Банки заробляють мільярди «з повітря» під час війни: у лідерах — «ПриватБанк»

Війна змінила правила роботи української фінансової системи. На тлі падіння ділової активності, руйнування підприємств і скорочення доходів населення найбільші банки продемонстрували здатність не лише втриматися, а й отримувати рекордні прибутки. Саме тому в суспільстві дедалі частіше звучить запитання: як банки заробляють мільярди в умовах війни та наскільки ці доходи залежать від державної підтримки?

У центрі уваги опинився «ПриватБанк», який традиційно належить до лідерів українського банківського сектору. Його масштаб, мільйони клієнтів, значний портфель державних і корпоративних коштів дають змогу отримувати високі процентні доходи навіть тоді, коли реальна економіка працює з великими втратами. Для пересічного українця це може виглядати парадоксально: країна воює, бізнес стикається з ризиками, а банки звітують про мільярдні фінансові результати.

Звідки у банків прибутки під час війни

Основне джерело доходів банків — різниця між ставками за кредитами та депозитами, а також операції з державними цінними паперами. У періоди високої інфляції та значної облікової ставки фінансові установи можуть розміщувати вільні кошти у відносно надійні інструменти й отримувати стабільний дохід. Одним із таких інструментів стали облігації внутрішньої державної позики.

Банки купують державні облігації, фактично кредитуючи бюджет. Натомість держава гарантує повернення вкладених коштів і виплату доходу. Такий механізм важливий для фінансування армії, соціальних програм і критичних видатків, однак він водночас формує для банків комфортне середовище з обмеженим ризиком. Коли установи мають значні залишки коштів клієнтів, вони можуть спрямовувати їх не лише у кредитування бізнесу, а й у державні папери.

Ще один фактор — кошти державних підприємств, бюджетних організацій і міжнародної фінансової допомоги. Значна частина цих ресурсів проходить через банківську систему, збільшуючи обсяги ліквідності. Банки отримують можливість проводити платежі, обслуговувати рахунки, розміщувати тимчасово вільні кошти та заробляти на процентних операціях. Саме через це критики називають окремі прибутки «грошима з повітря», хоча насправді за ними стоять конкретні фінансові механізми.

Чому «ПриватБанк» опинився серед лідерів

«ПриватБанк» має одну з найбільших клієнтських баз в Україні. Його послугами користуються громадяни, підприємці, компанії та державні структури. Велика кількість рахунків і транзакцій створює ефект масштабу: навіть невелика комісія за окрему операцію в сумі перетворюється на значний дохід.

Важливу роль відіграє й структура банку. Після націоналізації фінансова установа стала державною, а це означає, що її стабільність прямо пов’язана з державою. Клієнти можуть сприймати такий банк як менш ризиковий, тому зберігають на рахунках значні суми. Для банку це — ресурс, який можна використовувати в операціях з облігаціями, кредитуванні та розрахунковому обслуговуванні.

Водночас високий прибуток не означає, що банк буквально створює гроші без участі економіки. Банківський дохід формується з процентів, комісій, переоцінки активів і результатів інвестиційних операцій. Проте проблема полягає в іншому: частина прибутку виникає завдяки доступу до ресурсів, які прямо або опосередковано пов’язані з державою. Тому суспільство має право вимагати прозорості та пояснень щодо того, як саме формуються фінансові результати.

Чи справедливо заробляти мільярди на державних коштах

Сам факт отримання прибутку банком не є порушенням. Фінансові установи забезпечують платежі, зберігання коштів, кредитування, виплату зарплат і пенсій, підтримують роботу підприємств та електронної комерції. Без стабільної банківської системи економіка під час війни могла б зупинитися значно швидше.

Однак питання справедливості виникає тоді, коли банки мають можливість отримувати високі доходи від державних інструментів, але водночас обережно кредитують реальний сектор. Бізнесу потрібні доступні кредити для відновлення виробництва, закупівлі обладнання, будівництва, енергетичної автономності та створення робочих місць. Якщо ж кошти вигідніше розміщувати в облігаціях, банки природно обирають менш ризиковий варіант.

Така ситуація створює замкнене коло. Держава позичає гроші у банків, сплачує за це проценти, а банки отримують стабільний дохід. Для бюджету це необхідний спосіб фінансування воєнних потреб, але в довгостроковій перспективі обслуговування боргу стає значним навантаженням на платників податків. Виходить, що прибуток банків значною мірою забезпечується коштами, які держава ще має повернути.

Тому дискусія має стосуватися не емоційних звинувачень, а правил гри. Потрібні зрозуміла звітність, відкриті дані про структуру доходів, контроль за операціями з державними ресурсами та стимули для кредитування підприємств. Важливо також, щоб державні банки не перетворювалися лише на інструмент пасивного заробітку на облігаціях.

Успіх банків під час війни не обов’язково означає успіх усієї економіки. Якщо фінансовий сектор накопичує прибутки, а виробництво, малий бізнес і населення залишаються без доступного фінансування, виникає дисбаланс. Саме тому рекордні результати «ПриватБанку» та інших великих установ мають оцінюватися не лише за сумою прибутку, а й за тим, який внесок вони роблять у відновлення країни.

Банки не заробляють буквально «з повітря», але значна частина їхніх доходів формується у системі, де держава є головним позичальником, гарантом і великим клієнтом. Під час війни така модель допомагає підтримувати фінансову стабільність, однак після завершення бойових дій правила мають змінитися. Україні потрібні банки, які не тільки отримують мільярдні прибутки, а й спрямовують ресурси на розвиток економіки, відновлення підприємств і підвищення добробуту громадян.