Його дід воював із фашизмом, а він вже восьмий рік бореться із рашизмом: історія командира Олександр Вдовиченко

Командир 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олександр Вдовиченко керував бригадою, яка боронила Київ. А його дід - воював у радянський армії проти нацизму, йдеться в ТСН.

Невеличке селище Мощун могло стати воротами на Київ для окупантів. Гостомельський аеродром, куди від початку повномасштабного вторгнення висаджувався ворожий десант тут у кількох кілометрах, а в лісах, через річку Ірпінь росіяни розгортали пантонну переправу, прикриваючись пострілами артилерії.

Сюди вони кинули підрозділи військ, які в Росії вважали найелітнішими. Та українські військові показали – вони кращі. Своєю мужністю, досвідом війни та новітньою зброєю. «Ми противника переважаємо в 10 разів тим, що боримось за свою землю, за своїх дітей і майбутнє, а з цією зброєю в рази – бо вона новітня і технологічна. Але для всього треба люди», - каже військовий.

Ця спроба штурму Києва неабияк перегукується із боями під час Другої світової на околиці столиці. Про них, Олександр Вдовиченко, не лише читав у книжках з історії, а й чув від свого діда, який тоді воював. У 1943-му саме в цих лісах був розгорнутий Лютіжський плацдарм, згадки про ті бої і досі тут. «Дот номер 510. Однозначно у цьому доті були і українці і росіяни. Воювали проти нацизма і фашизма. А зараз ми, як вони кажуть, із старшим братом. Але це не старший брат, вони убогі. Орда. Абсолютне зло», - додає чоловік.

Міцна бетонна будівля всередині пронизана арматурою тоді рятувала оборонців України від німецьких нацистів. Тепер послужила гарним укриттям від іх російських окупантів. «Сюди люди перебігати від дороги. І пересувались у напрямку села Мощун», - розповідає боєць.

А їх росіяни сипали майже невпинно, не шкодуючи ані будинки цивільних, ані їхні життя. Усі жахливі злочини окупантів проти українців вже карбуються у світовій історії під назвою «рашизм». Воно означає ідеологію не лише влади Кремля, а й російського суспільства. Олександр упевнений, якби його дід застав цю війну, був би на боці України. Точно був гордий за свого онука, який обрав стати офіцером у збройних силах.

Війна для Олександра почалась у 2014 році. І вже тоді знав, вирішальна битва за Україну ще попереду. «Київ ми відстояли. Попереду війна. Важка війна», - каже він.

Але у нас значна перевага, не лише у новітній зброї та підтримці України усім світом. А найперше в людях, які точно знають, що за ними їхні сім’ї та дім.

«Це наша народна війна. Якщо ми вистоїмо, а ми вистоїмо проти цього зла, яке повзе на нашу землю, то ми будемо жити по-нішому. Як люди», - додає військовий.

Читайте також:

Ворог закидує Миколаїв забороненими касетними бомбами і обстрілює цивільних із літаків

В Одесі прозвучала одразу сім вибухів: рятувальники працюють у місцях влучань

До України піде паливо через румунський та польські порти: ціни стабілізують