Учитель історії України пояснив моїй доньці, чому він російськомовний

Відомий український журналіст і боєць Збройних сил України Богдан Кутепов розповів про ситуацію з українською мовою у київських школах. Приводом для розмови стала історія, пов’язана з його донькою та вчителем історії України, який проводить уроки російською мовою. Цей випадок знову привернув увагу до питання мовного середовища в освіті, відповідальності педагогів і того, як саме діти сприймають мовні суперечності в сучасній Україні.

Для багатьох батьків питання мови викладання давно перестало бути формальністю. Після початку повномасштабної війни українська мова стала не лише засобом спілкування, а й важливим елементом національної безпеки, самоідентичності та опору російській агресії. Водночас у частині шкіл, особливо у великих містах, досі можна почути російськомовне спілкування між учнями, педагогами та батьками.

Розмова, яка змусила замислитися

За словами Богдана Кутепова, його донька звернула увагу на те, що вчитель історії України спілкується російською. Для дитини це стало приводом поставити пряме запитання: чому людина, яка викладає історію власної держави, не переходить на українську мову? У дитячому запитанні немає політичної складності чи бажання когось образити. Воно є природною реакцією на невідповідність між предметом, який вивчають, і мовою, якою про нього розповідають.

Учитель, пояснюючи свою позицію, наголосив на особистому мовному досвіді. Для нього російська мова, ймовірно, є звичною з дитинства, мовою родини або попереднього навчання. Подібні аргументи часто звучать у суспільстві: людина може визнавати українську державність, підтримувати Україну та водночас роками не змінювати власну мовну практику.

Однак у школі особистий вибір педагога має особливе значення. Учитель є прикладом для учнів, а його мовлення формує атмосферу в класі. Особливо це стосується вчителя історії України, адже він не просто передає факти про минуле. Він допомагає дітям зрозуміти, як формувалася українська нація, чому мова ставала об’єктом заборон і як культурна політика імперій впливала на українське суспільство.

Мова викладання в українській школі визначена законодавством. Освітній процес має відбуватися державною мовою, а вчителі зобов’язані володіти українською та використовувати її під час уроків. Це правило покликане забезпечити рівні умови для всіх учнів, незалежно від регіону проживання, родинного середовища чи мови повсякденного спілкування.

Чому пояснення вчителя не знімає питання

Пояснити дитині, що педагог звик говорити російською, можна. Проте таке пояснення не скасовує професійних обов’язків учителя. У школі важливо не лише те, чи має педагог добрі наміри, а й те, чи дотримується він установлених правил. Якщо урок історії України систематично відбувається російською, учні можуть сприйняти це як сигнал, що українська мова нібито не є обов’язковою навіть у державній освіті.

Саме тому історія, яку розповів Богдан Кутепов, викликала широкий суспільний інтерес. Вона показує, що мовне питання виникає не тільки під час гучних політичних дискусій. Воно присутнє у звичайному шкільному житті: на уроках, батьківських зборах, у коридорах і під час спілкування дітей з учителями.

Водночас важливо уникати спрощеного підходу. Перехід на українську мову не завжди відбувається миттєво. Частина педагогів може відчувати невпевненість, боятися помилок або не мати достатньої мовної практики. У таких випадках потрібні не приниження і тиск, а професійна підтримка, курси, консультації та доброзичливе мовне середовище. Але підтримка не повинна перетворюватися на виправдання бездіяльності.

Українські діти мають право чути якісну державну мову в школі. Це право стосується не лише уроків української мови та літератури. Математика, біологія, географія, історія України й усі інші предмети також мають викладатися українською. Школа повинна допомагати дитині вільно користуватися мовою держави в навчанні, майбутній професії та суспільному житті.

Історія України та відповідальність учителя

Особливу роль у цьому питанні відіграє вчитель історії України. Його завдання полягає не тільки в тому, щоб назвати дати, імена та події. Він має показати учням складний шлях українського народу до свободи, пояснити наслідки русифікації, розповісти про боротьбу за культуру та державність. Мова такого уроку є частиною його змісту, адже вона передає не лише інформацію, а й ставлення до теми.

Коли вчитель пояснює, чому він російськомовний, діти можуть почути різні аргументи. Хтось скаже, що так говорили в його родині. Хтось згадає навчання або життя в російськомовному середовищі. Проте для учнів важливо також почути інше: українську можна і потрібно опановувати незалежно від того, якою мовою людина говорила раніше. Перехід на державну мову є реальним кроком, який демонструє повагу до країни, її громадян і майбутнього покоління.

Війна докорінно змінила ставлення українців до мови. Те, що раніше дехто вважав побутовою звичкою, сьогодні часто сприймається як питання громадянської позиції. Росія використовує мову як інструмент пропаганди та виправдання агресії, тому українське суспільство дедалі гостріше реагує на російськомовний простір у державних установах, медіа та освіті.

Історія Богдана Кутепова важлива саме тому, що порушує проблему на рівні повсякденного досвіду. Дитина поставила просте запитання, а дорослі отримали нагоду замислитися: якою мовою має звучати сучасна українська школа? Відповідь для більшості суспільства очевидна — українською. Водночас цей перехід має супроводжуватися відповідальністю керівників закладів освіти, підтримкою вчителів і послідовною позицією батьків.

Українська мова в школі — це не формальна вимога, а частина освітнього та громадянського простору. Учні мають бачити, що державна мова є природною мовою знань, професійної реалізації та повсякденного життя. А вчителі, незалежно від свого минулого мовного досвіду, можуть стати прикладом того, як змінюватися, вчитися й робити свій внесок у зміцнення України.