія має глибші причини, ніж звичайні розбіжності між главами держав.
Для України це означає необхідність діяти системно й далекоглядно. Київ має зміцнювати двопартійну підтримку у США, розширювати співпрацю з європейськими партнерами та послідовно пояснювати світові власну позицію. Особисті конфлікти політиків можуть змінюватися разом із політичними обставинами, але національні інтереси та потреба в надійній безпеці залишаються незмінними.