Як допомогти військовим з посттравматичним стресовим розладом: список порад
Перед обличчям війни і тривалої постійної загрози тероризму українські військові відчувають вкрай інтенсивні емоції. Інтенсивні відчуття неспокою, гніву та смутку, характерні для більшості людей, є здоровою і нормальною реакцією на бойові події. Але деякі військові можуть мати значно глибші реакції на бойові дії, які порушують їх психологічне здоров’я.
Про це пише Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України.
Тривалість перебування в зоні бойових дій пов’язана з більшим ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу (далі – ПТСР), на розвиток якого впливає:
застосування військовослужбовцем зброї з летальними наслідками навіть для ворога;
якщо військовослужбовець був свідком загибелі побратимів та мирного населення.
Симптоми бойової травми у військовослужбовців
У багатьох військовослужбовців після першого перебування в зоні бойових дій можуть спостерігатися симптоми депресії, тривоги або гострої реакції на бойовий стрес або бойову травму, депресивні реакції, генералізований тривожний розлад. Багато з них потребують допомоги фахівців – психологів, психіатрів, психотерапевтів, оскільки мають більший ризик розвитку ПТСР.
Встановлено, що від 20% до 40% військовослужбовців потребують психологічної допомоги. Симптоми гострої травми виявляють у 60-80% військовослужбовців, які були очевидцями загибелі побратимів чи мирного населення або бачили тіла померлих. Ризик появи симптомів порушення психіки стосується молодших військовослужбовців, віком 18-24 років, у яких виявлено симптоми депресії або у яких були проблеми з алкоголем.
Симптоми ПТСР розвиваються приблизно у 12-20% військовослужбовців, які перенесли бойову травму, але не звернулися за психологічною допомогою через побоювання зневаги за прояви слабкості, боягузтва, загрозу військовій кар’єрі.
Деякі важливі типові симптоми розвитку ПТСР:
надмірний контроль: компульсивне перевіряння дверей, вікон, транспортних засобів, з метою переконатися, що вони в безпеці. Цей симптом може бути пов'язаний з більшим ризиком розвитку ПТСР;
надмірні та домінівні переживання військовослужбовців за своїх близьких – батьків або дітей, подружжя.
Військовослужбовці, найбільш уразливі до розвитку ПТСР:
за наявності перенесених психічних травм у минулому, зокрема пов’язаних із насильницькими діями;
ризик удвічі вищий, якщо проміжок між попередньою травмою і бойовою менший за 5 років.
Практичні рекомендації для фахівців:
1. Потреба у більшій увазі до відновлення позитивних стосунків військовослужбовців із соціальним оточенням – близькими, батьками, друзями, а не замикання в колі побратимів.
2. Своєчасне виявлення і адекватна оцінка компульсивної поведінки.
Фахівцям сфери психічного здоров’я при наданні невідкладної допомоги варто наголошувати на тому, що ці симптоми – прояви нормальної реакції на бойову ситуацію, що сприятиме більшій довірі військовослужбовців до психологів та психотерапевтів.
3. Надання відповідної інформації командирам, рідним, друзям, що сприятиме кращій підтримці і заохоченню отримати психологічну допомогу.
4. Обґрунтування ранніх втручань з метою запобігти розвитку ПТСР.
5. Звернення уваги на порушення пам’яті (проблеми із формуванням послідовності подій, пригадування, відділення першочергового від другорядного тощо).
6. Профілактика повторного переживання симптомів травми, застрягання у них.
7. Опрацювання інтенсивних емоційних реакцій, які супроводжуються інтенсивними фізіологічними реакціями.
8. Увага до проявів дисоціації або відстороненості, як до важливого предиктора ПТСР.
9. Надання сенсу травматичним переживанням, з метою повнішої інтеграції цих спогадів в чинну пам’ять.
Потенційні профілактичні заходи:
Психологічні та фармакологічні заходи, як у поєднанні, так і окремо.
Психологічні заходи, які запобігають розвитку ПТСР, включають базові підходи:
1. Інтервенції психологічного дебрифінгу – уважне слухання опису суб’єктивних переживань військовослужбовців під час травматичних подій, включно з описом критичного стресу і кризового керування стресом.
2. Психологічна невідкладна допомога.
3. Травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія.
4. Покращення навичок керування стресом.
5. Десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (EMDR).
6. Психоосвіта.
7. Фізичні вправи, рухливий спосіб життя, йога, керована уява.
Мета заходів психологічного дебрифінгу – навчання потерпілих щодо формування адекватних реакцій на травму і сприяння зменшенню сорому і страху у разі необхідності поділитися своїми переживаннями та емоційними реакціями на бойові події.
Дебрифінг проводять у вигляді однієї сесії безпосередньо після травматичної події з усіма, хто перебував під впливом такої ситуації. Мета – сприяння нормалізації реакції на стрес і сприяння бажанню розповідати про свої переживання і реакції. Мультидисциплінарна команда навчає потерпілих навичкам подолання стресу і пропонує додаткові види допомоги тим, хто цього може потребувати. Процедура дебрифінгу гнучка і не жорстко структурована.
Кризова підтримка, з метою сприяння зниженню первинного посттравматичного стресу і підтримка в формуванні навичок адаптації до перебування в умовах стресу:
Система запобігання реакціям на травму складається з 8 кроків:
1. Контакт
2. Безпека
3. Стабілізація
4. Збір та надання інформації
5. Практична допомога
6. Відновлення зв’язків і соціальна підтримка
7. Інформування щодо способів опанування стресу
8. Зв'язок із фахівцями
Дві переваги – можливість мобільного і швидкого надання допомоги потерпілим внаслідок травми в місцях їх перебування. Мета – подолання розгубленості та безпорадності.
Принципи надання кризової стресової допомоги можна застосовувати відразу після травматичної події навіть в польових умовах, в госпітальних центрах травми, кризових центрах. Більшість форм кризової травматичної допомоги короткочасні і включають щотижневі сесії тривалістю 60-90 хвилин. Формат: груповий, індивідуальний.
Читайте також:
Напад Росії на Україну: як починалося путінське вторгнення
Що має знати кожен українець в умовах війни: правила та поради