Бажання порозумітися з Путіним на Заході нікуди не зникло. Його не послабила, надто сказати – навіть не зруйнувала – успішна українська операція на Курщині, яка, здавалося б, мала не те, щоб посунути «червоні лінії» Путіна, а й вщент їх зруйнувати. Натомість в Адміністрації Байдена й досі не дає Україні дозвіл на удари далекобійними ATACMC (які, до, не можуть дістатися до Москви) по цілях вглибини території Росії. Так, днями Reuters з'явилося, що Білий дім наблизився до схвалення рішення про надання Україні ракети JASSM для F-16. «Їхній запуск із пунктів ближнього кордону України з Росією міг би дозволити вражати військові об’єкти навіть у російських містах Воронеж і Брянськ. Це серйозно ускладнити здатність Росії підтримувати її наступні операції та значно забезпечити Україні стратегічну перевагу», – зазначає Reuters, додаючи, що оголошення про надання цих ракет Вашингтон може оцінити вже цю осінь. Найімовірніше, Адміністрація Байдена ухвалила це рішення вже після вибору 5 листопада. Проте, поки що не зрозуміло, яку з двох типів ракета JASSM випускає Україна: дальністю 370 км або 800 км; та чи отримують ЗСУ дозвіл бити ними по цілям вглибині Росії. Із самого початку повномасштабної війни проти Росії України США постійно накладали обмеження чи-то на надання певних видів озброєнь, чи-то на їхнє використання, не даючи ЗСУ завдати дійсно суттєвих втрат ворогу. Хто пов'язує це зі страхом у ключових західних столицях перетнути сумнозвісну "червону лінію" Путіна, за якою починається ядерний конфлікт. Дехто доводить, що США просто не зацікавлені в швидкій і цілковитій поразці Москви, прагнучи варити "російську жабу" безкоштовно. Інші ж кажуть, що за допомогою дозованої військової підтримки та постійного опору ЗСУ Захід хоче тримати Росію в постійному напруженні, щоб Путін був більш зговірливим з інших питань. Можливо наші союзники переслідують усі ці цілі одночасно, ще й виграючи таким чином час для себе, бо для переведення своїх ОПК, хоча б на напіввійськові рейки теж потрібен час і ресурси. Але, що робити Україні? Наші ресурси, як це помилково може здаватися на Заході, не нескінченні. Ми не можемо вічно стримувати ворога, який чисельно нас переважає. Без дієвих гарантій безпеки (а це стабільна військова допомога, миротворчий контингент на лінії розмежування тощо) на переговори з Росією та заморозку війни ми теж не можемо піти, бо Росія перегруповується, накопичує сили й вдарить знову. Про які сценарії подальшого розвитку війни говорять на Заході, особливо напередодні виборів у США? До чого більше схиляються наші партнери: чергового умиротворення Путіна чи продовження війни? Про три основні шляхи розвитку подій читайте в матеріалі ТСН.ua. Сценарій №1: переговори та заморозкаРаніше, аналізуючи можливі сценарії подальшого розвитку війни, ТСН.ua вже писав, що в Україні не в повній мірі оцінили, як на Заході сприйняли провал нашого контрнаступу у 2023 році, що не трансформувалося в надання нам ще більшої кількості зброї. Страх ескалації, помножений на небажання пояснювати своїм суспільствам, чому треба збільшувати оборонні видатки, породив величезну хвилю дискусій про необхідність пошуку компромісів за столом переговорів з Росією, що є де-факто згодою на територіальні поступки. Частково ці розмови стихли після початку української операції на Курщині. Бо до цього у Вашингтоні точилася дискусія, чи треба Джо Байдену, який вже не буде балотуватися, якось вирішити питання війни Росії проти України ще до інавгурації наступного американського президента 20 січня 2025 року, навіть за рахунок територіальних поступок з боку України.Після перенесення війни на територію Росії, ці пропозиції дещо змінилися. І це можна побачити по дискусії у провідних західних медіа щодо двох основних питань: надання Україні дозволу бити далекобійною західною зброєю по цілям вглибині території Росії; та, що Путін не змінив своїх першочергових цілей у війні проти України, тому перемогти його буде дуже важко, якщо взагалі неможливо. Багато хто із західних експертів доводить, що українська операція на Курщині потроху сповільнюється, в той час як російські війська продовжують просуватися до Покровська на Донецькому напрямку, який ось-ось впаде. В статті для британського видання The Times професор оборонних досліджень Королівського коледжу Лондона Майкл Кларк навіть припускає, що російські війська можуть захопити всю Донеччину й навесні 2025 року загрожувати Дніпропетровщині. Все це підігрівається статтями американських експертів, наприклад Стівена Біддла з Колубійського університету у Foreign Policy, що стратегічно дозвіл ЗСУ на удари вглиб російської території не змінить траєкторію війни. "Україні треба буде розгорнути свої нові можливості у великих масштабах, одразу інтегруючи їх із наземним маневром для прориву російських ліній оборони. Виконати це непросто. Влітку 2023 року під час наступальної операції українські військові не продемонстрували здатності координувати сили такого масштабу, який необхідний для рішучого прориву. США вважали, що проблема в недостатній підготовці українців. Зброя більшої дальності зробила б цю координацію ще більш складною", - додає експерт. У середу, 4 вересня, координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що 90% літаків, які Росія використовує для керованих авіабомб і ракетних ударів дальньої дії, розташовані більш ніж за 300 км від українського кордону. Тому, мовляв, у дозволі бити далекобійною західною зброєю далі, ніж російське прикордоння, немає сенсу. Проте, чому б, наприклад, Адміністрації Байдена все ж не надати ЗСУ дозвіл вдарити спочатку по цим 10% цілей?
Тим паче, судячи з публікацій у західній пресі, Іран за крок до передачі Росії своїх ракет Dezful, які можуть бути ще більш небезпечними за "Іскандери". Проте, схоже, що для мінімізації ризиків ескалації до виборів у США 5 листопада, а також після них, Вашингтон навряд чи ухвалить це рішення, радше йдучи у фарватері підведення України до неминучості переговорів шляхом надання дозованої військової допомоги. І поки Америка, а за нею й ключові країни ЄС, сповідують цей принцип, Москва через різних експертів і спікерів вкидає в західний інформаційний простір тезу, що "Росію неможливо перемогти", тому краще не боротися взагалі. Сценарій №2: режим фортецяУ статті про українську операцію на Курщині, яка триває вже місяць, Le Monde пише, що блискавичний прорив ЗСУ зруйнував переконання в головах більшості на Заході, що війна начебто зайшла у повний глухий кут. Проте, як і у випадку з провалом українського контрнаступу у 2023 році, це автоматично не трансформувалося в бажання наших партнерів надати нам більше зброї і зняти всі заборони. Повторюючи фразу "Україна має сама вирішувати, коли починати переговори", можна припустити, що й у 2025 році Захід продовжуватиме надавати рівно стільки зброї, щоб ми трималися й оборонялися, а не завдавали Росії болючих ударів, які можуть переломити хід війни. "Україна не може виграти без зовнішньої допомоги. Це залежить від нашого бажання та лідерства. Якщо ми хочемо, щоб українці переважали на полі бою, ми маємо їм дозволити принести війну на територію Росії", - сказав на конференції GLOBSEC на минулих вихідних у Празі очільник Генштабу ЗС Чехії, генерал-лейтенант Карел Ржека. Проте, чи удари вглиб російської території - це шлях до перемоги України? Ні, це радше шлях до більш ефективної оборони та надійного захисту України від російських ударів, щоб ми змогли вийти на переговори з Росією з позиції сили. Бо саме це є єдиним можливим варіантом закінчення війни в головах наших ключових західних союзників, передовсім США та Німеччини. Чи, все ж, із позиції слабкості України? Саме таке запитання днями у Facebook поставила директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук:"Чи дійсно всі наші ключові партнери бажають нам вийти на рівень, коли ми зможемо вийти на переговори з позиції сили? Чи, можливо, в деяких ключових для нас кабінетах, зокрема й нетрадиційної овальної форми, домінує думка, що переговори можливі тільки з позиції слабкості України? І, чим слабша позиція України, тим ці переговори реальніші? Бо з позиції сили, мовляв, Україна буде націлена на подальшу боротьбу, на нові наступи, на капітуляцію РФ, на будь-що, але точно не на початок перемовин, особливо, якщо ці перемовини є по суті дипломатичним прикриттям капітуляції". Тож, виходячи з цього, дуже добре, якщо після американських виборів військова й фінансова підтримка України у 2025 році буде принаймні на чинному рівні, щоб зберігати "режим фортеці", коли ми добре обороняємося, але не просуваємося вперед. Виступаючи на конференції GLOBSEC, чинний командувач EUROCORPS Пьотр Блазеуш закликав позбутися страхів щодо ризиків ескалації з боку Росії, чим постійно лякає Кремль. "Це не ескалація - це спроможність України мати змогу себе захищати. І, я думаю, ми також є жертвами російської дезінформації і дуже хорошої пропаганди. Вся ця дискусія про ескалацію, використання ядерної зброї… Політично, багато урядів занепокоєні. Але ми бачимо підтвердження - нічого не сталося. Це в тій чи іншій мірі блеф", - додав Пьотр Блазеуш. Тому, ще одне завдання для наших західних партнерів у 2025 році - нарешті позбутися "червоних ліній", які навʼязав їм Путін, погрожуючи ескалацією. Крім цього, за словами Бена Годжеса, колишнього командувача Сухопутних сил США в Європі, на третьому році повномасштабної війни Адміністрація США досі не має чітко визначеної цілі в цій війні. І це є третім головним завданням для наших союзників у 2025 році.Сценарій №3: дочекатися проблем в РФДнями в інтервʼю американському телеканалу NBC News президент Зеленський заявив, що Курська операція - це початок, й успіх дуже близький до несподіванки. Останнім часом західні оглядачі, експерти та військові генерали кажуть, що це не остання несподіванка для Росії від ЗСУ. І, як вже писав ТСН.ua, головна російська проблема, яку оголила українська операція на Курщині, - це брак резервів. Москва перекидала туди свої війська навіть із Калінінграда. Не дивлячись на триваюче просування ворога на Донецькому напрямку, Росія потребує посилення мобілізації. Кремль вже підвищив зарплати контрактникам. Сума виплат за перший місяць, залежно від регіону, досягає $10-20 тис. Проте дедлайн таких виплат - 1 грудня. Й далі Путіну можливо доведеться оголошувати другу велику хвилю мобілізації, на кшталт тої, що вже була у вересні 2022 року, коли вони набирали більше 300 тис. "Якщо продовжиться затяжна війна, то не пізніше, ніж влітку 2025 року Росія зіткнеться з дилемою: або зупиняти це все, або оголошувати повторну масштабну мобілізацію", - заявляв очільник ГУР Міноборони Кирило Буданов ще на початку серпня.Про те, що Путін може піти на оголошення великої хвилі мобілізації в Росії вже до кінця 2024 року писав і Bloomberg. Це, на думку західних експертів і посадовців, може похитнути режим Путіна. Проте навряд чи це призведе до якихось кардинальних змін чи краху режиму. Дані опитування російського ВЦИОМ (хоча, навряд чи їм можна довіряти) в серпні, після початку української операції на Курщині, продемонстрували незначне падіння рейтингу кремлівського "фюрера": від 77,1% до 73,6%. На думку президента Чехії Петра Павла, війна Росії проти України триватиме доти, поки не знайдено достатньої сили, щоб переконатися в образі у неможливості досягнення своїх політичних цілей військовим шляхом. Не виключено, що конфлікт може перейти з гарячої фази в заморожену, яка триватиме роками. "Це може статися цього року, але може статися й наступного, а може й через багато років. Я радше вважаю, що за кілька років обидві сторони зрозуміють, що далі йти неможливо, й переговори відбудуться", - додав Петро Павел. Якщо досліджувати, що про подальші сценарії розвитку війни Росії проти України пише західна та експертиза, то, минулим роком, таких прогнозів значно змінилося. Горизонт планування зводиться до вибору в США 5 листопада. До цього привʼєднані й різні контраверсійні статті на кшталт "Росію неможливо перемогти", а "дозвіл Україну на удари західною далекобійною зброєю по Росії нічого не дадуть". Проте, нашим західним партнерам варто пам’ятати й про ставлення до можливих переговорів з РФ, до яких нас так шиляють, самих українців. Свіже опитування Фонду Демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва каже, що ні відмова від вступу до ЄС і НАТО, ні визнання окупованих територій частини РФ не підтримується переважною більшістю українців як поступка в обмін на початок війни. Саме тому союзникам України вже час: програмується зі стратегією підтримки України у війні проти Росії; якщо Захід так боїться ескалації, то це може бути політика "маленьких кроків", на кшталт української операції на Курщині, коли Захід не заперечував проти її проведення; зняти всі заборони на удари далекобійною зброєю вглиб території Росії; хай це спочатку буде 10% цілей, до яких діставатиме цю зброю, проте, оцінюючи результати, згодом після цього Україна зможе отримати ще більше далекобійних ракет; почати по-справжньому переконувати своє суспільство у необхідності збільшити оборонні видатки; зробити свої санкції проти Росії дійсно діючими, обрізавши шляхи їхнього обходу, й нарешті відмовившись від купівлі російського газу й нафти.