Цілі Путіна щодо України: окупувати ще більше територій, відрізавши від моря, і врятувати власний рейтинг

Одразу після рішення США дати "зелене" світло добудові "Північного потоку-2", Європа опинилася в епіцентрі трьох криз: енергетичної, міграційної та військової. І всі вони розгораються не без активної участі Російської Федерації.

У розпал захмарних цін на газ через штучне створення "Газпромом" дефіциту блакитного палива в Європі та підвищеного попиту в Азії, на сполох почали бити Сполучені Штати, попереджаючи про підозрілу військову активність Росії біля українських кордонів.

Буквально за тиждень на польсько-білоруському кордоні розгортається міграційна криза, в якій США, Велика Британія, Польща та країни Балтії вбачають тінь Путіна. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вважає все це складовими гібридної війни РФ.

Сумнівів у тому, що це спецоперація Кремля, майже немає. Хоча б з огляду того, як все це підігріває російська пропаганда. Які ж цілі переслідує Володимир Путін, зокрема щодо України?

ТСН.ua виділив п’ять основних:

дестабілізувати нашу країну зсередини;

окупувати ще більше українських територій;

змусити Київ підписати ще більш невигідний "Мінськ-3";

врятувати власний рейтинг;

та, за допомогою цього геополітичного шантажу, виторгувати запуск "Північного потоку-2" та інші геополітичні "пряники" у США та ЄС.

Разом з експертами ТСН.ua проаналізував кожен із цих сценаріїв, імовірність їхньої реалізації, та що робити Україні, щоб зламати плани Путіна.

Дестабілізувати Україну зсередини

Не можна сказати, що це якась нова ціль Путіна. Кремлівська машина займається цим вже 30 років. Активна фаза почалася 2014 року, коли Росія окупувала Крим та пішла на військову інтервенцію на Донбасі. Власне на зовнішній загрозі і тримається вся російська внутрішня політика і рейтинг хазяїна Кремля.

Путін дав чітко зрозуміти, що не говоритиме із Зеленським, поки він не капітулює. І Москва створює для цього власні умови, які б могли призвести до зміни влади в Україні.

За словами, директора програми "Російські та Білоруські Студії" Ради зовнішньої політики "Українська призма" Максима Хилька, скоротивши транзит газу і заблокувавши постачання казахського вугілля, Кремль провокує виникнення енергетичної кризи в Україні, вочевидь розраховуючи, що можливі перебої із електропостачанням і опаленням взимку матимуть наслідком зростання соціального невдоволення, яким кремлівська пропаганда не втратить нагоди скористатися.

"Розрахунок може бути на те, що кумулятивний ефект від низки соціально-політичних проблем на тлі загрози масштабного вторгнення російських військ підштовхуватиме українську владу до помилкових рішень, якими спробують скористатися не лише проросійські сили, але й інші опоненти Зеленського, рейтинг якого останнім часом і без того просів. У Москві вже неодноразово давали зрозуміти, що воліли б бачити в Україні іншу, більш готову до односторонніх поступок владу, тож не виключені спроби спровокувати дострокову відставку чинної", - каже ТСН.ua Максим Хилько.

Врятувати власний рейтинг

До кінця чергового президентського терміну Путіна залишилося зовсім мало. Так, змінами до конституції, він їх обнулив і може правити Росією хоч до самої смерті. Проте в березні 2024 року росіяни все ж підуть на виборчі дільниці. І судячи з того, як кремлівська пропагандистська машина почала піарити окремих друзів Путіна, маховик транзиту влади розкручений на повну потужність.

Проте навіть в такій автократичній країні, як Росія, влада мусить звітувати перед народом, демонструючи якісь здобутки. А які можуть бути досягнення, коли країна восьмий рік живе під західними санкціями за свої агресивні військові дії? Кремлівські технологи навіть намагаються виводити Путіна з теми вакцинації, щоб це не било по його рейтингу, свідомо підвищуючи градус страху до зовнішнього "ворога" в обличчі українців, американців та блоку НАТО, який наближається до російських кордонів.

Максим Хилько нагадує, що за даними опитування "Левада-Центру" у жовтні рейтинг Путіна впав до найнижчого за останні 9 років рівня − 53%, що вже помітно нижче, ніж довіра росіян до армії − 61%.

"Минулого разу аналогічно просівший рейтинг Путіна врятувала патріотична істерія на тлі окупації Криму і вторгнення на Донбас 2014 року. І хоча ситуація зараз суттєво інша, але постійно підживлюваний кремлівською пропагандою вірус "побєдобєсія" зберігає міцні позиції серед електоральної опори путінського режиму", - пояснює ТСН.ua Максим Хилько.

Окупувати більше територій

Власне, ціль Путіна загарбати ще більше українських територій можлива за реалізації двох попередніх сценаріїв. Якщо в Кремлі вирішать, що другий військовий похід проти України зміцнить їхні рейтинги, а спроби розхитати українську державну машину, яка б не могла швидко ухвалювати рішення, спрацювали, Росія цілком може на це піти.

Можна скільки завгодно говорити, що в сьогоднішніх реаліях країнам не вигідно вести повномасштабні війни, а куди зручніше гібридними методами, як-от мігрантами на польсько-білоруському кордоні, дестабілізувати умовного противника, проте не у випадку з Росією. Москва не шкодує грошей на нові газогони, які невідомо коли окупляться, щоб покарати Україну, а Європу – тримати на короткому повідці.

Тому брязкання зброєю біля наших кордонів можливо зовсім не навчання чи планове перекидання військ, а підготовка до широкомасштабного наступу. Американські військові експерти кажуть, що Москва своїми військами оточила Україну з усіх боків. Скупчення російських військ біля міста Єльня, що за 300 км від українського кордону, та нарощування сил в окупованому Криму може свідчити про плани наступу Росії як з Півдня, так і з Півночі. Плюс до майже 2 тис. км спільного кордону з Росією додалася ще 1 тис. спільного кордону з Білоруссю, яку Кремль майже поглинув.

За словами заступника директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайла Самуся, якщо говорити виключно військово-стратегічною мовою, у Москви залишається невирішеним питання наземного коридору до Криму.

"Наразі Росія досягла блокади України через Керченську протоку, закривши Азовське море. Але для Москви було б дуже непогано відрізати Україну від виходу до моря взагалі. І перше в цьому плані – це наземний коридор. Друге – це постачання води до Криму. І третє – взагалі позбавлення України виходу до моря. Тобто реалізація ідеї - замкнути пояс від Придністров’я до окупованого Донбасу", - пояснює ТСН.ua Михайло Самусь.

Він нагадує, що буквально цього тижня росіяни в Криму знову відпрацьовували навчання із захоплення важливих об’єктів інфраструктури, адмінбудівель тощо. Увесь рік, починаючи від квітня, можливо навіть від березня, вони нарощували морський десантний потенціал, стягували десантні кораблі зі всіх флотів.

"Вони постійно проводять навчання з висадки морського і повітряного десанту. Причому повітряного десанту нового типу на вертольотах. Тобто, це тактичний десант з охоплення поля бою. Це не стратегічний десант, коли висаджуються на літаках Іл-76 в глибину противника на кілька сотень кілометрів. Ідеться про кілька десятків кілометрів. Це може бути якраз "блискавична" операція захоплення територій на Півдні з допомогою сил окупованого Донбасу і 8-ї армії в Новочеркаську. І ця операція може тривати кілька годин", - каже Михайло Самусь.

Змусити підписати новий "Мінськ"

У випадку блискавичної військової операції Росії, Україна може опинитися в ще більш невигідному становищі, ніж у лютому 2015 року, коли підписувався "Мінськ-2". Тоді росіяни оточили українські сили в Дебальцево. "Мінськ-1" підписувався після іловайського котла. Тому дивно сподіватися, що Москва вчергове не розіграє цю карту. Тим паче, вже більше року Київ повторює, що Мінські домовленості треба переписати.

Політична аналітикиня Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марія Золкіна вважає, що у Путіна є на меті створити такі умови, коли перезапуск переговорів відбуватиметься з врахуванням нових обставин для України, які, з точки зору Росії, мають бути гіршими. Брязканням зброєю, міграційною та енергетичною кризою Росія вже почала затискати Україну в лещата.

"Чи це буде "Мінськ" за російським сценарієм, чи повне обнулення і вихід на нові домовленості – це вже питання другорядне. Росіяни зараз вперлися в стіну. Українська сторона так само. Росія сім років наполягала на своєму сценарії Мінських домовленостей і зараз не зможе поступитися ні прямим діалогом (Києва з бойовиками – ред.), ні особливим статусом (для Донбасу – ред.), ні черговістю передачі контролю над кордоном… Тому більш оптимальний для Росії сценарій – це обнулення, а потім вийти на якусь нову домовленість. Але для цього має бути підготовка. Тобто, якщо твій візаві (Київ – ред.) не готовий домовлятися зараз, треба зробити все, щоб він був змушений це зробити", - каже ТСН.ua Марія Золкіна.

Москва вже почала це робити. Взяти хоча б останнє рішення Путіна щодо товарів з ОРДЛО, які він прирівняв до російських. Разом із паспортизацією та іншими незаконними рішеннями окупаційної влади, все це скидається на повзучу анексію. Хоча Марія Золкіна схильна називати це повзучою інтеграцією. За її словами, Росія не готова визнати незалежність цих територій або ж інкорпорувати їх як окремий регіон до складу РФ.

Втім, перший заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий вважає, що для Росії головне повернути свій вплив на Україну. Підписання документа, який до цього вестиме, лише інструмент, але не самоціль. У цьому випадку Кремлю байдуже, чи повертатиме він цей вплив через старий "Мінськ", чи через новий, чи взагалі без мирного плану, а внаслідок усних домовленостей. Суть все одно не зміниться – Росія хоче отримати гарантовані, закріплені конституційно важелі впливу на українські справи.

"Наразі головним розглядається надання певних прав окремим регіонам України, які могли б блокувати прозахідний курс держави. Москва на сьогодні остаточно усвідомила, що українська влада не збирається йти на будь-які поступки. Це і провокує нервозність Росії, додаткове залякування західних урядів, аби ті тиснули на Київ. Думаю, Росія прагне все ж не досягнення нового "Мінська", а реалізації старого за російськими інтерпретаціями, що, звісно, часто суперечить суті самих цих домовленостей і національним інтересам України. І найголовніше – російську інтерпретацію Мінських домовленостей не поділяють ні в Парижі, ні в Берліні, ні в Вашингтоні. Всі розуміють, хто винуватий у розв’язуванні і продовженні війни і хто б мав відповідно зробити перші принципові кроки для відновлення миру", - коментує ТСН.ua Сергій Солодкий.

Геополітичний шантаж США та ЄС

Всі опитані ТСН.ua експерти сходяться на думці, що брязкання Росії зброєю біля наших кордонів – це не лише елемент тиску виключно на Україну. Під час весняного загострення, коли Росія стягнула до наших кордонів ледь не всю свою військову армаду, Путін досяг головного – Байден перший йому подзвонив та ще й зустрівся з ним у Женеві. І це після того, як Байден назвав Путіна вбивцею.

Марія Золкіна вважає, що це масштабна спроба Росії перезавантажити відносини із зовнішнім світом. Адже, за її словами, Путіну вдалося домогтися "холодного" миру зі США після зустрічі з Байденом, але для комфортного політичного життя йому треба повернутися до тісних відносин із Європою.

"І те, що зараз відбувається, частина однієї гри. З одного боку він намагається через "Північний потік-2", енергетичний шантаж повернути Європу до business as usual з Росією. І йому це непогано вдається. З іншого - починає екстремальні речі на кшталт міграційної кризи на польському кордоні", - підкреслює Марія Золкіна.

Сергій Солодкий додає, що це вже стара російська звичка: чергова ескалація, спровокована Росією, є запрошенням до нових переговорів, на яких Москва зголошується вирішити проблему, яку сама ж і створила. А шантаж і залякування – це стандартний набір підходів на службі російського дипломата.

"Росії принаймні вдавалося змусити до діалогу керівників США, Німеччини або Франції. Принципово це нічого не змінювало. Ніхто із західних лідерів не приставав на російські ультиматуми, а санкції щодо РФ розросталися новими обмеженнями. Путін, схоже, не полишає надії, що одного дня політика шантажу все ж спрацює. Зараз російська пропагандистська машина використовує чіткий наратив: саме Україна несе відповідальність за ескалацію і взяла курс на силовий сценарій. Утім, на тлі повідомлень про планування Москвою нападу на Україну, а також через свідоме використання "мігрантської зброї" проти ЄС, путінський агресивний задум став надто очевидним – реакція ЄС не залишила простору для двозначних інтерпретацій - відповідальність за ескалацію покладена на Росію", - вважає Сергій Солодкий.

Проте Захід побоюється можливого повторення історії з безпрецедентним скупченням російських військ біля українських кордонів цієї весни. Росія стала агресивнішою. І червоні лінії, про які так любить говорити Путін, Кремль постійно пересуває. Якщо раніше загрозою своїй національній безпеці Москва називала вступ України до НАТО, то зараз Росія готова до силового протистояння аби не допустити поглиблення оборонної співпраці Києва з Вашингтоном та Лондоном.

Максим Хилько також вважає, що загрозлива активність російських військ може бути покликана стати застереженням членам Північноатлантичного Альянсу від включення амбітних положень щодо України до нової Стратегічної концепції НАТО, яку мають ухвалити під час Мадридського саміту в червні 2022 року, як і загалом щодо будь-яких вагомих рішень Альянсу на підтримку України.

Також брязкання зброєю експерт пов’язує зі своєрідною відповіддю Москви на посилення безпекової співпраці Києва із Лондоном та Вашингтоном. Кремль не приховує свого роздратування реалізацією підписаних рік тому документів про співпрацю у військовій і військово-технічній сферах між Україною та Великою Британією.

"Із неприхованим невдоволенням у Москві сприйняли і підписання 31 серпня Рамкової угоди щодо стратегічних основ оборонного партнерства між міністерствами оборони України та США, а також 10 листопада − нової Хартії стратегічного партнерства. Нервову реакцію Кремля викликали поставки до України нових партій американського озброєння (лише 15 листопада Україна отримала зі США 80 тон боєприпасів), а також нещодавній візит міністра оборони США Остіна. І якщо раніше "червоною лінією" у Москві вважали вступ України до НАТО, то віднедавна "загрозою" Путін почав називати і присутність НАТО в Україні. Розрахунок може бути на те, що загроза масштабної ескалації змусить західних союзників України зменшити обсяги військової співпраці", - підсумовує Максим Хилько.