Від «Лиса» до «Кременя»: як українські військові отримують позивні

Військовий позивний може з’явитися через кумедну звичку, особливість характеру, професію або вчинок, який запам’ятався всьому підрозділу. Про те, як українські військові отримують такі імена та яке значення вони мають, розповіла керівниця проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation Катерина Гурневич. Її пояснення наводить РБК-Украина з посиланням на матеріали «Путівника мілітарними традиціями».

Як військові отримують позивні

Найчастіше позивний дають побратими — під час базового вишколу або вже в підрозділі. Вибір залежить від того, як людина поводиться та проявляє себе у спільній службі.

Один із поширених варіантів — скорочення прізвища. Наприклад, головного сержанта 28-ї бригади Максима Паламарчука називають Паламарем. Позивний також може відображати характер чи зовнішність: хитрому військовому можуть дати ім’я Лис, а найстаршого в підрозділі назвати Дідом або Батєю.

Іноді за основу беруть шкільне прізвисько, назву рідного міста чи села, професію або захоплення. Для когось позивний має особливий особистий зміст. Так, військовий Олександр обрав ім’я Кремінь, оскільки пов’язує його зі стійкістю та внутрішньою силою.

Традиція з козацьким і повстанським корінням

Звичай використовувати особливі імена у військовому середовищі має давню історію. Серед запорозьких козаків були поширені прізвиська, які згодом могли ставати родовими прізвищами. Зміна імені була одним зі способів увійти до військової спільноти.

У середовищі ОУН і УПА псевдоніми передусім виконували конспіративну функцію. Якщо слідчі знали лише псевдо, це зменшувало ризик для побратимів і рідних. Від 2014 року в добровольчих батальйонах позивні також використовували, зокрема, для приховування особи під час радіообміну.

Позивний, який народився з учинку

Іноді нове ім’я з’являлося після конкретного вчинку. Зв’язковий Михайло Олійник отримав псевдо Вітер, бо зміг за 15 хвилин донести до станиці зашифровану записку.

Інші військові обирали позивні самостійно. Ганна Іваніцька стала Мотрею після того, як прочитала книжку в читальні «Просвіти». Такі історії показують, що позивний може бути не лише засобом зв’язку чи конспірації, а й особистим символом.

«Кожна традиція колись мала свій початок. Так і зараз чимало звичаїв народжується на наших очах. Це практики, які військові створюють сьогодні, передають далі і наповнюють власним баченням», — зазначила Катерина Гурневич.

Про сучасну військову культуру та історію українського воїнства розповідає безкоштовний цифровий «Путівник мілітарними традиціями», створений проєктами «Гальт» і «Витоки». У ньому йдеться про повсякдення військових, символіку, позивні, ритуали, ветеранський досвід і вшанування загиблих. Видання підготували за участю 30 експертів, серед яких історики, етнографи та військові.

Позивні є лише однією з рис сучасної військової спільноти — поряд із побратимством, взаємодопомогою та досвідом бойової роботи. Про інший бік служби українських захисників читайте в матеріалі про те, як військові впіймали КАБ і затрофеїли ворожий танк.