Тихон Гулевичук
Адміністрація президента США Дональда Трампа розглядає можливість розширення дипломатичного формату щодо завершення війни в Україні. Йдеться не лише про потенційні прямі переговори між Києвом і Москвою, а й про залучення до процесу європейських держав та проведення ширших багатосторонніх консультацій. У Вашингтоні прагнуть використати останні контакти з Україною та країнами Європи для підготовки подальшого діалогу з росією.
Ключовою ціллю Сполучених Штатів називають організацію тристоронньої зустрічі за участю України, росії та США. Водночас американська сторона допускає, що мирний процес може вийти за межі формату трьох країн. Такий підхід передбачає участь держав, які можуть вплинути на гарантії безпеки, відновлення України та формування нової системи європейської стабільності.
Що відомо про переговори в Норвегії
Переговори, що відбулися в Осло 20 жовтня, стали одним із важливих етапів підготовки майбутніх дипломатичних контактів. У зустрічі брали участь президент України Володимир Зеленський, спеціальні представники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер, а також керівники Норвегії та Фінляндії. За оцінкою американської сторони, розмова була продуктивною і конструктивною.
Під час консультацій українська делегація представила нові ідеї та пропозиції, які детально обговорили учасники зустрічі. Американські представники заявили про значний прогрес у виробленні скоординованого підходу до подальшої взаємодії з росією. Водночас сторони, за їхніми словами, сформували спільне бачення практичних кроків, які можуть наблизити припинення бойових дій.
Окрему увагу приділили довгостроковим гарантіям безпеки для України. Це питання залишається одним із найскладніших у будь-яких переговорах про завершення війни, адже Києву потрібні не лише політичні заяви, а й зрозумілі механізми реагування на можливу нову агресію. Саме тому гарантії безпеки можуть стати центральним елементом майбутньої мирної угоди.
Також учасники зустрічі обговорювали план економічного відновлення та розвитку України після завершення війни. Йдеться про залучення інвестицій, відновлення критичної інфраструктури, підтримку промисловості, енергетики й транспортної системи. Економічне процвітання розглядається не тільки як спосіб відбудувати зруйновані регіони, а і як важлива складова довгострокової безпеки держави.
Ще одним напрямом стала майбутня європейська архітектура безпеки. Її створення має забезпечити більш стійку систему взаємодії між Україною, європейськими країнами та Сполученими Штатами. У цьому контексті роль Норвегії та Фінляндії може бути особливо важливою, оскільки обидві держави мають значний досвід у питаннях оборони, регіональної безпеки та співпраці з партнерами.
Хто може долучитися до ширших переговорів
Потенційне розширення переговорного формату означає, що до нього можуть бути залучені не лише Україна, США та росія. У Вашингтоні говорять про важливість європейської участі, адже саме Європа безпосередньо відчуває наслідки війни, приймає мільйони українців, підтримує українську економіку та відіграє значну роль у зміцненні обороноздатності Києва.
Серед можливих учасників консультацій можуть розглядатися Норвегія та Фінляндія, представники інших європейських країн, а також держави, здатні допомогти з гарантіями виконання майбутніх домовленостей. Їхня участь може бути потрібною під час обговорення контролю за припиненням вогню, гуманітарних питань, обміну полоненими, повернення депортованих українських дітей і відновлення зруйнованих територій.
Водночас саме по собі розширення переговорів не гарантує швидкого досягнення миру. Найбільшим викликом залишається позиція кремля. Росія має погодитися не лише на участь у зустрічі, а й на предметне обговорення умов припинення війни. Для України принциповими питаннями залишаються територіальна цілісність, надійні гарантії безпеки та недопущення повторення агресії.
Американська стратегія передбачає, що спочатку представники США мають передати Москві напрацювання, сформовані під час переговорів з Україною та європейськими партнерами. Після цього можна буде оцінити реакцію російської сторони та зрозуміти, чи існують передумови для прямої тристоронньої зустрічі. Якщо діалог розпочнеться, до нього можуть поступово додаватися інші держави.
Які завдання ставлять перед собою США
За словами американського чиновника, спецпредставник Дональда Трампа Стів Віткофф має обговорити з російським керівництвом пропозиції, напрацьовані за участю України та Європи. Джаред Кушнер, який є зятем президента США, також має долучитися до контакту в онлайн-форматі. Мета Вашингтона полягає в тому, щоб перевірити можливість переходу від окремих консультацій до безпосередніх переговорів між сторонами війни.
Для адміністрації Трампа важливо продемонструвати дипломатичний прогрес і сформувати рамку, у межах якої можна буде обговорювати припинення бойових дій. Однак така рамка має враховувати інтереси України, оскільки будь-які домовленості без участі Києва не матимуть достатньої легітимності та не зможуть забезпечити тривалу стабільність.
Президент Володимир Зеленський після переговорів у Норвегії підтвердив, що питання гарантій безпеки було одним із центральних. За його словами, відповідні напрацювання американський представник мав передати російській стороні. Президент Фінляндії Александр Стубб також повідомив про появу спільного бачення окремих елементів можливого врегулювання, яке планували представити Москві.
Водночас Дональд Трамп продовжує публічно закликати Україну погодитися на мирну угоду з росією, попереджаючи про можливе подальше погіршення ситуації. Для Києва такі заяви створюють додатковий дипломатичний тиск, проте українська влада наголошує, що мир має бути справедливим і гарантувати безпеку країни в майбутньому.
Найближчі контакти між представниками США та росії можуть показати, наскільки кремль готовий до реальних компромісів. Якщо Москва продемонструє конструктивний підхід, переговори можуть перейти до ширшого формату за участю України та європейських партнерів. Якщо ж російська сторона наполягатиме на ультиматумах, дипломатичний процес залишатиметься складним, а питання завершення війни потребуватиме подальшої міжнародної координації.